Ухвала суду № 31368604, 25.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" квітня 2013 р. м. Київ К-39578/10

№ К-39578/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2010

у справі № 2а-9597/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський ювелірний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2010, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення від 21.05.2010: № 0000164040/0 у частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму основного платежу - 4706681,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 3765345,00 грн., а № 000184040/0 - у частині визнання податкового зобов`язання з податку на додану вартість на суму основного платежу - 3765344,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 1882672,00 грн.

Висновок судів обґрунтований посиланням на встановлений у судовому процесі факт придбання позивачем у TOB «Полюс СВ» дорогоцінного каміння (діамантів), вартість яких була включена позивачем до валових витрат відповідного податкового періоду, а суми ПДВ, сплачені у складі ціни, - до податкового кредиту.

У касаційній скарзі СДПІ у м. Києві просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну..

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток, з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій в оскаржуваних сумах згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 07.05.2010 № 234/40-40/00227229, про порушення позивачем норм пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), а саме: завищено суму валових витрат за 9 місяців 2009 року на 18826722,30 грн. за господарськими операціями з придбання діамантів у TOB «Полюс СВ» у зв`язку з не підтвердженням цих операцій первинними документами, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток вказаний звітний податковий період. Крім того, за висновком податкового органу, позивачем порушено норми підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) внаслідок завищення податкового кредиту за липень - вересень 2009 року на загальну суму 3765344,00 грн. за податковими накладними, виписаними TOB «Полюс СВ».

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.05.2010: № 0000164040/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 8594558,00 грн.( у т.ч. 4773954,00 грн. - основний платіж, 3820604,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), яке оскаржується позивачем у частині основного платежу в сумі 4706681,00 грн. та штрафних (фінансових) санкції в сумі 3765345,00 грн., та № 000184040/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 5721030,00 грн.( у т.ч. 3814020,00 грн. - основний платіж, 1907010,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), яке оскаржується у частині основного платежу в сумі 3765344,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1882672,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Полюс СВ» (постачальник) укладений договір від 17.06.2009 № 17/06 про поставку дорогоцінного каміння (діамантів); ціна, кількість та загальна вартість поставки згідно з умовами договору підлягала визначенню у відповідних специфікаціях, які були виписані на загальну суму 1886722,30 грн. (у т.ч. ПДВ - 3765344,45 грн.). З посиланням на цей договір ТОВ «Полюс СВ» виписало позивачу видаткові та податкові накладні; сторони договору підписали акти приймання діамантів, а позивач перерахував на банківський рахунок ТОВ «Полюс СВ» вартість товару. Вартість діамантів позивач включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду, а суми ПДВ, сплачені у їх вартості, - до податкового кредиту в податковий деклараціях з податку на додану вартість за липень - вересень 209 року.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено. що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, зменшення сум бюджетного відшкодування ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ «Полюс СВ» діамантів, вартість яких позивач відніс до валових витрат, а суми ПДВ в ціні за які включив до податкового кредиту в податкових деклараціях за вищевказані податкові звітні періоди, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Разом з тим, ні судом першої, ані судом апеляційної інстанції обставини щодо реальної поставки діамантів позивачу вищевказаним контрагентом встановлені не були.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток та зменшення в податковому обліку позивача сум податкового кредиту, СДПІ посилалась на відсутність у позивача документів на підтвердження джерела походження діамантів, факту доставки (транспортування) діамантів ТОВ «Полюс СВ» як специфічного товару, що вимагає особливих умов транспортування (супроводження охороною, спеціальний транспорт тощо). Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Відхиляючи довід СДПІ про відсутність реального характеру поставок, на підтвердження яких позивач надав акти приймання, видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання цінностей, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ці документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону № 168/97-ВР, що, за висновком суду, свідчить про правомірність включення вартості отриманих діамантів до складу валових витрат, а сум ПДВ, сплачених у їх вартості, - до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Таке твердження є справедливим лише частково з огляду на те, що докази, на які послалися суди в обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість формування валових витрат та визначення податкового кредиту позивача.

Разом з тим, до справи приєднані докази, які ставлять під сумнів джерело походження діамантів, поставлених по ланцюгу поставок до позивача із залученням до цього ланцюга ТОВ «Полюс СВ» та ТОВ «Лакорс-Комплект».

Так, згідно з приєднаними до справи копіями пояснень громадянина ОСОБА_2 (директор ТОВ «Лакорс-Комплект») та протоколу допиту свідка - ОСОБА_3, який вказаний як засновник ТОВ «Лакорс-Комплект», ці особи не мали відношення до діяльності товариства, реєстрація товариства була здійснена за винагороду. а.с. 218-219, 231, 232 т.2)

Даючи оцінку цим доказам як неналежним доказам, суди попередніх інстанцій послались на статтю 323 Кримінально-процесуального кодексу України, згідно з якою суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Разом з тим, правила доказування в адміністративному судочинстві встановлені нормами КАС України, якими і повинен був керуватися суд при вирішенні адміністративного спору.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Натомість, у судах попередніх інстанцій повідомлені СДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки діамантів з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (показання обвинувачених, підозрюваних та свідків у кримінальній справі) не отримали оцінки, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок, вартість товару за якими позивач відніс до складу валових витрат, а суми ПДВ у зв'язку з якими позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання, видаткових та податкових накладних) як допустимого доказу господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, зокрема з підстав порушення встановленого законом порядку її отримання, повинен її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

СДПІ у судовому процесі посилалась на факт порушення Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві кримінальної справи № 03-18401 по обвинуваченню громадянина ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України - фіктивне підприємництво, та закінчення досудового слідства по цій справі.

Відтак, доводи СДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичного постачання позивачу товару (діамантів), для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково, скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2010 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді підписМ.І. Костенко підписН.Є. Маринчак