Постанова № 31403460, 25.04.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2013 р. (10:00) Справа №2а-2715/12/0170/9

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Савол"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення № 000875301 від 12.08.11 року.

Сторони явку представників не забезпечили.

Приватне підприємство "Савол" (далі-позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 000875301 від 12.08.11 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення, прийняте по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені внаслідок встановлення ним нікчемності правочинів укладених між позивачем та його контрагентами, та, як наслідок неправомірного формування податкового кредиту з ПДВ. Таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно та не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання їх в господарській діяльності, таки висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими. Позивач вказує, що операції з вказаними у Акті перевірки контрагентами, за результатом яких сформований податковий кредит з ПДВ не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

У судове засідання, що відбулося 25.04.2013р., позивач явку представника не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. До суду надійшло клопотання від позивача у якому він просить суд про розгляд справи у відсутність його представника та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на проведення експертизи.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неприбуття не повідомив, заперечення на позов до суду не надав.

Суд, приймаючи до уваги ненадання відповідачем доказів неможливості участі його представника у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без участі представника відповідача, керуючись ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів у відсутності представників сторін.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 29.07.2011р. - тривалістю 4 робочих днів, посадовими особами ДПІ в м. Сімферополі АР Крим проведено невиїзну позапланову перевірку Приватного підприємства "Савол" з питань достовірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання за березень 2011 р.

За результатами перевірки складений акт перевірки № 9654/23-4/33849388 від 02.08.2011 р. (далі - Акт), у висновках якого встановлено, що позивачем були допущені порушення ч. 1. 5 ст. 203, п. 1, 2 от. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені в Акті перевірки правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Вищевикладене свідчить про відсутність у ПП "Савол" адміністративно - господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер і порушують п.п. 14.1.191 ст. 14, ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201 ст. 201 Податкового кодексу України, встановлено завищення податкового кредиту в сумі 625 239 грн. (а.с.8-15)

На підставі зазначеного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 000875301 від 12.08.11 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 625 239 грн. (а.с.7).

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Розглянувши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тільки в частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 624663,00 грн., з огляду на таке.

Відповідач у Акті перевірки посилається на те, що у позивача відсутні необхідні умови ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тому згідно ч.1,5, ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України,зазначені угоди мають ознаки нікчемності.

Також відповідач у Акті перевірки посилається на те, що відповідно до бази даних ДПС, податкової звітності, системою ароматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП «Савол» та його контрагентів встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди.

В Акті перевірки зазначено, що за березень 2011р. ПП "Савол" задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 775 334 грн., тоді як за даними перевірки позивачем правомірно нараховано тільки 150095,00 грн. (775334 - 625239).

Таки чином, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за березень 2011 р., встановлено його завищення всього у сумі 625 239 грн.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом вказаного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено, що позивачем правомірно задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за березень 2011р. на суму 774 757,79 грн., у зв'язку із чим ним завищено податковий кредит за наведений період на 576,00грн., з огляду на таке.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, про нікчемність укладених договорів між позивачем та контрагентами на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Договори, що укладені між позивачем та його контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на отримання відповідного товару та послуг.

Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Таким чином, зміст правочинів, що укладені між позивачем та ТОВ "Агроінтеграція", ТОВ "Строй Лідер", ТОВ "СтройЛідер Гіпс", ВАТ "УКРНАФТА", ТОВ "Кримська водочна компанія", ТОВ "Арда-Трейдинг", ФОП ОСОБА_1, ПП ПП "Піонер-Дринк", фірма "ТЕС", ПАТ "МТС" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність у підприємства управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів не може бути беззаперечним доказом неможливості здійснити ним операції з поставки продукції за договором поставки, оскільки господарську діяльність можливо здійснювати, як виключно власними ресурсами (господарський спосіб), так і виключно сторонніми ресурсами (підрядний спосіб чи аутсорсінг та аутстафінг), а також поєднанням першого та другого (змішаний спосіб). Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 Податкового Кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ на час вчинення правочинів контрагенти позивача є юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, мають, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів та виконання робіт.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагенти позивача на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

ТОВ "Агроінтеграція", ТОВ "Строй Лідер", ТОВ "СтройЛідер Гіпс", ВАТ "УКРНАФТА", ТОВ "Кримська водочна компанія", ТОВ "Арда-Трейдинг", ФОП ОСОБА_1, ПП ПП "Піонер-Дринк", фірма "ТЕС", ПАТ "МТС" на момент укладення з позивачем договорів і виписки податкових накладних були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість.

Частиною 2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно наданих на дослідження судовому експерту податкових накладних за березень 2011р., які оглянуті судом та копії яких долучені до матеріалів справи, ПП "Савол" було отримано право на отримання податкового кредиту з ПДВ:

- з операцій придбання товарів у ТОВ "Агроінтеграція" на суму 625 173,60 грн.,

- з операцій придбання товарів у ТОВ "Строй Лідер" на суму 73 511,67 грн.,

- з операцій придбання товарів у ТОВ "СтройЛідер Гіпс" на суму 46 318,17 грн.,

- з операцій придбання товарів у ВАТ "УКРНАФТА" на суму 28 855,62 грн.,

- з операцій придбання товарів у ТОВ "Кримська водочна компанія" на суму 322,60 грн.,

- з операцій придбання товарів у ТОВ "Арда-Трейдинг" на суму 170,00 грн.,

- з операцій придбання товарів у ФОП ОСОБА_1 на суму 155,80 грн.,

- з операцій придбання товарів у ПП "Піонер-Дринк" на суму 109,73 грн,

- з операцій придбання товарів у фірми "ТЕС" на суму 81,97 грн.,

- з операцій придбання товарів у ПАТ "МТС" на суму 58,63 грн.

Зіставляючи дані Реєстру отриманих та виданих податкових накладних ПП "Савол" за березень 2011 р. з даними декларацій з податку на додану вартість ПП "Савол" за березень 2011 р. можна зробити висновок про те, що усі перераховані вище податкові накладні були відображені у декларації з податку на додану вартість ПП "Савол" за березень 2011 р.

Таким чином, підтверджується сформований ПП "Савол" податковий кредит за березень 2012 року в сумі 774 757,79 (625 173,60 + 73 511,67 + 46 318,17 + 28 855,62 + 322,60 + 170,00 + 155,80 + 109,73 + 81,97 + 58,63) грн.

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що в березень 2011 р. продавці (ТОВ "Агроінтеграція", ТОВ "Строй Лідер", ТОВ "СтройЛідер Гіпс", ВАТ "УКРНАФТА", ТОВ "Кримська водочна компанія", ТОВ "Арда-Трейдинг", ФОП ОСОБА_1, ПП ПП "Піонер-Дринк", фірма "ТЕС", ПАТ "МТС") надали, відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України податкові накладні на суму ПДВ 774 757,79 грн., а покупець - ПП "Савол" отримав та, згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, відобразив їх у розділі І. Отримані податкові накладні Реєстру виданих та отриманих податкових накладних.

Перевіряючи податкові накладні, виписані ТОВ "Агроінтеграція", ТОВ "Строй Лідер", ТОВ "СтройЛідер Гіпс", ВАТ "УКРНАФТА", ТОВ "Кримська водочна компанія", ТОВ "Арда-Трейдинг", ФОП ОСОБА_1, ПП ПП "Піонер-Дринк", фірма "ТЕС", ПАТ "МТС" судом встановлено, що вони відповідають вимогам ч.2 п. 201.1 ст. 200 ПКУ.

Наведені в податкових накладних дані повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах, що підтверджують факт постачання товару. Відповідачем також не надано доказів та доводів щодо підписання первинних та податкових документів не уповноваженими особами.

Відповідачем в судовому засіданні також не було надано ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що згідно пп. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та\або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Враховуючи дотримання норм чинного законодавства під час оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів позивачем та його контрагентами, суд вважає необґрунтованим та безпідставним визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 624663,00 грн.

Суд погоджується з Висновком судової економічної експертизи від 27.12.2012р. про те, що відповідно до наданих первинних документів податкового обліку позивача ПП "Савол", висновки акта перевірки № 9654/23-4/33849388 від 02.08.11 року частково не підтверджуються фактичним обставинам справи, та правомірні тільки в частині встановлення завищення позивачем задекларованого податкового кредиту сформованого за рахунок контрагентів - постачальників за березень 2011 року на суму 576 грн. Відповідно до наданих первинних документів податкового обліку позивача, підтверджується сформований ПП "Савол" податковий кредит за березень 2011 року в сумі 774 757,79 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів (послуг) від зазначених вище контрагентів у березні 2011р. на загальну суму 173133,74грн., не проведення платежів з ними (в тому числі оплату ПДВ), не використання товарів (послуг) в господарській діяльності платника податків.

Відтак, спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 624663,00 грн. В іншій частині позовних вимог суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини 2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Враховуючи, що позивач заявив вимоги про скасування спірного податкового повідомлення-рішення, замість вимог про визнання його протиправним і скасування, як це передбачено КАС України для правових актів індивідуальної дії, суд, керуючись ст.11 КАС України, вважає можливим в цій частині вийти за межі позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 87 КАС України витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз віднесено до судових витрат.

Частиною 5 статті 92 КАС України встановлено, що граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із наданою суду калькуляцією вартості роботи судового експерта по виконанню судової експертизи, експертом проведено експертизу за нормативної вартості експертогодини 61,27 грн. (без ПДВ) і витрачено на її проведення 97,93 годин дослідження, що складає 6000,00грн.

Зазначений розмір вартості проведення судової експертизи не перевищує граничних розмірів, встановлених ст. ст. 87, 92 КАС України, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 і наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2012 року N 172/5 "Про встановлення нормативної вартості однієї експертогодини у 2012 році", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 січня 2012 р. за N 153/20466.

Під час судового засідання, яке відбулось 25.04.2013 р., оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26.04.2013 р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 11, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 000875301 від 12.08.11 року в частині збільшення Приватному підприємству "Савол" суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 624663,00 грн.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути судовий збір в розмірі 2146,00грн. із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на користь Приватного підприємства "Савол".

5. Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на користь Приватного підприємства "Савол" вартість проведеної у справі судово-економічної експертизі у розмірі 6000,00грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.