Рішення № 31400823, 21.05.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 травня 2013 року Справа № 913/1140/13

Провадження №15/913/1140/13

Суддя Смола С.В., за участю секретаря судового засідання Дрожанової О.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОФ "Дар'ївська", м.Ровеньки Луганської області

до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", м.Алчевськ Луганської області

про стягнення 2922898 грн. 57 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача - представник за довіреністю Хомутянський А.М., довіреність №15 від 20.05.2013;

від відповідача - інженер-претензіоніст юридичного відділу Зубова Л.І., довіреність №01-026-2865 від 28.12.2012.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГОФ "Дар'ївська" звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" про стягнення заборгованості за договором поставки №015/846 від 29.06.2012 у сумі 2922898 грн. 55 коп., пені у сумі 258216 грн. 44 коп., 3% річних у сумі 57176 грн. 70 коп., інфляційних нарахувань у сумі 8768 грн. 70 коп., загалом 3247060 грн. 39 коп.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 19.04.2013 порушено провадження у даній справі, судовий розгляд призначено на 15.05.2013.

Доповненням до позовної заяви №232 від 18.04.2013 позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки №015/846 від 29.06.2012 у сумі 2922898 грн. 55 коп., 3% річних у сумі 56164 грн. 89 коп., інфляційні нарахування у сумі 12976 грн. 37 коп., пеню у сумі 280057 грн. 26 коп., загалом 3272097 грн. 06 коп.

Відповідно до п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування судами першої інстанції" ГПК , зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Суд, дослідивши зміст вказаної заяви, дійшов висновку, що позивач фактично збільшив розмір позовних вимог на 25036 грн. 67 коп. в частині стягнення 3% річних на інфляційних нарахувань, тобто вказане доповнення №232 є по суті заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Вказана заява судом до розгляду не приймається, оскільки позивачем не надано доказів її надіслання відповідачу.

Відповідач відзивом №026-20 вих./13 від 13.05.2013 зазначив, що на дату подання позову заборгованість перед позивачем за вугільну продукцію за договором №015/846 від 29.06.2012 склала 2922898 грн. 55 коп., але 30.04.2013 платіжним дорученням №7114 відповідач погасив частково заборгованість у розмірі 1500000 грн. 00 коп. та просив провадження у справі в цій частин припинити на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України. Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, пені та інфляційних нарахувань відповідач відхилив, оскільки в п.2.4 договору сторони передбачили, що оплата здійснюється на протязі 30-ти банківських днів з моменту отримання платіжних документів на оплату, а позивачем до матеріалів справи не надав доказів, що підтверджують дату отримання відповідачем відповідних платіжних документів на оплату. Крім того, пеня нарахована позивачем з порушення приписів ст.232 Господарського кодексу України.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.05.2013 оголошувалась перерва до 21.05.2013.

Відповідач відзивом №026-589 від 20.05.2013 повідомив, що 15.05.2013 платіжним дорученням №7991 сплатив позивачу 500000 грн. 00 коп., платіжним дорученням №7932 сплатив 400000 грн. 00 коп., 17.05.2013 платіжним дорученням №8256 сплачено 300000 грн. 00 коп., тобто на теперішній час спір в частині стягнення заборгованості у розмірі 2700000 грн. 00 коп. врегульовано шляхом його погашення. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем зроблений невірний розрахунок 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, тому у їх задоволенні слід відмовити.

Заявою про зменшення розміру позовних вимог №289 від 20.05.2013 позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки №015/846 від 29.06.2012 у сумі 222898 грн. 54 коп.

В подальшому шляхом подання іншої заяви про зменшення розміру позовних вимог №б/н від 20.05.2013 позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 222898 грн. 54 коп., пеню у сумі 00 грн. 01 коп., інфляційні нарахування у розмірі 00 грн. 01 коп. та 3% річних у сумі 00 грн. 01 коп.

Суд вважає можливим задовольнити вказану заяву частково, враховуючи наступне.

Відповідно до абзаців 1 та 4 п.4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування судами першої інстанції" у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб. Якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 ГПК щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку. Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Таким чином, оскільки відповідач фактично після порушення провадження у справі погасив заборгованість у сумі 2700000 грн. 00 коп., що підтверджено відповідними платіжними дорученнями, які долучено до матеріалів справи, тому суд не може прийняти відмову позивачу від позову в цій частині а вважає, що провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 2700000 грн. 00 коп. підлягає припиненню на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

В іншій частині, тобто в частині стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, суд вважає можливим прийняти заявлене позивачем в заяві б/н від 20.05.2013 зменшення відповідно до приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості у сумі 2922898 грн. 54 коп., 3% річних у сумі 00 грн. 01 коп., пені у сумі 00 грн. 01 коп., інфляційних нарахувань у сумі 00 грн. 01 коп.

В судовому засіданні 21.05.2013 представник відповідача не заперечила проти стягнення суми основного боргу у сумі 222898 грн. 54 коп., 3% річних у сумі 00 грн. 01 коп., інфляційних втрат у сумі 00 грн. 01 коп. та пені у сумі 00 грн. 01 коп. (згідно заяви про заяви про зменшення розміру позовних вимог від 21.05.2013) та судового збору з позовних вимог про стягнення 2700000 грн. 00 коп.

