Рішення № 31352349, 16.04.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.13 Справа № 914/811/13-г

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (80600, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1),

Відповідач: Львівське комунальне підприємство "Новий Львів" (79034 вул. Тернопільська, 15, м. Львів; ідентифікаційний код 31589670),

про стягнення заборгованості у сумі 24996,25грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: ОСОБА_2 - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача: не з'явився

Суть спору:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заявлено позов до Львівського комунального підприємства «Новий Львів» з вимогою стягнення суми боргу (24996,25грн.), що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договорів від 05.12.2011 року та 02.11.2012 року.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача сум 3% річних від простроченого платежу у сумі 496,25грн.

28.02.2013р. Ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15год. 45хв. 25.03.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 25.03.2013р.

Представнику Позивача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав для стягнення боргу з Відповідача.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; повідомлення про відсутність обставин передбачених п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПКУ; супровідний лист від 20.03.2013р. (вх.№7966/13 від 21.03.2013р.) з додатками згідно опису.

Відповідач явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав. 25.03.2013р. від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з додатком (копія рішення Виконкому Львівської міської ради № 37 від 22.01.2013 року). Розгляд справи відкладався.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали Господарського суду Львівської області надсилались Відповідачу за адресою, зазначеною у позовній заяві. Крім того, в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення Відповідачу копії ухвали суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі надіслання Відповідачем листа до суду по справі, суд приходить до висновку, що ухвала про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

05.12.2011р. Сторонами укладено Договір (далі - Договір 1), згідно з умовами якого (п.п.1,2) Виконавець (Позивач) зобов'язується виготовити для Замовника (Відповідача) віники березові в кількості 3000шт. по ціні 10грн. за 1 штуку, а Замовник зобов'язується прийняти віники березові і провести оплату у сумі 30000грн. до 31.12.2011р.

02.11.2012р. Сторонами укладено Договір (далі - Договір 2), згідно з умовами якого (п.п.1, 2) Виконавець (Позивач) зобов'язується виготовити для Замовника (Відповідача) віники березові в кількості 1000шт. по ціні 10грн. за 1 штуку, а Замовник зобов'язується прийняти віники березові і провести оплату у сумі 10000грн. до 31.12.2012р.

Факт поставки товару підтверджують накладні №5 від 05.12.2011р. та №б/н від 02.11.2012р., які підписані та скріплені відбитками печаток Відповідача.

Відповідно до п.п.3 Договорів 1, 2, Замовник перераховує вищевказані суми (п.п.2 Договорів відповідно) на поточний рахунок НОМЕР_3 в Бродівському відділенні західного ГРУ Приват Банку, МФО 325321, ідентифікаційний код № НОМЕР_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ст. 217 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів від 05.12.2011 року та 02.11.2012 року, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є договорами поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Крім того, підтвердженням виникнення та визнання Відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є здійснення ним часткових оплат.

Підтвердженням здійснення платежів Відповідачем за поставлений Позивачем товар є банківські виписки наявні в матеріалах справи (а.с. 12-16).

Відповідно до здійсненого Позивачем розрахунку, після часткової оплати за поставлений товар у Відповідача наявний борг у сумі 24500,00грн.

05.02.2013 року представник Позивача надіслав Відповідачу претензії про повернення заборгованості № 1-01 та № 1-02, відповіді на які Відповідач не надав.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу у Відповідача перед Позивач в розмірі 24500грн., здійснення повної чи часткової оплати такого, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позову в частині стягнення 24500грн. основного боргу.

За несвоєчасну оплату поставленого товару Позивачем нараховано 3% річних від простроченого платежу у сумі 496,25грн. Загальна сума боргу становить 24996,25 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних, враховуючи доводи мотивувальної частини рішення щодо задоволення основного боргу, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 496,25грн. 3% річних.

Також суд зазначає, що 04.02.2013р. між Позивачем та Адвокатським об'єднанням «ІНФОРМАЦІЯ_1» укладено договір про надання правової допомоги, відповідно п.1.1 якого, Виконавець зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Пунктом 1.2 Договору від 04.02.2013р. визначено, що правовою допомогою в розумінні цього Договору є представництво інтересів Клієнта у господарській справі про стягнення заборгованості з ЛКП «Новий Львів».

Згідно п.3.1 Договору про надання правової допомоги, правова допомога, передбачена предметом цього Договору, оплачується Клієнтом Виконавцю фіксованим гонораром у розмірі 1500грн.

12.02.2013р. Сторонами Договору про надання правової допомоги на виконання цього Договору підписано та скріплено відбитками печаток акт виконаних робіт, згідно якого визначено вартість прийнятих виконаних робіт в розмірі 1500грн.

Відповідно до квитанції банку №7178.218.1 від 20.02.2013р., Позивачем сплачено Виконавцю за Договором про надання правової допомоги 1500грн.

Суд бере до уваги наявні в матеріалах справи копію ордеру серії ЛВ №000,2 від 20.02.2013р. про надання правової допомоги Виконавцем Позивачу, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_3 НОМЕР_2 від 17.02.2006р., те, що позовна заява з додатками підписана адвокатом ОСОБА_3, та те, що довіреність на право здійснення представництва видана Позивачем, в тому числі на ОСОБА_3

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються в тому числі з витрат з оплати послуг адвоката.

Згідно ч.3 ст.48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Відповідно до статті 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Таким чином, стаття 44 ГПК передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не інших представників. Судові витрати - це витрати які поніс позивач в процесі розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги результати розгляду спору, ціну позову, суд вважає за необхідне стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати на послуги адвоката у сумі 1500,00грн.

16.04.2013 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 22.04.2013р.

Враховуючи те, що спір виник з вини Відповідача та результати розгляду спору, норма ч. 1 ст. 49 ГПКУ є підставою для покладення на нього судових витрат у справі.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства "Новий Львів" (79034 вул. Тернопільська, 15, м. Львів; ідентифікаційний код 31589670) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (80600, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 24500,00грн. основного боргу, 496,25грн. 3% річних від простроченого платежу, 1720,50грн. судового збору та 1500,00грн. витрат на послуги адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Т.Фартушок