Рішення № 31399486, 30.01.2013, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 1715/13833/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2013 року м. Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Корінець К.В.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_1- ОСОБА_2,

представника відповідача Квасиловець С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом, ОСОБА_1 до Військової частини А-1446 Міністерства оборони України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, суд-

В С Т А Н О В И В:

Представник відповідача Квасиловець С.О., в судовому засіданні, позовні вимоги позивача не визнала з підстав, викладених у наданих суду запереченнях на позов. Просить суд відмовити в задоволенні позову за його безпідставністю та недоведеністю.

Представник позивача ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1, в судовому засіданні, позовні вимоги позивача підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві та в наданих суду письмових поясненнях позивача. Вважають, що позивач була звільнена з роботи з грубим порушенням трудового законодавства, оскільки скорочення її посади не відбулося. Просять суд задоволити позов в повному обсязі,- поновити позивача ОСОБА_1 на посаді начальника адміністративної групи у Військовій частині А-1446 Міністерства оборони України. Стягнути з Військової частини А-1446 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за 5,5 місяців, в розмірі 17 711 гривень 35 коп. Стягнути з Військової частини А-1446 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 10 000 гривень завданої їй моральної шкоди та понесені позивачем витрати по оплаті наданої їй правової допомоги в розмірі 1100 гривень.

Суд, заслухавши позивача, представників сторін, дослідивши письмові докази по справі приходить до наступного:

З дослідженої в судовому засіданні ксерокопії трудової книжки позивача слідує, що вона була прийнята на роботу у Військову частину № 52253, 06.08.1990 року, яка 01.07.1993 року була переіменована у Військову частину А-1446, на посаду старшої машиністки. На протязі роботи у Військовій частині неодноразово була переведена на інші посади, а 01.02.2003 року була переведена на посаду начальника адміністративної групи на якій працювала більше 09 років, а 11.07.2012 року була звільнена з посади начальника адміністративної групи у зв'язку із скороченням штату працівників та відсутністю вакантних посад, за п. 1 ст. 40 КЗпП України /Наказ командира військової частини А-1446 №129 від 11.07.2012 року/, з нагородженням позивача в день звільнення грамотою відповідача за значний особистий внесок у справу розбудови Збройних сил України, зразкове виконання посадових обов'язків та високий професіоналізм.

Згідно витягу з переліку змін до штату № 27/097-Військового госпіталю /на 200 ліжок/, надісланого командиру Військової частини А-1446 Військово-медичним департаментом Міністерства оборони України 07.05.2012 року, зберігається посада начальника адміністративної групи на якій працювала позивач та інспектора з кадрів, різниця тільки в тому, що до вище зазначених змін, посада начальника адміністративної групи була військовою з військовим званням, а після змін стала цивільною, в той-же час позивач працювала на посаді начальника адміністративної групи без військового звання, як цивільна особа-працівник Військової частини, проти чого не заперечують учасники судового розгляду. Крім відповідно до строкового трудового договору № 16 від 02.08.2011 року, укладеного між позивачем і відповідачем, 02.08.2011 року, позивач ОСОБА_1 була переведена з цивільної посади начальника адміністративної групи, на якій вона працювала з 2003 року, на військову посаду начальника адміністративної групи, на якій вона без військового звання, як цивільна особа працювала до звільнення.

На підставі листа та вище зазначеного переліку змін до штату командир в/ч А-1446 видає наказ № 85 від 10.05.2012 року про персональне попередження, про майбутнє звільнення працівників Збройних Сил України, згідно списку працівників, що підлягають звільненню у зв'язку з проведення організаційно-методичних заходів, пов'язаних зі скороченням чисельності та штату працівників, в яких під №5 значиться начальник адміністративної групи ОСОБА_1, і 11 травня 2012 року попереджає позивача ОСОБА_1 про можливе розірвання з нею трудового договору, незважаючи на те, що посада на якій працювала позивач ні під скорочення чисельності, ні під скорочення штату не підпадала, а з військової посади знову стала цивільною, і позивач була цивільною особою-працівником ЗСУ, яка як слідує з грамот, якими вона нагороджена командиром в/ч, сумлінно і самовіддано працювала на посаді начальника адміністративної групи, та зразково виконувала посадові обов'язки.

