Ухвала суду № 31368345, 22.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2013 р. м. Київ К/9991/69224/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Ткача А.В., Стельмащука А.В., Свідла Є.В.,

представника відповідача Шевченко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року

у справі № 2а-5680/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» (далі - позивач, ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії»)

до окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПС - ЦО з обслуговування ВПП ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» звернулось у квітні 2012 року до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 22.11.2011 року № 0001444310 та № 0001434310.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року, позов задоволено. Визнані протиправними спірні податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суддів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків його правонаступником окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2011 року, про що було складено Акт № 995/43-10/25959784 від 08.11.2011 року.

22.11.2011 року на підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001444310 про сплату 1 707 149,90 гривень за платежем: податок з доходів найманих працівників, у тому числі 1 365 719,92 гривень основного платежу та 341 429,98 гривень штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення пп. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8 з урахуванням п. 1.3, пп. 1.20.1 ст. 1, пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9, п. 17.1 ст. 17 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі - Закон № 889).

Також, 22.11.2011 року на підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001434310 про сплату 21 449 974,91 гривні за платежем: податок на прибуток банківських операцій, у тому числі 17 159 979,93 гривень основного платежу та 4 289 994,98 гривні штрафних (фінансових) санкцій застосованих за порушення пп. 8.1.1 п. 8.1., пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2. п. 8.3., пп. 8.4.1 п. 8.4, п. 8.6, ст. 8, пп. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5, пп. 12.2.1, пп. 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України 22.05.1997 року № 283/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі - Закон № 334).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, з якими також погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» перебуває у трудових відносинах з громадянами Російської федерації та Республіки Узбекистан та сплачуючи податок з доходів вказаних осіб позивач керувався п. 7.1 ст. 7 Закону № 889, згідно якого ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Судами встановлено, що під час проведення перевірки відповідач дійшов до висновку про те, що при визначенні ставки податку слід керуватися п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, оскільки працівники не є резидентами України.

Згідно вказаної норми права ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів-фізичних осіб.

Порядок віднесення фізичних осіб до резидентів України визначений у пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 889.

Відповідно до абз. 8 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 889 достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Форму заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу затверджено наказом ДПА України від 05.10.2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки закріплено висновок про те, що у разі, якщо повідомлення (довідка) з початку року не видано, будь-які доходи (в т.ч. заробітна плата) з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за ставкою, передбаченою п. 7.3 ст. 7 Закону № 889.

Проте чинним законодавством передбачено можливість віднесення іноземних громадян для цілей оподаткування їх доходів до резидентів України за іншими ознаками, окрім надання заяви про самостійне визначення резидентського статусу.

Зокрема, відповідно до абз.1-3 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 889 фізична особа -резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Судами попередніх інстанцій досліджена довідка, надана позивачем та встановлено, що громадяни Російської федерації та Республіки Узбекистан, які працюють в ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», відповідно до табелів обліку робочого часу відпрацювали від 191 до 309 робочих днів.

Також, судами попередніх інстанцій досліджені надані позивачем копії листів Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби та встановлено, що працівники ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», які є громадянами інших держав, протягом 2010 року перебували на території України більше ніж 183 дні.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач при обчисленні та сплаті податку з доходів вказаних працівників правомірно керувався ставкою, яка встановлена п. 7.1 ст. 7 Закону № 889, у зв'язку з чим підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0001444310.

Щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0001344310, то колегія суддів касаційної погоджується з судами попередніх інстанцій, які скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, виходили з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що однією з підстав для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» неправомірно віднесло до ІІІ та ІV груп основних засобів комунікатори, маршрутизатори, міні-АТС, систему охоронно-тривожної сигналізації, систему пожежної сигналізації, охоронну сигналізацію, відеоспостереження та джерела безперебійного живлення, які на думку відповідача, належать до І групи основних засобів. Такі дії позивача, згідно акту перевірки призвели до завищення амортизаційних відрахувань та, як наслідок, занизило свої податкові зобов'язання із податку на прибуток.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334 до першої групи основних засобів відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що висновок податкового органу про невірне визначення групи основних фондів ґрунтується на визначенні поняття «телекомунікаційна мережа», що наведене в Законі України «Про телекомунікації».

Згідно ст. 1 вказаного Закону телекомунікаційна мережа - комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334 до першої групи основних засобів відносить, зокрема, передавальні пристрої.

