Ухвала суду № 3136091, 16.04.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Справа № К-29722/06

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2008 року                                                                                  м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. –  головуючий,

Амєліна С.Є.   –   суддя-доповідач,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

при секретарі Замезі Ю.І.,

з участю представника товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-Українська торгова компанія «Ріо-Плюс» Шмири Олега Богдановича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 07 березня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 липня 2006 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-Українська торгова компанія «Ріо-Плюс» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про визнання нечинними рішень,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2005 року товариство з обмеженою відповідальністю «Західно-Українська торгова компанія «Ріо-Плюс» звернулося в суд з вказаним адміністративним позовом.

Просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова від 06 жовтня 2005 року №22675/23-0/0/0003662300 та №22676/23-0/0003672300/0.

Постановою Господарського суду Львівської області від 07 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31 липня 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач вказує на те, що судами неправомірно не застосовано наказ Міністерства торгівлі СРСР від 23 березня 1984 року №75. Посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права,просить скасувати судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 лютого 2005 року  SP.Z.o.o«АМЕХ» (Польща)  та ТОВ «Західно-Українська торгова компанія «Ріо-Плюс» (Україна) укладено договір купівлі-продажу №7/12/ІМ часнику на суму 56 803,25 грн.

Згідно договору зберігання (схову) майна від 31 березня 2005 року №1/3 та накладної приймання-передачі від 31 березня 2005 року №1/03/2005 часник позивачем передано на зберігання ТОВ «Фірма «Патрон і Ко».

Частину часнику на суму 2008 грн. позивачем продано, а залишок на суму 54795 грн. ТОВ «Фірма «Патрон і Ко» повернуто позивачу на підставі накладної від 02 червня 2005 року №3.

Вказаний залишок позивачем списано з посиланням на непридатність до вживання, про що складено акт списання часнику від 29 червня 2005 року №4. Вартість придбання часнику віднесено до складу валових витрат у 2 кварталі 2005 року.

За результатами планової документальної перевірки ТОВ «Західно-Українська торгова компанія «Ріо-Плюс» за період з 01 квітня 2004 року по 31 червня 2005 року, яка проводилася ДПІу Залізничному районі міста Львова, складено акт від 07 вересня 2005 року №562/23-2/32326774, в якому вказується на порушення вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, на безпідставне віднесення на валові витрати у другому кварталі 2005 року списаного часнику на суму 54 674 грн. та відповідно включення до податкового кредиту податку на додану вартість з цієї суми.

Податковими повідомленнями-рішеннями від 06 жовтня 2005 року №22675/23-0/0/0003662300 та №22676/23-0/0003672300/0 на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначені суми податкового зобов’язання:

- з податку на прибуток: основний платіж 13670 грн. та штрафні (фінансові) санкції -1 367 грн., всього 15 037 грн.;

- з податку на додану вартість: основний платіж 10 935 грн. та штрафні (фінансові) санкції -5467,50 грн., всього 16402,50 грн.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом неправомірно застосовано норму убутку часнику в розмірі 0,22% відповідно до наказу Міністерства торгівлі СРСР «Про затвердження диференційованих розмірів списання втрат непродовольчих та продовольчих товарів у магазинах (відділах, секціях) самообслуговування» від 23 березня 1984 року №75, оскільки вказаний наказ застосовується у магазинах (відділах, секціях) самообслуговування, а позивач займається гуртовою торгівлею продуктами харчування. Тому податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість та штрафних санкцій підлягає визнанню нечинним.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З обставин справи вбачається, що в акті від 07 вересня 2005 року №562/23-2/32326774 ДПІу Залізничному районі міста Львова зазначала, що оплати за придбаний позивачем часник здійсенно товар.

Це вказувалося також в запереченнях на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідача.

Суди не перевірили вказані доводи та не дали їм належної правової оцінки, хоча приведена обставина впливає на визначення правомірності рішення суб’єкта владних повноважень.

За таких обставин судові рішення неможна визнати такими, що відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій, відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 07 березня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31 липня 2006 року - року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Судді:Д.В. Ліпський 

С.Є. Амєлін

М.І. Гурін

М.Г. Кобилянський

В.В. Юрченко