Ухвала суду № 31365962, 15.05.2013, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Нестеренко Н.В.

Доповідач - Соловей Р.С.

Справа № 1209/2759/2012

Провадження № 22ц/782/1670/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області

у складі: головуючого Соловей Р.С.,

суддів Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.

при секретарі Веселові С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського міського суду Луганської області від 25 березня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Кіровського територіального медичного об'єднання про стягнення заборгованості по розрахунках при звільненні,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року позивачка звернулась до суду з позовом та, посилаючись на правові підстави своїх вимог, просила стягнути з Кіровського територіального медичного об'єднання на її користь 1 223,58 грн. компенсації видатків на відрядження, 1 523 грн. допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки та 3 160 грн. компенсації за затримку розрахунку. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона працювала на посаді дитячого лікаря-психоневролога, наказом № 87 від 30.08.2012 р. була звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, та під час звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку.

У своєму запереченні на позовну заяву відповідач зазначив про визнання позовних вимог в частині компенсації видатків на відрядження, затримку виплати якої пояснює тим, що Кіровське ТМО є бюджетною установою, яка утримується за рахунок коштів місцевого бюджету та може здійснювати відповідні виплати лише за умови надходження коштів на розподільчий рахунок установи, але належне фінансування не надходило. Щодо стягнення допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у сумі 1 523 грн. відповідач позовні вимоги не визнає та посилається на відсутність заяви позивачки про надання такої допомоги разом з заявою про надання частини щорічної відпустки, а інша частина відпустки використана нею (позивачкою) не була у зв'язку зі звільненням. Відповідач також зазначив, що вимогу про стягнення компенсації за затримку розрахунку не визнає та просив суд врахувати те, що затримка з виплати компенсації видатків на відрядження утворилась не з вини відповідача, а у зв'язку з відсутністю фінансування.

Ухвалою Кіровського міського суду Луганської області від 25 березня 2013 року було залишено без розгляду позовні вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь компенсації видатків на відрядження в сумі 1 233,58 грн. на підставі її заяви про залишення без розгляду позову у вказаній частині. Таке клопотання вона мотивувала тим, що вказана сума була їй сплачена 23.01.2013 р. (а. с. 53 - 56).

Оскаржуваним рішенням Кіровського міського суду від 25 березня 2013 року ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову до Кіровського територіального медичного об'єднання про стягнення заборгованості по розрахунках при звільненні.

Позивачка, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати, як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в частині стягнення з Кіровського ТМО на її користь 1 523 грн. допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки та 3 160 грн. компенсації за затримку розрахунку. Вважає необґрунтованим посилання суду на положення Постанови КМУ від 11 травня 2011 року № 524 в частині відмови про стягнення з відповідача допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки, зокрема, на те, що допомога на оздоровлення виплачується тільки за заявою працівника, яку він подає разом із заявою на оформлення відпустки, оскільки вказана Постанова КМУ зазначених положень не містять взагалі. Згідно ж із Законом України «Про відпустки» допомога на оздоровлення виплачується працівнику у розмірі посадового окладу, якщо основна безперервна частина відпустки становить не менше 14 календарних днів. Крім того, в колективному договорі також відсутні вимоги щодо подання окремої заяви на виплату допомоги на оздоровлення. Апелянт також вважає, що відсутність коштів у роботодавця на компенсацію видатків на відрядження не виключає відповідальності відповідача, передбаченої ст. 117 КЗпП України, про що давав роз'яснення Пленум Верховного суду України у п. 20 Постанови № 13 від 24.12.1999 р «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом у справі встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка з 25 червня 2005 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем Кіровським територіальним медичним об'єднанням (а. с. 2 - 3). З 30.08.2012 р., згідно з наказом № 87 від 21.08.2012 р., вона була звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці (а. с. 3), та з нею був проведений повний розрахунок при звільненні, за виключенням компенсації видатків на відрядження у сумі 1 223,58 грн.