Згідно п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1442 передавальні пристрої -земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

Натомість комунікатори, маршрутизатори, міні-АТС, систему охоронно-тривожної сигналізації, систему пожежної сигналізації, охоронну сигналізацію, відеоспостереження та джерела безперебійного живлення самі по собі до передавальних пристроїв не відносяться.

Вказане обладнання передбачене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно вважають, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» вірно визначило групу основних засобів та не завищувало суми амортизаційних відрахувань.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0001344310 також став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334 та неправомірне нарахування амортизаційних відрахувань на придбані автомобілі з урахуванням суми сплаченого податку на додану вартість.

Судами встановлено, що ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» зареєстроване платником податку на додану вартість, проте здійснює більшість операцій, які не є об'єктом оподаткування вказаним податком.

Відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334 у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що вказана норма містить загальне правило, яке не надає позивачу права на включення до балансової вартості придбаних автомобілів суми сплаченого в їх ціні податку на додану вартість. Однак, при застосуванні пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334 також слід враховувати інші норми вказаного Закону, якими встановлено особливості оподаткування операцій осіб, які здійснюють господарські операції, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно абз.3 пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Судами вірно зазначено, що сума податку на додану вартість, сплачена в ціні придбаних автомобілів, не була та не могла бути віднесена до складу податкового кредиту згідно абз. 2 пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідно до вказаної норми права не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що сума податку на додану вартість, сплачена ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» в ціні автомобілів, не підлягає включенню до складу податкового кредиту, проте входить до балансової вартості відповідної групи основних засобів.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сума нарахованих позивачем амортизаційних відрахувань по І групі основних засобів відповідає вимогам Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Щодо неправомірного формування позивачем валових витрат за рахунок страхових резервів, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується суд касаційної інстанції, зазначили наступне.

Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону № 334 у редакції, чинній на час формування позивачем страхового резерву, банки формують резерви для відшкодування збитків за всіма видами кредитних операцій (у тому числі гарантій, поручительств, акцептів та авалів, підтверджених акредитивів, зобов'язань з кредитування, консолідованого іпотечного боргу), коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством (далі -страховий резерв).

Страховий резерв формується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень, та включається до складу валових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про Національний банк України» розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків визначає Національний банк.

Постановою Правління Національного банку України від 02.02.2007 року № 31 затверджено Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами (далі - Положення).

Згідно п.п. 1.3-1.4 Положення для розрахунку та формування резерву банк зобов'язаний здійснювати перегляд цінних паперів, які класифіковані ним до портфеля на продаж і портфеля до погашення, не рідше одного разу на місяць з дати визнання їх на балансі. За результатами аналізу фінансового стану емітентів, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в розпорядженні банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку банк визначає нестандартні цінні папери, під які мають створюватися резерви. Розрахунок резерву за операціями з цінними паперами здійснюється залежно від їх класифікації до відповідного портфеля та методу визначення балансової вартості.

Відповідно до абз. 2 п. 1.9 Положення уся інформація, що використовується банком для оцінки операцій з цінними паперами, у тому числі для оцінки фінансового стану емітента, має бути доступна органам управління та підрозділам внутрішнього контролю банку, зовнішнім аудиторам і уповноваженим працівникам Національного банку.

У відповідності до ст. 61 Закону України «Про національний банк України» органами банківського нагляду є Національний банк України та створені ним органи.

У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанцій вірно зазначив, що відповідач не наділений повноваженнями робити будь-які висновки стосовно правомірності формування позивачем страхового резерву.

Відповідно до пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334 суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно пп. 12.2.2, 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону № 334 до складу валових витрат включається 80 відсотків (для банків на період до 1 січня 2011 року - 100 відсотків) сукупного розміру страхового резерву, сформованого банком або небанківською фінансовою установою згідно з підпунктом 12.2.1 цього пункту. У разі якщо за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 12.2.1 і 12.2.2, зменшився (крім випадку його зменшення внаслідок відшкодування банком безнадійної заборгованості позичальника, у встановленому законодавством порядку за рахунок страхового резерву кредитора), надлишкова сума страхового резерву, яка включена до валових витрат, спрямовується на збільшення валового доходу банку за результатами такого звітного періоду.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2011 року № 0001434310.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року у справі № 2а-5680/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько