Постанова № 31368781, 22.05.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року Справа № 5020-1345/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Попікової О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 11.03.2013у справі№ 5020-1345/2012господарського судуміста Севастополяза позовомПрокурор Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської радидоФізичної особи - підприємця ОСОБА_4проповернення земельної ділянкита за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4доСевастопольської міської радипровизнання незаконною бездіяльності Севастопольської міської ради в поновленні договору оренди від 17.05.2004 та зобов'язання поновити договір оренди земельної ділянкиза участю представників сторін (за первісним позовом):

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

прокурора: Гудименко Ю.В., прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №014715 від 21.01.2013;

Розпорядженням Заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 20.05.2013 № 02-05/471 для розгляду касаційної скарги у справі №5020-1345/2012, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 22.05.2013, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Козир Т.П., судді - Гольцова Л.А., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 17.01.2013 у справі № 5020-1345/2012 (суддя Погребняк О.С.) відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.03.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Євдокімов І.В., судді - Сікорська Н.І., Проценко О.І.) рішення Господарського суду міста Севастополя від 17.01.2013 у справі №5020-1345/2012 скасовано в частині первісних позовних вимог та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов Прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради задоволено. В іншій частині рішення Господарського суду міста Севастополя від 17.01.2013 у справі № 5020-1345/2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Скаржником, в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Севастопольською міською Радою (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) 17.05.2004 укладено договір оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого Орендодавець, відповідно до рішення Севастопольської міської ради від 22.10.2003 № 1465 та від 24.02.2004 № 1841 надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка розташована у АДРЕСА_2 для обслуговування тимчасового торгового павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_1" з літним майданчиком, площею 0,0143 га (зокрема 0,0083 га для обслуговування тимчасового торговельного павільйону-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" та 0,0060 га для обслуговування літнього майданчика.

Договір укладений строком до 01.03.2009 або до початку реконструкції набережної Корнилова, якщо реконструкція почнеться раніше 01.03.2009 (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору визначено, що за спливом строку договору Орендар, який виконував належним чином обов'язки відповідно до умов договору, має при інших рівних умовах переважне право на продовження договору. В цьому випадку Орендар повинен не пізніше, ніж за 2 місяця до спливу строку дії договору повідомити про це Орендодавця та вирішити у встановленому законом порядку питання щодо продовження договору оренди.

Дія договору оренди припиняється у випадку, зокрема, закінчення строку на який він був укладений (п. 12.2 договору).

Судами встановлено, що 31.12.2008 ФОП ОСОБА_4 звернулася до Севастопольської міської ради з клопотанням про продовження договору оренди земельної ділянки від 17.05.2004 строком на 25 років і Севастопольська міська рада листом від 05.02.2009 № А-117/1 повідомила, що для прийняття радою рішення про продовження договору оренди від 17.05.2004, необхідно надати документи, вказані в п. 7.4 Положення про порядок передачі в оренду земельних ділянок, затвердженого рішенням Севастопольської ради від 14.10.2003 № 1343 (в редакції рішення ради від 07.11.2006 № 919).

ФОП ОСОБА_4 вдруге звернулася до Севастопольської міської ради з клопотанням від 26.03.2009 про поновлення договору оренди земельної ділянки, надавши, на виконання листа ради від 05.02.2009 № А-117/1 документи.

За результатами розгляду клопотання ФОП ОСОБА_4 про поновлення договору оренди від 17.05.2004, Севастопольською міською радою 15.03.2011 прийнято рішення № 613 "Про відмову підприємцю ОСОБА_4 у поновленні договору оренди від 17.05.2004, зареєстрованого 24.06.2004 № 124, земельної ділянки площею 0,0143 га, для обслуговування тимчасового торгового павільйону-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" з літньою площадкою".

Господарськими судами досліджено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2011 у справі № 13/137 (залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2012) визнано недійсним рішення Севастопольської міської ради від 15.03.2011 № 613 "Про відмову підприємцю ОСОБА_4 у поновленні договору оренди від 17.05.2004, зареєстрованого 24.06.2004 № 124 земельної ділянки площею 0,0143 га для обслуговування тимчасового торгового павільйону-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" з літним майданчиком".

Зокрема, при вирішенні спору у справі № 13/137, Господарський суд міста Києва виходив з того, що торговельний павільйон-бар з літнім майданчиком, загальною площею 56,40 м2 є об'єктом нерухомого майна, на який ОСОБА_4 набула право власності у відповідності до свідоцтва про спадщину за законом від 19.06.2002. У зв'язку з переходом права власності на об'єкт нерухомого майна до ФОП ОСОБА_4, на підставі ч. 1 ст.120 ЗК України перейшло і право користування земельною ділянкою на якій розташована ця будівля і на ділянку, необхідну для її обслуговування. Також суд виходив з того, що в оскарженому рішенні Севастопольської міської ради відсутні підстави щодо відмови в поновленні договору оренди. Крім того, судом встановлено, що підприємцем належним чином виконувалися обов'язки за умовами договору оренди земельної ділянки від 17.05.2004 та встановлена відсутність заборгованості по орендній платі.