Відмовляючи позивачці у задоволенні її позовних вимог щодо стягнення заборгованості за розрахунками при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач надав достатньо доказів на підтвердження відсутності підстав у Кіровського ТМО щодо виплати допомоги на оздоровлення позивачці, оскільки нею було взято лише частину основної відпустки та не було подано заяву про виплату допомоги на оздоровлення. Суд також врахував, що компенсація видатків на відрядження була сплачена позивачці до ухвалення спірного рішення, у зв'язку з чим позов у цій частині за заявою позивачки було

залишено без розгляду. Суд першої інстанції вважає відсутніми підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, виходячи з наступного.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Матеріалами справи підтверджується, що компенсація видатків на відрядження в сумі 1 223,58 грн. позивачці не була сплачена вчасно, а також не була сплачена і під час її звільнення. Вказана сума була сплачена позивачці під час перебування справи на розгляді суду першої інстанції, у зв'язку з чим позивачкою було подано заяву про залишення її позову у цій частині без розгляду, і ухвалою суду позов в цій частині було залишено без розгляду, про що було зазначено вище.

Дійсно, в пункті 20 Постанови № 13 від 24.12.1999 р «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» містяться роз'яснення, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Однак із змісту вказаних роз'яснень не вбачається, що у будь-якому разі затримки розрахунку має наступати така відповідальність.

В цій частині колегія суддів вважає за необхідне врахувати ту обставину, що відповідачем Кіровським ТМО, що є бюджетною організацією, яка фінансується з коштів місцевого бюджету, вживались заходи щодо погашення кредиторської заборгованості, зокрема, по видатках на відрядження, неодноразовими зверненнями до фінансового управління міста Кіровська (а. с. 17 - 21). Отже, затримка виплати позивачці видатків на відрядження сталася через неналежне фінансування, а не з вини відповідача.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. № 524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» з 1 січня 2012 р. медичним і фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів (установ) виплачується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання основної щорічної відпустки.

Згідно з листом Міністерства охорони здоров'я та Профспілки працівників охорони здоров'я України від 23.03.2012 р. № 10.01.67/773 № 03-93 «Щодо виплати медичним працівникам допомоги на оздоровлення», допомога на оздоровлення виплачується згідно з наказом, затвердженим керівником закладу на підставі заяви працівника, яку він подає на оформлення щорічної відпустки з виплатою зазначеної допомоги. У разі поділу відпустки на частини відповідно до статті 12 Закону України «Про відпустки» допомога на оздоровлення виплачується працівникові у розмірі посадового окладу, якщо основна безперервна частина відпустки становить не менше 14 календарних днів.

Судом було встановлено, що у своїй заяві на ім'я головного лікаря Кіровського ТМО позивачка ОСОБА_2 просила надати щорічну відпустку за 2012 рік частково на 20 календарних днів з 01.03.2012 по 21.03.2012 р. з наданням частини, що залишилась у вересні 2012 року (а. с. 16), не зазначаючи при цьому прохання про виплату допомоги на оздоровлення, про виплату якої вона мала право заявити при наданні їй решти відпустки у вересні (залишок відпустки становив 23 дні - а. с. 10 зворот).

Слід також зазначити, що виплата допомоги на оздоровлення за вказаною Постановою КМУ передбачена з 01.01.2012 року. Позивачці ж була надана відпустка в березні 2012 року на 20 днів за робочий період з 29.06.2011 р. по 28.06.2012 р.

За змістом норм Закону «Про відпустки» та вказаних підзаконних актів, оскільки підставою для надання щорічної основної відпустки є заява працівника, то і підставою для виплати допомоги на оздоровлення у зв'язку з цією відпусткою має бути заява працівника, яка може міститись в заяві про надання відпустки.

Таким чином, допомога на оздоровлення не була виплачена з підстав неподання позивачкою відповідної заяви, отже, не тягне обов'язку відповідача компенсувати ці виплати. Крім того, слід врахувати, що Постановою КМУ допомога на оздоровлення передбачена під час основної щорічної відпустки, тому компенсація цієї допомоги, якщо вона не була отримана під час відпустки, законодавством не передбачена.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає вимогам закону, і підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Кіровського міського суду Луганської області від 25 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: