Рішення № 31378000, 14.05.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "14" травня 2013 р. Справа № 906/352/13-г

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Будько Т.М., довіреність від 01.12.2012 р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" (м.Ялта, Автономна Республіка Крим)

до "Нововелідницького споживчого товариства "Овруцької райспоживспілки" (с.Нові Велідники Овруцького району Житомирської області)

про стягнення 35680,43 грн.

ТзОВ "Віна Лівадії" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до "Нововелідницького споживчого товариства "Овруцької райспоживспілки" про стягнення 35680,43 грн., з яких 30741,26 грн. основного боргу за поставлений товар, 1426,53 грн. пені, 153,21 грн. інфляційних, 285,30 грн. 3% річних та 3074,13 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.03.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/352/13-г призначено розгляд справи на 09.04.2013 р.

09.04.2013р. в судовому засіданні представником позивача надано уточнений розрахунок суми боргу, який фактично є розгорнутим розрахунком заявлених до стягнення позовних вимог та який долучено судом до матеріалів справи (а.с.52-65

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду, а також, з урахуванням клопотання позивача про продовження строку розгляду справи, ухвалою суду від 09.04.2013р. (а.с.66) продовжено строк вирішення спору у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України та відкладено слухання справи на 14.05.2013 р.

В засіданні суду 14.05.2013р. представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

14.05.2013 р. на адресу суду від голови Нововелідницького споживчого товариства "Овруцької райспоживспілки" надійшла заява про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з хворобою та неможливістю прибуття в судове засідання.

Судом розглянуто дане клопотання та відхилено з огляду на наступне.

Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, за змістом наведених положень, право на представництво юридичної особи пов'язане не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії.

При цьому, слід зазначити, що ГПК не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Так, юридичну особу за посадою може представляти її керівник, однак й інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Суд звертає увагу, що про призначення справи до розгляду відповідач був повідомлений завчасно, тобто, мав час та можливість як для вибору представника своїх інтересів під час розгляду справи, так і для реалізації своїх прав як відповідача по справі, зокрема, для ознайомлення з матеріалами справи, подачі письмового відзиву на позов (ст.59 ГПК України) та письмових доказів (ст.33 ГПК України). Метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. Суд зауважує, що відповідач мав можливість здійснити повний та професійний судовий захист своїх інтересів не лише направивши представника товариства в засідання суду (з урахуванням положень ст.28 ГПК України) для надання усних пояснень, а й підготувавши письмові пояснення по суті господарського спору та надавши (за наявності) відповідні письмові докази у спростування позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" про стягнення 16379,00 грн.

При цьому, розгляд справи вже відкладався господарським судом, зважаючи на нез'явлення в засідання суду представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду, а відсутність представника відповідача відповідно до ст.77 ГПК України не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

За таких обставин, зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а також з врахуванням того, що строк розгляду позовної заяви, встановлений ст.69 ГПК України, з урахуванням його продовження у відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України до 14.05.2013 р. сплинув, а відповідно до ст.77 ГПК України відкладення розгляду справи можливе в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення присутнього представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2012 року між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" (постачальник) та "Нововелідницького споживчого товариства "Овруцької райспоживспілки" (покупець) укладено договір №180/12 поставки продукції (а.с.13), згідно п.1.1. якого протягом дії цього договору постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність покупцю продукцію, ціна та асортимент якої зазначається у специфікаціях (додаток №1 до договору), що є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Згідно п.1.2. договору, предметом поставки є наступна продукція: алкогольні вироби в асортименті виробництва ТОВ "Віна Лівадії".

У відповідності до п.2.1. договору, постачальник поставляє продукцію партіями згідно заявок покупця, в асортименті та за цінами, що діяють на момент поставки продукції, які узгоджені сторонами, згідно специфікацій та вказані у рахунках-фактурах, що фіксуються у накладних, які засвідчують передачу-приймання продукції від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами договору.

Право власності на продукцію, відповідальність за його збереження та ризик випадкового знищення переходить від постачальника до покупця, з моменту фактичної передачі продукції та підписання товарно-транспортної накладної, за місцем відгрузки продукції. Право підпису ТТН передбачено генеральною довіреністю, яка являється невід'ємною частиною даного договору (а.с.51).

Відповідно до пункту 4.1. договору, ціни на продукцію вказуються в специфікації та накладних, що є невід'ємними частинами даного договору. Ціни на продукцію встановлюються в національній валюті України - гривнях з урахуванням ПДВ та акцизного податку.

Пунктом 5.1. договору обумовлено, що покупець зобов'язаний оплатити поставлену продукцію по ціні, що визначена в товарно-транспортних накладних, шляхом перерахунку коштів в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника або іншим незабороненим діючим законодавством способом з розстрочкою платежів на протязі 30 календарних днів з моменту отримання продукції.

Згідно пункту 5.2. договору, покупець, у разі несвоєчасної оплати, повинен постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу та штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

У відповідності до п.10.1. договору, строк даного договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 31.12.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних Товариством з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" передано, а "Нововелідницьким споживчим товариством "Овруцької райспоживспілки" прийнято товар, а саме:

- 31.10.2012р. відповідачу поставлено продукцію на суму 21513,33грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними за №Ок-0000409 від 31.10.2012р. та №Ок-0000410 від 31.10.2012р. (а.с.31,32,48,49);

- 07.11.2012р. відповідачу поставлено продукцію на суму 8610,18грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними за №Но-0000083 від 07.11.2012 р. та №Но-0000084 від 07.11.2012 р. (а.с.33,34,43,44);

- 14.11.2012р. відповідачу поставлено продукцію на суму 10906,56грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними за №Но-0000163 від 14.11.2012 р. та №Но-0000162 від 14.11.2012 р. (а.с.35,36,46,50);

- 19.12.2012р. постачальником поставлено продукцію на суму 3587,10 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними та видатковими накладними за №Дк-0000234 від 19.12.2012 р. та №Дк-0000235 від 19.12.2012 р. (а.с.22,23,45,47).

Разом з тим, свої зобов'язання по оплаті отриманого товару "Нововелідницьке споживче товариство "Овруцької райспоживспілки" належним чином та у встановлені договором строки не виконало. Зважаючи на невиконання зобов'язань відповідачем, позивач звертався до "Нововелідницького споживчого товариства "Овруцької райспоживспілки" з претензією за вих.№04 від 21.01.2013 р. (а.с.12, докази направлення на звороті), проте, заборгованість лише частково була погашена відповідачем, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Згідно матеріалів справи, на день звернення з позовом до суду, сума основного боргу за поставлену продукцію становила 30741,26 грн. і на час розгляду справи не змінилась (довідка, а.с. 71).

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, між сторонами виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України.

Підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №180/12 поставки продукції від 12.06.2012 р.

Відповідно ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.

Матеріали справи свідчать про несвоєчасне та неповне виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті отриманого від позивача товару. Згідно довідки ТзОВ "Віна Лівадії" за вих.№50 від 14.05.2013р., за підписом головного бухгалтера, станом на 14.05.2013р. сума основного боргу "Нововелідницького споживчого товариства "Овруцької райспоживспілки" не змінилась та становить 30741,26 грн.

Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Водночас, доказів погашення існуючої суми заборгованості відповідачем суду до справи не надано.

Таким чином, аналіз наведених норм права та встановлених обставин справи свідчить про обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача 30741,26 грн. основного боргу; позов в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №180/12 від 12.06.2012 р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вказаної норми позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 285,30 грн. 3% річних та 153,21 грн. інфляційних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних (а.с.61-65) та інфляційних (а.с.57-61), господарський суд встановив правомірність нарахування 285,30грн. 3% річних та, відповідно, обгрунтованість позову в цій частині.

Водночас, щодо здійсненого позивачем нарахування інфляційних суд зауважує, що відповідно до Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням індексу інфляції, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок, господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

У відповідності з Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р. у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідно місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних, з урахуванням вищенаведених рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р., господарський суд встановив, що правомірним є нарахування інфляційних в загальній сумі 150,20 грн., які і підлягають стягненню з відповідача. В решті позовних вимог щодо стягнення інфляційних, а саме в сумі 3,01 грн. слід відмовити.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалось, умовами договору (п.5.2.) прередбачалось, що у разі несвоєчасної оплати покупець повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі продвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу та штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В силу ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання передбачено приписами ч.2 ст.231 ГК України.

Судом враховується, що 12.06.2012 р. сторони підписали та скріпили печатками договір поставки №180/12 без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

За таких обставин, а також, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (а.с.52-57) та штрафу (а.с.65) господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позову в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3074,13 грн. штрафу, що становить 10% від суми заборгованості та 1426,53 грн. пені.

Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню: з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 30741,26 грн. основного боргу, 1426,53 грн. пені, 150,20 грн. інфляційних, 285,30 грн. 3% річних, 3074,13 грн. штрафу, 1720,33 грн. витрат по сплаті судового збору. У позові в частині стягнення 3,01 грн. інфляційних суд відмовляє.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно обгрунтовано заявленим позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з "Нововелідницького споживчого товариства "Овруцької райспоживспілки" (11100, Житомирська область, Овруцький район, с.Нові Велідники, вул.Садова, буд.6, ідентифікаційний код 01750200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" (98637, Автономна Республіка Крим, м.Ялта, вул.Червоних партизан, буд.14, ідентифікаційний код 32362063):

- 30741,26 грн. основного боргу,

- 1426,53 грн. пені,

- 150,20 грн. інфляційних,

- 285,30 грн. 3% річних,

- 3074,13 грн. штрафу,

- 1720,33 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. У позові в частині стягнення 3,01 грн. інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 20.05.13

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи, 2 - позивачу (прост.), 3 - відповідачу (реком.)