Постанова № 31404202, 21.05.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2013 р. Справа № 914/42/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Марко Р.І.

при секретарі судового засідання Федорович І.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Сікиринський Ю.О. - представник

від відповідача (апелянта) - не з'явився

розглянув апеляційну скаргу ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів", м. Дрогобич, Львівська область № 590 від 06.03.2013 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 19.02.2013 р. (суддя Гулик Г. С.)

у справі № 914/42/13

за позовом ПАТ "НГК Промислові системи", м. Ірпінь, Київська область

до відповідача ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів", м. Дрогобич, Львівська область

про стягнення заборгованості в сумі 122 277, 69 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 19.02.2013р. у справі №914/42/13 (суддя Гулик Г.С.) позов ПАТ "НГК Промислові системи" задоволено частково та стягнено з ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів" на користь позивача 106 209 грн. 60 коп. - основного боргу; 6 439 грн. 22 коп. - пені; 2 101 грн. 68 коп. - інфляційних втрат; 3 575 грн. 15 коп. - 3% річних від простроченої суми та 2 366 грн. 51 коп. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимоги - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Суд виходив з того, що оскільки відповідач доказів погашення боргу суду не надав, а тому позовні вимоги про стягнення боргу та передбачених за прострочення виконання зобов'язань за договором нарахувань підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів" оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, мотивовано рішення фактами, які визнано встановленими за відсутності належних та допустимих доказів, а також порушено норми процесуального права, оскільки розглянено спір за відсутності представника відповідача, який клопотав про відкладення розгляду справи. При цьому апелянт зазначає про те, що місцевим господарським судом не враховано положень додатку №29 від 21.03.2012р. до Договору про поставку обладнання від 06.02.2009р., відповідно до якого, оплата за Товар вартістю 207144,00грн. повинна була здійснюватися Відповідачем наступним чином: 60% авансом протягом 3-ьох банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату, а 40% вартості - протягом 3 -ьох банківських днів після повідомлення про готовність Товару до відвантаження. Зважаючи на відсутність такого повідомлення про готовність товару до відвантаження, апелянт вважає, що неможливо визначити момент порушення зобов'язання, а тому вважає, що суд першої інстанції не врахував положення ст..530 ЦК України та безпідставно задоволив позовні вимоги, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу на адресу суду не надходив. Однак в судовому засіданні представник ПАТ "НГК Промислові системи" спростував доводи скаржника та зазначив про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв'язку з чим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Згідно ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Судом встановлено, що між 06.02.2009р. між Закритим акціонерним товариством "НГК Промислові системи" (постачальник) (далі по тексту - позивач), перереєстрація, якого відбулася із "Закритого акціонерного товариства" на "Приватне акціонерне товариство", та Відкритим акціонерним товариством "Дрогобицький завод автомобільних кранів" (покупець) (далі по тексту - відповідач) перереєстрація, якого відбулася із "Відкритого акціонерного товариства" на "Публічне акціонерне товариство", укладено договір поставки №002/060209/НГК-ПС (далі по тексту - договір поставки) (а.с.11-15).

10.11.2011р. між позивачем та відповідачем був укладений додаток №26 до договору поставки №002/060209/НГК-ПС від 06.02.2009р., згідно якого сторони прийшли до згоди внести зміни до п.11.2 договору поставки, виклавши його в наступній редакції: "цей договір діє до 31.12.2012р." (п.2 додатку №26). У п.4 цього додатку сторони дійшли взаємної згоди, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та є невід'ємною частиною договору поставки №002/060209/НГК-ПС від 06.02.2009р. (а.с.28).

З п.1.1 договору поставки випливає, що постачальник зобов'язався поставити, а покупець, прийняти і сплатити на умовах і в порядку, визначених у цьому договорі, обладнання та комплектуючі за найменуваннями, цінами, в кількості та в термін, вказані в додатку (-ах), які є невід'ємною частиною цього договору (а.с.11). Умови поставки і передачі товару, передбачені в розділі 2 договору поставки.

21.10.2009р. між позивачем та відповідачем укладено додаток №4 до договору поставки, згідно якого позивач, як постачальник, поставив відповідачеві редуктор пленарний 7 06 Т2 FОLB2 C 46.5 5A HОCA-S01A T PN NITRIL (2Т706Т2046001) (далі по тексту - товар), в кількості однієї штуки на суму 23 352 грн. 00 коп. (з ПДВ) (а.с.17).

На підтвердження поставки товару, позивач, на підставі видаткової накладної №544 від 27.10.2009р. (а.с.20) виставив відповідачеві рахунок №729 від 21.10.2009р. на суму 23 352 грн. 00 коп. (з ПДВ) (а.с.24). Відповідачем товар був отриманий, через Кметик Володимира Петровича по довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯОЛ №822490 від 27.10.2009р.(а.с.21).

Згідно п.3 додатку №4 до договору поставки платіж за товар здійснюється покупцем, шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстроченням платежу на 6 (шість) місяців від дати поставки товару (а.с.17). Отже, датою поставки товару є 27.10.2009р., а датою сплати за поставлений товар відповідно - 27.04.2010р. Відповідач у вказаний термін не виконав обов'язків щодо оплати товару, чим порушив свої зобов'язання.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар (редуктор пленарний) склала 23 352 грн. 00 коп.

Крім цього, 21.03.2012р. між позивачем та відповідачем укладено додаток №29 до договору поставки, в якому позивач, як постачальник, зобов'язався поставити відповідачу насоси F1-81 (код 5024506) (далі по тексту - товар), в кількості вісімнадцяти штук на суму 207 144 грн. 00 коп. (з ПДВ) (а.с.19).

Товар був відпущений по видатковій накладні №326 від 04.04.2012р. та отриманий відповідачем, через Вишатицьку Галину Тарасівну по довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №346 від 03.04.2012р. (а.с.22-23). На цій підставі позивач виставив відповідачеві рахунок №310 від 21.03.2012р. на суму 207 144 грн. 00 коп. (з ПДВ) (а.с.25).

Згідно п.3 додатку №29 до договору поставки платіж за товар здійснюється покупцем, шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника таким чином: 60% авансом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем по факсу або іншим шляхом рахунку на оплату; 40% протягом 3 (трьох) банківських днів після повідомлення про готовність товару до відвантаження зі складу постачальника (а.с.19).

23.03.2012р. відповідач, згідно умов додатку №29 до договору поставки та виставленого позивачем рахунку №310 від 21.03.2012р. (а.с.25), перерахував 60% авансу в сумі 124 286 грн. 40 коп., що підтверджено банківською випискою №18 від 23.03.2012р. (а.с.26).

Проте, обов'язків по оплаті решти 40% вартості товару на суму 82 857 грн. 60 коп., відповідач у вказаний термін не виконав, чим порушив свої зобов'язання.

Таким чином, матеріалами справи повністю доведено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар (насоси) становить 82 857 грн. 60 коп.

Відповідно до приписів ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про стягнення основної суми боргу в розмірі 106209,60грн. з огляду на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання, які випливають з договору та додатків до нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, за даними розрахунку, поданого позивачем, відповідачеві нараховано 2 101 грн. 68 коп. - інфляційних втрат за несплату відповідачем боргу за отриманий товар (редуктор пленарний) за період з 28.04.2010р. по 17.12.2012р. та 1 356 грн. 98 коп. - 3% річних від простроченої суми за період з 28.04.2010р. по 03.04.2012р., а за несплату відповідачем боргу за отриманий товар (насоси), враховуючи попередній борг отриманого товару (редуктора пленарного) нарахував 2 252 грн. 23 коп. - 3% річних від простроченої суми за період з 04.04.2012р. по 17.12.2012р. (а.с.32). Однак, здійснивши перерахунок нарахування 3% річних з врахуванням положень ст..253 ЦК України, місцевий господарський суд встановив, що нарахування 3% річних за періоди з 28.04.2010р. по 08.04.2012р., а потім з 09.04.2012р. по 17.12.2012р. становить 3 575 грн. 15 коп. Зважаючи на викладене, перевіривши розрахунки, проведені місцевим господарським судом, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про законність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення 2101,68грн. інфляційних втрат та 3575,15грн. 3% річних, які задоволені до стягнення правомірно.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.6 договору, з врахуванням протоколу розбіжностей №1 від 06.02.2009 року, сторони передбачили, що за прострочення платежів покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,07% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, за умови, що розмір такого штрафу не повинен перевищувати 5% від вартості кожної одиниці товарів, відносно якої були порушені терміни платежу.

