Рішення № 31354398, 22.05.2013, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 рокуСправа № 912/604/13 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Т. В. Макаренко, розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/604/13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Гаївське", с.Гаївка Кіровоградського району Кіровоградської області

про стягнення 20594 грн. 81 коп.

Представники сторін участі в судовому засіданні не брали.

Проте, сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення позивачеві та відповідачеві поштових відправлень від 12.04.2013 року за № 00448114 та № 00448122 відповідно.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" звернулося до господарського суду з позовною заявою № 04/03 від 20.03.2013 року про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Гаївське" заборгованості в сумі 20594,81 грн, з яких: 6690,00 грн - основної заборгованості, 8877,49 - 36 % річних, 3689,32 грн - пеню, 1338,00 грн - 20% штрафу, крім того позивач просить стягнути з відповідача витрати на адвокатські послуги в сумі 1500,00 грн та судовий збір.

18.04.2013 року позивач надіслав до суду клопотання № 03/04 в якому позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника ТОВ "Імперія-Агро".

Відповідач відзиву на позовну заяву та документи, витребувані ухвалою суду не подав, позовні вимоги ні по суті, ні по розрахунку не заперечив.

Справа розглянути на підставі ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши усі обставини справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Гаївське" (покупець) укладено договір поставки № КД-35/12 (далі - Договір).

Згідно пункту 1.1 Договору в терміни визначені договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну) визначену договором.

Загальна сума договору визначається сукупністю Додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені а п. 2.1 договору, та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у Додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій, перевагу має видаткова накладна (п. 2.3 Договору).

Порядок розрахунку за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору (3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору, товар, що був переданий покупцю в межах цього договору тільки згідно накладних (без укладання інших письмових угод - додатків) має бути ним оплачений не пізніше 10 днів з моменту його отримання за відповідною накладною.

Розділом 7 сторони угодили відповідальність сторін.

Даний Договір відповідно до п. 11.2, набрав чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повних розрахунків.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

На виконання п. 3.1 Договору сторонами, зокрема було складено та підписано Додаток № 1 від 15.05.2012 року до договору поставки № КД-35/12, відповідно до якого поставці підлягає товар в кількості: пріус 175 л на суму 21233,34 грн; мілафорт 500 л на суму 37583,33 грн , поставка до 15.05.2012 року, загальна сума з ПДВ складає 70580,00 грн.

Сторони домовилися, що вказану у Додатку № 1 суму покупець сплачує постачальнику в порядку попередньої оплати 20% вартості товару, що складає 14116,00 грн, шляхом перерахування на рахунок позивача в строк до 17.05.2012 року, залишок суми 80% оплачується покупцем в наступному порядку: 30%, що складає 21174,00 грн до 14.09.2012 року і наступні 50%, що складає 35290,00 грн до 21.11.2012 року, оплата вартості товару здійснюється з врахуванням п. 3.3 Договору.

Як вбачається з матеріалів справи постачальником поставлено покупцеві товар всього на загальну суму 91842,50 грн, що засвідчено видатковими накладними: № 661 від 15.05.2012 року на суму 70580,00 грн, № 864 від 25.05.2012 року на суму 21262,50 грн.

Таким чином, з урахуванням п.п. 3.1 та 3.5 Договору, відповідач за отриману Продукцію за видатковою накладною № 661 (додаток № 1) повинен був остаточно розрахуватись до 21.11.2012 включно, за видатковою накладною № 864 від 25.05.2012 року, враховуючи п. 3.5 Договору - 05.06.2012 року включно.

Проте, відповідачем у справі зобов'язання по Договору в частині оплати отриманого товару не виконано. Відповідно до копії банківської виписки (а.с. 21) відповідач за поставлений та отриманий товар перерахував позивачеві 85152,50 грн 24.12.2012 року.

Згідно розрахунку позивача заборгованість відповідача станом на день звернення до суду з даним позовом склала 6690,00 грн.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

У відповідності до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Кодексом.

За правилами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вищезазначеного та відсутністю заперечень та спростувань з боку відповідача вказаних обставин, господарський суд вважає позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 6690,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки відповідачем заборгованість не сплав у повному обсязі та в установлені Договором строки, позивач нарахував останньому пеню в сумі 3689,32 грн, 36 відсотків річних в сумі 8877,49 грн, штрафу в сумі 1338,00 грн.

Господарський суд враховує, що пунктом 7.1.1 Договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, а також додатково штраф 20% від суми несплаченого боргу.

Умовами договору, а саме п. 7.7. сторони погодили, що у разі невиконання покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язання передбачених розділом 3 Договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості 36% річних, якщо інший розмір не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Крім того, п. 7.8 Договору сторони домовилися про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України , не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років.

