Постанова № 31376147, 16.05.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2013 р. Справа № 914/813/13-г

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Давид Л.Л.

При секретарі судового засідання: Ляпінському В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 від 05.04.2013 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року

у справі № 914/813/13-г

за позовом: ТзОВ «Дунапак-Україна», м. Ходорів, Львівська область

до відповідача: ФОП ОСОБА_2, с. Старе Село, Львівська область

про стягнення заборгованості в сумі 14 700, 00 грн.

за участю представників:

від позивача: Янклевич Я.Є. - представник

від відповідача: ОСОБА_2 - особисто

Права та обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року у справі № 914/813/13-г (суддя Коссак С.М.) задоволено позовні вимоги ТзОВ «Дунапак-Україна»: стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Дунапак-Україна» - 14 700,00 грн. боргу та 1720,50 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Місцевий господарський суд мотивував рішення тим, що Відповідачем порушено умови Договору поставки № 2111/01 від 01.11.2011 року в частині неналежного виконання зобов'язань по оплаті отриманої продукції, тому вимога Позивача про стягнення суми боргу - 14 700,00 грн. є повністю обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та відповідають нормам ст. ст. 179, 193, 219, 265 ГК України, ст. ст. 509, 526, 530, 610-612, 626, 629 ЦК України.

ФОП ОСОБА_2 не погодившись з висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема скаржник посилається на п. 3 ч. 1 ст. 708 ЦК України, у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни. У частини поставленої покупцю продукції, а саме на суму 14 700,00 грн., були виявлені недоліки, покупцем пред'явлена постачальнику вимога про зменшення ціни договору на суму 14 700,00 грн. із поверненням продукції, у якій виявлені недоліки. Постачальник не заперечував щодо наявних у поставленій продукції недоліків та заявленої покупцем вимоги, 26.06.2012 року продукція, у якій було виявлено недоліки на загальну суму у розмірі 14 700,00 грн., була повернута постачальнику, про що оформлена відповідна накладна про повернення частини продукції на загальну суму у розмірі 14 700,00 грн. у зв'язку із виявленням недоліків. Враховуючи факт повернення постачальнику частини продукції від покупця, сума зобов'язань покупця перед постачальником зменшилась на 14 700,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу (Вх. № ЛАГС - 05-04/2211/13 від 16.05.13), в якому просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, покликаючись на те, що в апеляційні скарзі апелянт зазначає, що в частині поставленої йому позивачем продукції на суму 14 700,00 грн. були виявлені покупцем недоліки і дана продукція 26.06.2012 року була повернута постачальнику та оформлена відповідна накладна про повернення частини продукції. ТзОВ «Дунапак-Україна» зазначає, що таке твердження відповідача по справі є безпідставним, воно не відповідає фактичним обставинам у даній справі і не підтверджується жодними доказами. Згідно ст. 101 ГПК України, додаткові докази приймаються апеляційним господарським судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника позивача та відповідача апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

01.11.2011 року між ТзОВ "Дунапак-Україна" (постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки № 2111/01, у відповідності до умов якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити товар (гофрокартонну продукцію) у термін 30 календарних днів з моменту отримання партії товару (п. п. 1.1. та 3.2. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору найменування, асортимент, кількість, обсяг, термін поставки кожної окремої партії товару погоджується сторонами до початку поставки та вказується у специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору і укладених на підставі погоджених заявок покупця.

Згідно п. 3.1. Договору ціни на товар погоджуються сторонами окремо на кожну партію поставки та встановлюються у гривнях у письмово погоджених ними специфікаціях та зазначаються у рахунках-фактурах та накладних постачальника.

На виконання вищевказаного Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 57 218,40 грн. грн., що підтверджується видатковими накладними № W103731 від 22.11.2011 року та № W103887 від 29.12.2011 року.

Проте відповідач повністю свої зобов'язання за Договором не виконав, частково здійснив оплату за поставлений товар, що підтверджується банківськими виписками (№ 01-26 від 26.12.2011 року на суму - 32 947,20 грн., № 74 від 05.01.2012 року на суму 6300,00 грн., № 4 від 30.08.2012 року на суму - 3 271,20 грн.), поданими Позивачем на суму - 42 518,40 грн. У зв'язку з чим на момент звернення до суду у нього виникла основна заборгованість перед позивачем у розмірі - 14 700,00 грн.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Господарські зобов'язання згідно положень ст. 173 ГК України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до норми ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором поставки № 2111/01 (п. 3.2.) встановлено термін оплати - покупець зобов'язаний здійснити післяоплату за поставлений товар у розмірі 100% вартості даної партії на протязі 30 календарних днів з моменту отримання товару, шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Доводи апеляційної скарги судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються з наступного:

Відповідачем на вимогу апеляційного господарського суду не представлено оригіналу накладної від 26.06.2012 року № 26/06.

Копія накладної від 26.06.2012 року № 26/06, яка додана відповідачем до апеляційної скарги не містить підпису та печатки ТзОВ «Дунапак-Україна» про отримання товариством та передання відповідачем бракованої продукції.

За приписами ст. 679 ЦК України, продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві, або з причин, які існували до цього моменту.

Відповідачем, в силу ст. ст. 34, 36 ГПК України, не підтверджено належними та допустимими доказами, недоліки проданого товару.

З аналізу вищевказаного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що місцевим господарським судом вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його належить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 26.03.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст. ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.