Відповідно до листа Севастопольської міської ради від 19.11.2012 № 03-15/5571, договір оренди земельної ділянки від 24.06.2004 № 24 припинений у зв'язку із закінченням строку його дії.

Підставами для звернення прокурора в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до суду з позовом, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, стало неповернення ФОП ОСОБА_4 земельної ділянки після припинення дії договору оренди землі.

Приймаючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову про повернення земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та дійшов висновку, що відповідач має право на оформлення прав на земельну ділянку, на якій розміщено його нерухоме майно та ділянку, необхідну для обслуговування цього майна. Крім того, рішення ради від 15.03.2011 № 613 про відмову відповідачу у поновленні договору оренди від 17.05.2004 визнано недійсним.

Апеляційний господарський суд, здійснивши перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку щодо відмови в задоволенні позову прокурора, керуючись ст.ст. 346, 349 ЦК України вказав на наявність обставин для задоволення позовних вимог, оскільки павільйон-бар з літнім майданчиком, загальною площею 56,40 м2 знищений, а тому наявні підстави для повернення спірної земельної ділянки.

При цьому, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині первісних позовних вимог виходив з документів, наданих прокурором під час розгляду апеляційної скарги.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Статтею 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Тобто, перш, ніж прийняти рішення, суд зобов'язаний перевірити наявність обставин (підстав), якими позивач обґрунтовує свої вимоги, їх правомірність та чи доводять вони заявлені позовні вимоги, і в залежності від встановленого прийняти рішення, яким відмовити чи задовольнити позов.

Здійснюючи розгляд справи в апеляційному порядку, суд не звернув уваги, що звертаючись з позовом прокурор, як вірно зазначив суд першої інстанції, обґрунтував позовні вимоги неповерненням земельної ділянки, тоді як строк дії договору закінчився.

Втім, при зверненні з апеляційною скаргою, прокурор послався на факт знищення нерухомого майна, наслідком чого, відповідно до ст.ст. 346, 349 ЦК України, є припинення права власності на майно і відсутність, в такому разі, підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки.

Як доказ своїх доводів, заявником надано клопотання про долучення до матеріалів справи доказу - акта обстеження КП "БТІ і ДРОНМ" Севастопольської міської ради від 06.02.2013 № 693, який покладено апеляційним господарським судом в основу рішення щодо задоволення позовних вимог.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Однак, всупереч вимог ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції, приймаючи до розгляду акт обстеження КП "БТІ і ДРОНМ" Севастопольської міської ради від 06.02.2013 №693, не обґрунтував підстав, з яких прийняв цей доказ.

Приписи ст. ст. 13, 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтями 142 - 145 Конституції України передбачено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надавши юридичну оцінку правовідносинам сторін в межах заявленого позову про повернення земельної ділянки, суд першої інстанції, обґрунтовано взявши до уваги факти, встановлені при розгляді справи №13/137, а також те, що рішення Севастопольської міської ради від 15.03.2011 № 613 "Про відмову підприємцю ОСОБА_4 у поновленні договору оренди від 17.05.2004 земельної ділянки площею 0,0143 га для обслуговування тимчасового торгового павільйону-бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" з літним майданчиком" визнано недійсним, дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні цього позову.

Що стосується зустрічного позову ФОП ОСОБА_4 про визнання незаконною бездіяльності Севастопольської міської ради в поновленні договору оренди від 17.05.2004 та зобов'язання поновити договір оренди земельної ділянки, суди як першої, так і апеляційної інстанцій вказали на відсутність підстав для його задоволення, оскільки чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Зобов'язання відповідного органу в судовому порядку укласти договір оренди земельної ділянки або ж продовжити дію договору за відсутності рішення про надання земельної ділянки є неможливим, оскільки це порушувало б його передбачену Конституцією України виключну компетенцію. Якщо на час звернення до суду з відповідним позовом не подано доказів прийняття відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, вимоги позивача про зобов'язання такого органу укласти договір оренди задоволенню не підлягають.

Відносно бездіяльності Севастопольської міської ради в поновленні договору оренди від 17.05.2004, суди мотивовано визначились, що за наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, пов'язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб'єктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи в користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо) господарський суд залежно від характеру спору може зобов'язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору.

Водночас суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, ФОП ОСОБА_4, в межах заявленого зустрічного позову, не підтверджено відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України наявність підстав для визнання незаконною бездіяльності Севастопольської міської ради в поновленні договору оренди від 17.05.2004 та зобов'язання поновити договір оренди земельної ділянки.

Матеріали справи свідчать про те, що як місцевим, так і апеляційним господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права щодо вирішення спору по зустрічному позову.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду частково не відповідає вимогам матеріального та процесуального права в частині задоволення первісних позовних вимог, тоді як рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову є законним.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.03.2013 у справі №5020-1345/2012 змінити, виклавши резолютивну частину постанови в наступній редакції: "У задоволенні первісного позову відмовити. У задоволенні зустрічного позову відмовити."

Стягнути з Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3, код ЄДРПОУ 24872845) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (04071, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 802,90 грн. відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з оплатою касаційної скарги судовим збором.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Севастополя.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

О.В. ПОПІКОВА