За Актом від 09.07.2012 року «Про відмову від переведення на іншу роботу», затвердженого командиром в/ч А-1446, позивач ОСОБА_1 відмовилася від переведення на посаду інспектора з кадрів адміністративної групи, за відсутності її заяви про переведення на цивільну посаду начальника адміністративної групи. Інших вакантних посад, які б можна було запропонувати ОСОБА_1 в Військовій частині не має. Як пояснила в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вона відмовилася від переведення на посаду інспектора, тому-що хотіла працювати на посаді начальника адміністративної групи, про написання заяви на перевід її ніхто не повідомляв.

Після чого 10.07.2012 року позивач ОСОБА_1 пише заяву командиру в/ч А-1446 в якій просить командира перевести її з військової посади начальника адміністративної групи на цивільну посаду начальника адміністративної групи, яку реєструє в журналі вхідної кореспонденції в/ч 10 липня 2012 року, і яка командиром в/частини не розглядається.

12 липня 2012 року наказом командира Військової частини А-1446 №130 переведено інспектора адміністративної групи ОСОБА_5, за її згоди, на посаду начальника адміністративної групи, тобто на посаду, на якій працювала позивач.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року (з відповідними змінами та доповненнями), викладеними у абзаці першому п. 19 постанови № 9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, яке надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Процедура скорочення посади начальника адміністративної групи при звільненні позивача не проводилася.

Не надано відповідачем доказів і у підтвердженні того, що при вивільненні позивача їй була запропонована посада начальника адміністративної групи, а навпаки надані докази того, що їй така посада не пропонувалася.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи, з явним порушенням трудового законодавства - без законних підстав та з порушенням встановленого законом порядку -без врахування переважного права на залишенні на роботі та запропонування їй вакантної уже цивільної посади начальника адміністративної групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, позивач ОСОБА_1 підлягає поновленню на попередній роботі -на посаді начальника адміністративної групи.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що середньомісячний заробіток позивача на момент звільнення становив 3220,27 гривень.

З пояснень позивача, вона, як безробітна, перебувала на обліку в Рівненському міському центрі зайнятості і за період перебування на обліку отримувала кошти. Доказів суми отриманих коштів суду не надала.

Суд вважає, що розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за 5,5 місяців, як того просить позивач, становить 17 711 грн. 35 коп.. (3 220,27 грн. х 5 міс. = 16 101 грн. 35 коп.,плюс 1610 гривень за 05 місяця = 17 711 грн. 35 коп.).

Таким чином, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу підлягає стягненню середній заробіток в розмірі 17 711,35 грн., за відрахуванням сум отриманих нею в Рівненському міському центрі зайнятості.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, 1167 ЦК України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою яка її завдала за наявності її вини.

В п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди»зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, в зв'язку з чим суд вважає, що незаконним звільненням позивачу завдана моральна шкода, але в той же час суд вважає, що позивачем сума відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 гривень значно завищена, і оцінює її в сумі 1000 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, вимоги позивача ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є законними, обґрунтованими, справедливими, а тому підлягають до задоволення повністю. В частині стягнення моральної шкоди підлягають до задоволення частково, в сумі 1000 грн. В частині відшкодування витрат на правову допомогу, в розмірі 1100 гривень, до задоволення не підлягають, тому-що адвокат ОСОБА_2 приймав участь у справі як представник позивача, а не як особа, яка надає правову допомогу, а відшкодування витрат за участь представника в справі, чинним ЦПК України не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню витрати на сплату судового збору в сумі 344 гривні 10 коп., з яких 229 грн. 40 коп. судовий збір за відшкодування матеріальної шкоди, 114 грн. 70 коп. судовий збір за відшкодування моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10,60,88,208-209,213-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А-1446 Міністерства оборони України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, задоволити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника адміністративної групи у Військовій частині А-1446 Міністерства оборони України.

Стягнути з Військової частини А-1446 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 711 гривень 35 коп., за відрахуванням від зазначеної суми, суми отримані ОСОБА_1 в Рівненському міському центрі зайнятості.

Стягнути з Військової частини А-1446 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 1000 гривень завданої їй моральної шкоди незаконним звільненням з роботи.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Військової частини А-1446 Міністерства оборони України 344 гривні 10 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд за апеляційною скаргою, яка може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Рівненського

міського суду Бердій М.А.