На підставі вказаного пункту договору, за прострочення відповідачем строків оплати вартості отриманого товару, позивач просив стягнути з відповідача 10357,20грн. пені, нарахованої за період з 04.04.2012р. по 03.10.2012р.

Судом першої інстанції здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку пені та з'ясовано, що нарахування пені повинно здійснювати за період з 09.04.2012р. по 08.10.2012р., оскільки товар відповідачем був отриманий по довіреності №346 від 03.04.2012р., строк оплати якого настав 08.04.2012р., тобто через 3 дні після відпуску (04.04.2012р.) товару (насосів), а оскільки 08.04.2012р. випадає на вихідний день (неділю), то і строк нарахування пені повинен розпочатися з 09.04.2012р.

Крім цього, суд першої інстанції враховував положення ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 цього Закону).

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано здійснив перерахунок пені, яка за період з 09.04.2012р. по 08.10.2012р. становить 6 439 грн. 32 коп., а тому вимоги позивача в цій частині підставні і задоволені до стягнення правомірно.

При цьому суд правомірно відмовив у позові щодо стягнення решти 3917,88грн. пені (10357,20грн.-6439,32грн.) та стягнення решти 34,06грн. 3% річних (3609,21-3575,15), так як вимоги позивача в цій частині необґрунтовані.

Щодо доводів апелянта, про те, що суд першої інстанції не врахував, що в порушення умов договору відповідачу не надіслано повідомлення про готовність товару (насосів) до поставки, у зв'язку з чим неможливо встановити строк (термін), протягом якого відповідач повинен був провести кінцеву оплату за товар (насоси), згідно додатку №29 від 21.03.2012р. до договору поставки, так само як і встановити момент порушення зобов'язання відповідачем, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, згідно п.3 додатку №29 до договору поставки платіж за товар здійснюється покупцем, шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника таким чином: 60% авансом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем по факсу або іншим шляхом рахунку на оплату; 40% протягом 3 (трьох) банківських днів після повідомлення про готовність товару до відвантаження зі складу постачальника (а.с.19).

При цьому, не зважаючи на відсутність відповідного повідомлення про готовність товару до відвантаження, відповідач виписав довіреність на отримання товару (а отже знав про готовність товару до відвантаження) та отримав від позивача товар (насоси), що підтверджується видатковою накладною №326 від 04.04.2012р. (а.с.22), а тому у відповідності до умов договору та в силу ст.193 ГК України, ст.ст.526,625,692,712 ЦК України, зобов'язаний сплатити заборгованість.

Щодо доводів відповідача про те, суд неправомірно розглянув спір за відсутності його представника, який клопотав про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст.77 ГПК України, Суд має право, а не зобов'язаний відкласти розгляд справи. При цьому, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.03.2010 № 01-08/140, зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом господарського суду останній мас право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК. При цьому, відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи те, що розгляд справи неодноразово відкладався і відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання (а.с.4,50), але жодного разу не з'явився і судове засідання і при цьому не повідомив суд про поважні причини його неявки на судове засідання, а також враховуючи те, що в матеріалах справи є всі необхідні та допустимі докази для розгляду справи, то суд прийняв цілком законне рішення про розгляд справи за відсутності відповідача.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає доводи ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів", викладені ним в апеляційній скарзі - безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, а також викладеним вище аналізом обставин справи і чинного законодавства.

Оскільки апеляційну скаргу ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів" залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України залишаються на скаржнику.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 19.02.2013р. у справі №914/42/13 залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів" від 06.03.2013р. - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 23.05.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Марко Р.І.