Рішення № 31379528, 20.05.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "20" травня 2013 р. Справа № 906/549/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецька-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець;

від відповідача: Васьківська Л.В. - довіреність №2601 від 20.05.2013р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Коростень Житомирська область)

до Державного підприємства "Підприємство Коростенська виправна колонія управління державного Департаменту України з питань виконання покарань в Житомирській області №71" (м. Коростень Житомирська область)

про стягнення 33743,62 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 33743,62грн. заборгованості за поставлену продукцію, з яких: 30468,00грн. - основний борг, 537,55грн. - 3% річних, 61,67грн. - інфляційні, 2294,71грн. - пеня.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, подав заяву про уточнення суми основного боргу з огляду на допущену технічну помилку, згідно якої суму основного боргу просить вважати 30849,69грн. (а.с.31).

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав в частині стягнення суми основного боргу, в частині стягнення інфляційних, річних та пені заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (а.с.32).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) поставив Державному підприємству "Підприємство Коростенська виправна колонія управління державного Департаменту України з питань виконання покарань в Житомирській області №71" (відповідач) продукцію на суму 30849,69грн., що підтверджується накладними №67 від 16.08.2010р. на суму 979,00грн., №97 від 29.08.2010р. на суму 22394,00грн., №98 від 31.08.2010р. на суму 671,00грн., №99 від 31.08.2010р. на суму 890,00грн., №107 від 12.10.2010р. на суму 2850,00грн., №24 від 16.03.2013р. на суму 2684,00грн., №88 від 30.07.2012р. на суму 375,00грн., що долучені до матеріалів справи (а.с.10-16).

Відповідач зобов'язання щодо оплати товару не виконав, внаслідок чого на день звернення позивача з позовом до суду у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 30849,69грн.

15.08.2012 року позивач направив на адресу Коростенської виправної колонії №71 претензію про сплату боргу (а.с.17, 33), на яку отримало відповідь про те, що для вирішення питання погашення заборгованості позивачу необхідно звертатись до Підприємства Коростенської виправної колонії, оскільки Коростенська виправна колонія (№71) та Підприємство Коростенської виправної колонії (№71) є окремими юридичними особами, мають різні джерела фінансування, тому не можуть нести відповідальність за зобов'язаннями один одного (а.с.35).

Не проведення відповідачем розрахунків за отриману продукцію стало приводом звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 537,55грн. - 3% річних, 61,67грн. - інфляційних та 2294,71грн. - пені.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 30849,69грн. на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки позивач вимогу про сплату боргу направив не відповідачу, а іншій юридичній особі, у відповідача відсутній обов'язок по сплаті інфляційних та 3% річних, тому вимоги позивача в цій частині є передчасними і задоволенню не підлягають.

Стосовно стягнення пені суд зазначає, що статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, поставка товару позивачем здійснювалась на підставі накладних, договір між сторонами не укладався та розмір пені на несвоєчасну оплату товару не узгоджувався.

За таких обставин відсутні правові підстави для нарахування пені, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо), позов в частині основного боргу визнав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 30849,69грн. основного боргу обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача за правилами ст.49 ГПК України пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство Коростенська виправна колонія управління державного Департаменту України з питань виконання покарань в Житомирській області №71" (11510, Житомирська область, м. Коростень, вул.Білокоровицьке шосе, 4, код 08563346)

- на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід.код НОМЕР_1) - 30849,69грн. боргу та 1590,10грн. сплаченого судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24 травня 2013 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу