Постанова № 313633, 14.12.2006, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"14" грудня 2006 р.

Справа № 15/349

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Мохонько К.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Кіровоград

до відповідача: ВАТ „Кіровоградський завод будівельних матеріалів № 1” м. Кіровоград

про стягнення 14459 грн. 26 коп.

Представники сторін:

від позивача – Поліщук О.М. довіреність № 04-04/1363 від 10.05.06р.

від відповідача – Залещик П.К. довіреність № 723/1 від 10.07.06р.

при секретарі судового засідання – Максименко Ю.П.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 14459 грн. 26 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2005 році. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, представник відповідача позов заперечив, надав письмові пояснення.

Справа розглядається за наявними в ній документами.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд з’ясував наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників у 2005 році становила 126 чоловік, на підприємстві працювало 4 інваліда при нормативі для працевлаштування 5 інвалідів.

Частиною 1 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів / далі – органи працевлаштування інвалідів /.

Відповідно до ст. ст. 19-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств / об’єднань /, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Керівники підприємств / об’єднань /, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Підприємства / об’єднання /, установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві / в об’єднанні /, в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства / об’єднання /, установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів / обов’язкових платежів /.

У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства / об’єднання /, установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Аналіз зазначених положень Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” дає підстави для висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу 2 пункту 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів / затверджений постановою КМУ № 1434 від 26.09.02р. /, згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Положення Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не встановлюють обов’язку підприємства щодо підбору та працевлаштування інвалідів з метою заповнення вакансій, оскільки даний обов’язок покладається на органи працевлаштування, перелічені в ст. 18 Закону. Проте, підприємство зобов’язано створити / пристосувати / робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів і повідомити зазначені органи про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

В акті перевірки відповідача від 31.05.06р. складеного представниками позивача зазначено, що середньо облікова кількість штатних працівників облікового складу становить 135 осіб, а не 126 як вказав відповідач у звіті за 2005 рік. В акті перевірки також зазначено, що інвалід який перебуває у декретній відпустці у 2005 році не повинен враховуватись в загальній чисельності працюючих інвалідів, а тому на підприємстві у 2005 році повинно рахуватись для звіту 3 інваліда, а не 4 інваліда. При цьому працівники позивача посилаються на положення „Інструкції зі статистики кількості працівників”.

Господарський суд вважає, що при обрахуванні загальної кількості інвалідів які працюють на підприємстві слід враховувати всіх інвалідів з якими укладений трудовий договір, в тому числі і тимчасово відсутніх на роботі, так як для них фактично створене шляхом працевлаштування робоче місце. В даному випадку це Марштупа С.А., що працює знімачем-укладальником і з 1 квітня 2005 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до виповнення 3 років, тобто вона фактично працювала на протязі січня - березня 2005 року.

Посилання позивача на вимоги „Інструкції зі статистики кількості інвалідів” не є вірним, тому що як вказано в преамбулі, ця інструкція розроблена відповідно до Закону України „Про державну статистику” з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики зайнятості та оплати праці. Тобто, до правовідносин сторін по створенню і працевлаштуванню на роботу інвалідів, вона немає ніякого відношення.

Відповідач надав суду ксерокопії звітів форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць на підприємстві, які подавались до центру зайнятості з відміткою про їх прийняття. Але, у цих звітах не заповнена графа 4, в якій і повинна вказуватись потреба в працівниках для заміщення вільних місць і вакантних посад – інвалідів.

Стосовно одного нествореного і незайнятого робочого місця інваліда відповідач не подав ніяких документів, що свідчили б про здійснення ним будь-яких дій у цьому напрямку.

Таким чином, на протязі 2005 року у відповідача з необхідних 5 інвалідів працювало 4 інваліда, тобто штрафні санкції при загальній чисельності працюючих в 135 чоловік, підлягають стягненню за одне нестворене робоче місце для інваліда в сумі 7229 грн. 62 коп.

Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 18-20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст. ст. 69 – 71, 86, 122, 158 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ВАТ "Кіровоградський завод будівельних матеріалів № 1" м. Кіровоград вул. Родимцева 87 р/р 26006301333011 Промінвестбанк МФО 323301 код ЄДРПОУ 05402789 на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Кіровоград вул. 50 років Жовтня 7А код ЄДРПОУ 22217312 - 7229 грн. 62 коп. штрафу.

В задоволенні решти позову - відмовити.

За заявою стягувача після набрання постановою законної сили господарський суд видає виконавчий лист.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя

К.М.Мохонько