У судовому засіданні 21.05.2013 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

29.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОФ "Дар'ївська" (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Алчевський металургійний комбінат" (відповідач, покупець) був укладений договір поставки №015/846, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар в кількості і за ціною, вказаною в додатках, специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, згідно умов цього договору(п.1.1 договору), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його вартість, згідно умов договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п.1.3 договору товар буде поставлятися на підставі додатків, специфікацій, в яких будуть обумовлюватися строки поставки.

Згідно п.2.1 договору загальна вартість цього договору визначається на підставі додатків, специфікацій до договору.

В п.2.4 договору сторони передбачили, що розрахунок покупця з постачальником за отриманий товар здійснюється банківським переводом грошових коштів в сумі, що дорівнює вартості отриманої партії на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту отримання платіжних документів на оплату.

За несвоєчасну або неповну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення (п.5.2 договору).

На виконання вказаних умов договору між сторонами були підписані специфікації (а.с.15-19 т.1), в яких сторони обумовили найменування товару, його кількість, асортимент, ціну, строк поставки.

Факт поставки позивачем товару відповідачу за договором №015/846 від 29.06.2012 підтверджується матеріалами справи, у т.ч. залізничними накладними (а.с.23-66 т.1), посвідченнями про якість вугілля (а.с.67-107 т.1), рахунками на оплату (а.с.108-150 т.1), видатковими накладними (а.с.151-189 т.1), податковими накладними (а.с.4-50 т.2), та відповідачем не оспорюється.

Відповідач отриманий товар не оплатив, тому позивач 04.03.2013 звернувся до нього з претензію №126 (а.с.20-21 т.1), яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п.2.4 договору сторони встановили, що розрахунок покупця з постачальником за отриманий товар здійснюється банківським переводом грошових коштів в сумі, що дорівнює вартості отриманої партії на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту отримання платіжних документів на оплату, чого відповідачем зроблено не було.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією №126 від 04.03.2013, яку останній залишив без відповіді та задоволення.

Як було встановлено судом при розгляді справи, та підтверджено відповідачем документально копіями відповідних платіжних доручень (№7114 від 30.04.2013, №7991 від 15.05.2013, №7932 від 15.05.2013, №8256 від 17.05.2013), після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач частково погасив існуючу суму заборгованості у розмірі 2700000 грн. 00 коп., тому провадження у справі в цій частині суд вирішив припинити на підставі п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, непогашеною залишилась заборгованість у розмірі 222898 грн. 54 коп., яка визнана відповідачем та підтверджена в акті звірення розрахунків.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 222898 грн. 54 коп. за договором поставки від 29.06.2012 №015/846 є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період 17.08.2012 по 11.04.2013 у сумі 00 грн. 01 коп. (з урахування заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 20.05.2013 №б/н), суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки, як зазначив позивач, і це не оспорено відповідачем, останній своєчасно у передбачений договором від 29.06.2012 №015/846 строк оплату товару не провів, тобто має місце неналежне виконання зобов'язань за спірним договором відповідачем.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.5.2 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну або неповну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення.

Таким чином, пеня позивачем нарахована обґрунтована і підлягає задоволенню у сумі 00 грн. 01 коп.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 17.08.2012 по 11.04.2013 у сумі 00 грн. 01 коп. та інфляційні нарахування за період з вересня 2012 року по березень 2013 року у сумі 00 грн. 01 коп. (з урахування заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 20.05.2013 №б/н) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог (з урахування заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 20.05.2013 №б/н).

Судовий збір з розглянутих позовних вимог покладається на відповідача, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивачу відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" слід повернути внесений у більшому розмірі при зверненні з позовом до суду судовий збір у сумі 540 грн. 00 коп. та у зв'язку із зменшенням позивачем розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, йому також слід повернути з Державного бюджету України судовий збір у сумі 6483 грн. 24 коп. Таким чином, позивачу слід повернути судовий збір в загальній сумі 7023 грн. 24 коп.

Керуючись ст.ст.44, 49, 80, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОФ "Дар'ївська" до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", вул.Шмідта, б.4, м.Алчевськ Луганської області, код 05441447, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОФ "Дар'ївська", вул.Тимирязєва, б.100, м.Ровеньки Луганської області, код 35937816 заборгованість за поставлений товар у сумі 222898 грн. 54 коп., інфляційні нарахування у сумі 00 грн. 01 коп., 3% річних у сумі 00 грн. 01 коп., пеню у сумі 00 грн. 01 коп., судовий збір у сумі 58457 грн. 97 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Провадження у справі в частині стягнення 2700000 грн. 00 коп. припинити.

4.Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОФ "Дар'ївська", вул.Тимирязєва, б.100, м.Ровеньки Луганської області, код 35937816 судовий збір у сумі 7023 грн. 24 коп., який сплачений за платіжним дорученням №4149 від 18.04.2013 у розмірі 65481 грн. 21 коп.

Повернення судового збору здійснюється на підставі даного рішення, підписаного та засвідченого гербовою печаткою господарського суду.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.05.2013.

Суддя С.В. Смола

вих.№

3

27.05.2013

Надр. 4 прим.

1-до справи

2- 3- позивачу: вул.Тимирязєва, 100, м.Ровеньки Луганської області, 94701 (рекомендованою + екземпляр з гербовою печаткою)

4- відповідачу: вул.Шмідта, 4, м.Алчевськ Луганської області, 94202 (простою)