Постанова № 31380119, 17.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 травня 2013 року 11:43 № 826/4492/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення, за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1

від відповідача - Пилипенко Ю.С.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, УПФУ в Дніпровському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування рішення №0029 від 27 березня 2013 року про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначеної до судового розгляду на 17 травня 2013 року.

У судовому засідання, призначеному на 17 травня 2013 року, позивач вимоги, викладені у позові, підтримав у повному обсязі та просив визнати протиправним і скасувати рішення №0029 від 27 березня 2013 року про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України. Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18 березня 2013 року позивач звернувся до УПФУ в Дніпровському районі м. Києва з проханням зняти його з обліку в органах пенсійного фонду у зв'язку з припиненням здійснення підприємницької діяльності.

27 травня 2013 року посадовою особою відповідача складено акт, яким встановлено несвоєчасне подання суб'єктом господарської діяльності звітності за 2004 рік, що є порушенням пункту 4 частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV та розділу ІІ «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 5 листопада 2009 року №26-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2009 року за №1136/17152.

У зв'язку з допущенням з боку позивача зазначеного порушення, 27 березня 2013 року УПФУ в Дніпровському районі м. Києва прийнято рішення №0029 про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду, яким на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 170,00грн.

Вважаючи, що підстави для накладення фінансових санкцій відсутні, ФОП ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на момент винесення відповідачем оскаржуваного рішення, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратив чинність, а тому накладення санкцій згідно з його нормами протирічать приписам Конституції України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту від 27 березня 2013 року та рішення №0029 від 27 березня 2013 року, підставою для нарахування фінансових санкцій стало виявлення несвоєчасного подання позивачем до органу Пенсійного фонду встановленої звітності за 2004 рік.

Відповідно до пунктів 4 частини 2 статті 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов'язаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.

Порядок подання страхувальниками звітності управлінням Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах у період, що перевірявся, врегульовувався Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за №64/8663 (далі по тексту - Інструкція №21-1).

Так, згідно абзацу 3 пункту 11.12 Інструкції №21-1 платники, зазначені в підпункті 2.1.3 (Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності), які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) пункту 2.1 цієї Інструкції, подають до органу Пенсійного фонду до 1 квітня, наступного за звітним роком річний звіт про нараховані та сплачені суми фіксованого розміру страхових внесків за формою згідно з додатком 26 цієї Інструкції.

Пунктом 11.16 названої Інструкції визначено, що особи, винні в неподанні чи несвоєчасному поданні до органу Пенсійного фонду встановленої звітності, а також у поданні недостовірної звітності, несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Така відповідальність на час вчинення позивачем порушення у вигляді неподання звіту про нараховані та сплачені суми фіксованого розміру страхових внесків була встановлена пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до положень названої правової норми за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на страхувальників штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Однак, дана норма права, як і стаття 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує вчинене правопорушення, втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі по тексту - Закон України від 08.07.2010р. №2464-VI), тобто, не діяла на дату прийняття УПФУ в Дніпровському районі м. Києва оскаржуваного рішення за №0029 від 27 березня 2013 року.

Посилання відповідача на положення пункту 7 розділу VIII Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI на обґрунтування правомірності накладення штрафних санкцій на позивача, суд вважає помилковим.

Так, зазначеним пунктом визначено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Таким чином суд приходить до висновку, що за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності Законом України від 08.07.2010р. №2462-VI на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій.

Однак, органи Пенсійного фонду після 01 січня 2011 року наділенні повноваженнями щодо стягнення заборгованості зі сплати відповідних штрафних санкцій нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі штрафних санкцій, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, за умови винесення посадовою особою органу Пенсійного фонду рішення про застосування штрафних санкцій до 01 січня 2011 року.

Застосування ж після 01 січня 2011 року штрафних санкцій передбачених приписами частин 1-9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які втратили чинність 01 січня 2011 року, є порушенням принципу закріпленого частиною 2 статті 58 Конституції України, відповідно до якого, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 листопада 2012 року у справі №21-367а12, яка в силу положень частини 1 статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою, а також позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 13 березня 2013 року у справі №К/800/1571/13 та постанові від 14 березня 2013 року у справі №К/9991/45138/11.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірності прийняття спірного рішення про застосування до позивача фінансових санкцій.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, та керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва №0029 від 27 березня 2013 року про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду України.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя А.І. Савченко