Ухвала суду № 3136072, 20.03.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-19973/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“20” березня 2007р. Справа № 11/105

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

Суддів Рибченка А.О.

Брайка А.І.

Костенка М.І.

Голубєвої Г.К.

секретар судового засідання Сорокіна Л.В.

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 20.03.2007 року (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006р. та постанову господарського суду м. Києва від 14.02.2006р.

у справі № 11/105

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НК «Альфа-Нафта», м. Київ

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю НК «Альфа-Нафта» (далі по тексту позивач, ТОВ НК «Альфа-Нафта») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою господарського суду м. Києва від 14 лютого 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "НК Альфа - Нафта" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в який просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішені спору по даній справі порушено норми матеріального права. Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що суди неправомірно не застосували Закон України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів» № 1521 від 02.03.2000р., оскільки строк його застосування не обмежений і підлягає застосуванню незалежно від дати ввезення чи дати виготовлення нафти та важких дистилятів (дизельного пального). Крім цього, господарський суд м. Києва не застосував абз. 2 п. 9 Інструкції про порядок застосування сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001р. № ПО та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за № 268/5459, який визначає використане відємне значення обєкта оподаткування податковим зобовязанням та передбачає нарахування штрафних (фінансових) санкцій у звязку з таким використанням.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Печерському районі задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки від 17.08.2004р. № 46/23-3/31088169 «Про результати позапланової документальної перевірки ТОВ «НК Альфа-Нафта» з питань достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість з бюджету за січень, березень 2004 року ДПІ у Печерському районі м. Києва 19.08.2004 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000852303/0, яким визначено податкове зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями по ПДВ у сумі 2325337 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач протягом січня та березня 2004 року придбавав нафту сиру (код ГС 27 09 00 000), ввезену на митну територію України після 31.12.2001р., та важкі дистиляти (код ГС 2710 00 690), вироблені нафтопереробними заводами України після 01.10.2000р.

Задовольняючи позовні вимоги, судові інстанції дійшли висновку, що позивач у відповідності з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно формував податковий кредит по першій події, а саме по даті отримання від контрагентів податкових накладних, які виписувались в момент поставки товарів, а не по даті оплати товарів, як цього вимагає стаття 3 Закону України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів» № 5121 від 02.02.2000р. Вказаний Закон застосуванню не підлягає, оскільки діяв тимчасово, протягом 2000 року і тільки щодо операцій з продажу (ввезення) нафти сирої ( код ГС 2709 00 000) - до 01.01.2001р. та важких дистилятів (дизельного пального, код ГС 2710 00 610, 2710 00 650, 2710 00 690) - до 01.06.2000р. Відповідач в порушення ст. 71 КАСУ не довів, що Позивач здійснював операції з придбання нафти сирої та важких дистилятів (дизельного палива), проданих (відчужених) до 01.01.2001р.та до 01.06.2000р. відповідно. Крім цього, стаття 3 Закону України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та деяких паливно-мастильних матеріалів» надає право покупцю формувати податковий кредит за датою оплати товарів тільки у тому випадку, коли продавець нараховує податкові зобовязання за датою оплати товарів, на підтвердження чого виписує податкові накладні. По господарських операціях з купівлі-продажу нафтопродуктів податкові накладні були виписані продавцями саме по даті відвантаження товарів, що свідчить про нарахування податкових зобовязань також по даті відвантаження товарів, а не по даті оплати. Також податкове зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями визначено Відповідачем в порушення пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 від 21.12.2000р., який передбачає застосування штрафних (фінансових) санкцій тільки у випадку донарахування податкового зобовязання за основним платежем, який Відповідачем визначений не був.

Судова колегія підтримує позицію судів першої та апеляційної інстанці.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про тимчасовий порядок оподаткування операцій з виготовлення та продажу нафти сирої та паливно-мастильних матеріалів» від 02.03.2000р. №1521-111 (далі Закон №1521-111), податкові зобовязання з податку на додану вартість, що виникають у звязку з продажем товарів, визначених статтями 1 та 2 цього Закону, нараховуються за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання продавцем коштів або інших видів компенсацій вартості таких товарів від покупця.

Законом України від 21.09.2000р. № 1962-111 до Закону № 1521-111 статтю 4 Закону № 1521-111, якою було передбачено, що такий порядок діяв тимчасово, стосовно нафти сирої - до 01.01.2001р., та стосовно важких дистилятів (дизельного пального) - до 01.06.2000р.,- виключено.

Разом з тим, преамбула Закону № 1521-111, яка передбачала , що вказаний Закон спрямований на створення умов для безперебійного забезпечення сільськогосподарських працівників паливно-мастильними матеріалами та запобігання збільшенню цін на них у період підготовки та проведення весняно-польових робіт у 2000 році, залишилась незмінною. Таким чином, строк дії Закону № 1521-111, а саме 2000-й рік, встановлений у тексті преамбули, і не може застосовуватись до господарських операцій, здійснених у 2004 році. З врахуванням викладеного, висновок судів в цій частині відповідає вимогам законодавства.

Крім цього, відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.01.1991р. № 1251-Х11 ставки, механізм справляння податків і зборів (обовязкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Згідно з преамбулою Закону України «Про податок на додану вартість» саме цей Закон визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 11.4 ст. 11 цього Закону ( в редакції, яка діяла як на момент дії Закону № 1521-111, так і на момент здійснення господарських операцій Позивачем) встановлено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватись лише внесенням змін до цього Закону. Якщо іншим законом, незалежно від дати його прийняття, встановлюються правила обкладення податком, відмінні від указаних в цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону.

Зміни порядку оподаткування до Закону України «Про податок на додану вартість у звязку з прийняттям Закону № 1521-111 не вносились.

Відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 від 21.12.2000р. у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне ( множинне ) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Оскільки Закон України «Про податок на додану вартість та Закон № 1521-111 припускають неоднозначне (множинне) трактування прав покупця щодо визначення дати виникнення права на податковий кредит, суди правомірно застосували п.п.4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону № 2181 від 21.12.2000р. і прийняли рішення на користь платника податків.

Відповідно до абз. 2 п. 9 Інструкції про порядок застосування сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби від 17.03.2001р. № ПО у разі, коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобовязання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Разом з тим, як на підставу застосування штрафних (фінансових) санкцій Відповідач посилається на ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" № 2181-111 від 21.12.2000р., про що зазначив у податковому повідомленні-рішенні від 19.08.2004р. № 0000852303/0

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 вказаного Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом , на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 1.1. Закону №2181 податкове зобов'язання - зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів. У оспорюваному податковому повідомленні-рішенні не зазначено суму основного платежу за податковим зобовязанням, що свідчить про відсутність недоплати податкового зобов'язання. У акті документальної перевірки зазначено тільки про зменшення чи збільшення суми податкового кредиту у відповідних періодах, однак не вказано, яким чином це вплинуло на обсяг податкових зобов'язань Позивача. За таких обставин підстава для застосування штрафних санкцій відсутня.

Положення абз. 2 п. 9 Інструкції № 110 застосуванню не підлягають, оскільки суперечать п. 1.1 ст. 1 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-111 від 21.12.2000р.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва не підлягає задоволенню, а ухвала Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006р. та постанова господарського суду м. Києва від 14.02.2006р. залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2006р. та постанову господарського суду м. Києва від 14.02.2006р. без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)

М.О.Федоров

Судді(підпис)

А.О Рибченко(підпис)

А.І.Брайко (підпис)

М.І.Костенко (підпис)

Г.К.Голубєва