Стаття 217 Господарського кодексу України встановлює у сфері господарювання такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

На підставі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зокрема, юридичні особи.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, приписи Господарського кодексу України не містять обмежень щодо визначення пені або штрафу у господарських відносинах та передбачають можливість встановлення їх розміру сторонами у договорі, крім випадків, коли такий розмір встановлено законом.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За вказаною нормою Цивільного кодексу України пеня як різновид неустойки характеризується такою ознакою як застосування у грошових зобов'язаннях. Кваліфікуючими ознаками штрафу є, зокрема, можливість встановлення за будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання.

З наведених вище норм Господарського та Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець не забороняє сторонам передбачити в договорі положення щодо сплати пені і штрафу за порушення зобов'язання, як і не прив'язує штраф до конкретного виду правовідносин.

Згідно положень частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, частини 3 статті 6, статті 627 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору та визначені його умов, крім випадків, коли не допускається відступлення в силу закону.

Таким чином, не суперечить вимогам законодавства та відповідає умовам договору і підтверджується матеріалами справи правомірність нарахування позивачем відповідачеві штрафу у розмірі 1338,00 грн, що становить 20 % від суми боргу - 6690,00 грн.

Задовольняючи вимогу про стягнення штрафу, господарським судом враховано співрозмірність заявленої до стягнення суми штрафу з реальними наслідками негативного характеру, яких зазнав позивач, добросовісність позивача, що полягає у належному виконанні ним, як продавцем, своїх зобов'язань за договором поставки, недотримання відповідачем узгодженого між сторонами терміну погашення заборгованості за отриманий товар, відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів до виконання зобов'язання та недопущення його порушення.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок суми пені за період з 05.06.2012 по 24.12.2012; з18.05.2012 по 13.09.2012; з 15.09.2012 по 20.11.2012; з 22.11.2012 по 24.12.2012; з 25.12.2012 по 25.02.2013 в сумі 3689,32 грн (а.с. 6) відповідає зазначеним вище правовим нормам та умовам договору поставки № КД-35/12 (п. 7.8).

З урахуванням викладеного вище, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 3689,32 грн за вказаний період, штрафу в сумі 1338,00 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за прострочку виконання зобов'язань за Договором 36% річних в сумі 8877,49 грн.

У відповідності до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України відсотки річних та інфляційні втрати можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

Суд враховує, що вимога кредитора про сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору

Пунктом 7.7 Договору сторони узгодили зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили 36 % річних.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 36 відсотків річних в сумі 8877,49 грн за період з 05.06.2012 по 24.12.2012; з18.05.2012 по 13.09.2012; з 15.09.2012 по 20.11.2012; з 22.11.2012 по 24.12.2012; з 25.12.2012 по 25.02.2013 в сумі 3689,32 грн (а.с. 5).

Враховуючи наведені вище правові норми, правомірність визначення позивачем періоду для нарахування 36 % річних, господарський суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 8877,49 грн 36 % річних заявлені правомірно і підлягають задоволенню.

Відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу , господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем у справі дотримано зазначені вище процесуальні вимоги, відтак позовні вимоги господарським судом задовольняються в повному обсязі.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" скористалося послугами адвоката Бонтлаб Василя Васильовича, який на виконання умов договору про надання адвокатських (правових) послуг від 25.02.2013 року, укладеного із ТОВ "Імперія-Агро", здійснив підготовку по написанню та поданню позовної заяви. За надання послуг позивач сплатив по вказаному договору за платіжним дорученням № 527 від 18.03.2013 року ТОВ "Імперія-Агро" 1500,00 грн.

Таку суму заявник позову просить відшкодувати йому як судові витрати за ст. 44 Господарського процесуального кодексу України за послуги адвоката.

Господарський суд, приймаючи до уваги докази, надані на підтвердження того, що послуги надані Бонтлабом В.В. як адвокатом, погоджується із позивачем про те, що сума 1500,00 грн підлягає відшкодуванню йому як судові витрати.

Судові витрати позивача підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у сумі 1720,50 грн - судовий збір та 1500,00 грн з оплати послуг адвоката.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 82, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, Закон України "Про судовий збір", господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Гаївське" (27604 Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Гаївка, вул. Леніна, 34, ідентифікаційний код 33321190) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (03038 м.Київ, вул. Ямська, 28А, ідентифікаційний код 35472893) 6690,00 грн - основної заборгованості, 8877,49 - 36 % річних, 3689,32 грн - пені, 1338,00 грн - 20% штрафу, а також судові витрати на послуги адвоката в сумі 1500,00 грн та судовий збір в сумі 1720,50 грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили та направити стягувачу.

Згідно ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Належним чином засвідчені копії ухвали надіслати позивачу за адресою: 03038 м.Київ, вул. Ямська, 28А та відповідачу за адресою: 27604 Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Гаївка, вул. Леніна, 34.

Повне рішення складено 22.05.2013 року.

Суддя Т. В. Макаренко