Ухвала суду № 31404428, 16.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/579/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

16 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби - Уляненка Федора Михайловича на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що в порушення вимог ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України ДПІ у м.Чернігові неправомірно розпочала документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, не маючи для цього достатніх законних підстав, оскільки податкові декларації позивача з податку на додану вартість за травень 2012 року не містять жодних недостовірних даних по господарським взаємовідносинам з TOB «Рокко». Відповідачем неправомірно, в порушення вимог чинного податкового законодавства, донараховано податок на додану вартість на підставі проведеної перевірки його контрагента TOB «Рокко», яка свідчить про відсутність господарських відносин між цим контрагентом та в свою чергу його контрагентом TOB «Гротта», що доводить відсутність господарської операції між TOB «Рокко» та ФОП ОСОБА_3 Позивач наполягає на тому, що між ним та TOB «Рокко» було проведено реальну товарну господарську операцію. Реальність цієї операції підтверджують необхідні бухгалтерські документи, а саме: видаткові та податкові накладні, товар отриманий від TOB «Рокко» оплачений позивачем в безготівковій форму, що посвідчують банківські виписки та платіжні доручення. Відповідно до положень Податкового Кодексу України підставою для зарахування сум ПДВ, сплачених позивачем у ціні товару, є податкова накладна. Таким чином, вважає, що податковий кредит ним сформовано на підставі податкових накладних, які відповідають по формі і змісту Податковому Кодексу України та являються єдиною підставою для такого формування. Враховуючи наведене, позивач просить задовольнити його позовні вимоги та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001041720 від 01 лютого 2013.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року задоволено вказаний вище позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби № 0001041720 від 01 лютого 2013 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби - Уляненко Федір Михайлович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Працівниками ДШ в м. Чернігові була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень 2012 року при проведенні господарських взаємовідносин з TOB «Рокко».

За результатами перевірки складений акт від 18.12.2012 року № 2795/17/НОМЕР_2, за змістом якого даною перевіркою встановлено порушення товариством п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 8224,08 грн., в тому числі за травень 2012 року на 8224,08 грн., в результаті формування податкового кредиту з підприємствами, з якими не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ в м. Чернігові було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001041720 від 01.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12336,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було порушено правил податкового законодавства України, тому у податкового органу були відсутні правові підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 як покупцем та TOB «Рокко» як постачальником було укладено договір поставки № 19 від 20 квітня 2012 року, згідно умов якого постачальник зобов'язувався поставити покупцю товар в обсягах, згідно замовлення, а покупець прийняти та оплатити товар.

На виконання умов цього договору TOB «Рокко» виписало позивачу податкові накладні: № 7 від 03.05.2012 року на суму 2864,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 477,34 грн.); № 10 від 07.05.2012 року на суму 6260,70 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 043,45 грн.); № 57 від 24.05.2012 року на суму 40012,90 грн. (в т.ч. ПДВ - 6 668,82 грн.); № 58 від 25.05.2012 року на суму 206,76 грн. (в т.ч. ПДВ - 34,46 грн.).

Оприбуткування товару було здійснено ФОП ОСОБА_3 згідно видаткових накладних № 7 від 03.05.2012 року, № 10 від 07.05.2012 року, № 57 від 24.05.2012 року, № 58 від 25.05.2012 року.

Оплата вартості товару здійснювалася позивачем у безготівковій формі, про що свідчать виписки по рахунках позивача в установах банку.

Згідно ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зокрема, документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Судом першої інстанції було встановлено, що всі зазначені вище первинні бухгалтерські документи оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та TOB «Рокко».

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно із п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну

територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі

отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні. Наявність таких податкових накладних, які відповідають вимогам Податкового кодексу України була встановлена в судовому засіданні, тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції було встановлено, що ДПІ в м. Чернігові зробила висновки про відсутність здійснення реальної господарської операції між позивачем та його контрагентом на підставі висновків ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, викладених в довідці від 12.10.2012 року № 151/224/32218976 про результати проведення зустрічної звірки TOB «Рокко» щодо документального не підтвердження господарських відносин із TOB «Гротта» їх реальності та повноти відображення в обліку за травень 2012 року. Зазначеною довідкою встановлено відсутність здійснення реальних господарських операцій між TOB «Рокко» та TOB «Гротта» через відсутність у останнього виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, тобто, необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі висновки ДПІ в м. Чернігові є безпідставними та неправомірними, оскільки позивач не може нести відповідальності за дії свого контрагента, позивачем було оплачено надані послуги та поставлений товар, про що свідчать надані банківські виписки, поставка товару до ФОП ОСОБА_3 та відображення в податковому обліку підтверджена необхідними первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, чинним податковим законодавством не передбачено право ДШ у м. Чернігові ДПС при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Підпункт 4.1.4 Податкового кодексу України встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом вказаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про правомірність дій позивача як суб'єкта господарювання, а тому у податкового органу були відсутні правові підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням вказаного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби - Уляненка Федора Михайловича - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.