Постанова № 31351047, 21.05.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2013 р. Справа № 918/244/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я,

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби України на рішення господарського суду Рівненської області від 01.04.13 р.

у справі № 918/244/13 (суддя Качур А.М. )

позивач Відкрите акціонерне товариство "Південно - Захід Транснафтопродукт"

відповідач Дочірнє підприємство "Прикарпатзахідтранс" південно-західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів

про тлумачення правочину

за участю представників сторін:

органу прокуратури - Гіліс І.В. (посвідчення №001246 від 22.08.2012р.);

ДПІ - Білик М.В. (довіреність №4827/10-09 від 25.02.2013р.); Красько Г.Г. (довіреність №4769/10-16 від 26.03.2013р.);

позивача - не з'явився;

відповідача - Кушнір О.С. (довіреність №05/247 від 14.01.2013р.); Дербеньова В.А. (довіреність №08/296 від 15.01.2013р.).

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.05.2013 року по 21.05.2013 року.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 01.03.2013 року у справі №918/244/13 позов Відкритого акціонерного товариства "Південно - Захід Транснафтопродукт" до Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" південно-західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів про тлумачення правочину задоволено. Розтлумачено зміст Угоди від 09 грудня 2003 року, укладеної між Відкритим акціонерним товариством (ОАО) "Юго-Запад Транснефтепродукт" (Російська Федерація, м.Самара, вул.Льва Толстого,75) та Дочірнім підприємством "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (Україна, м.Рівне, вул. Котляревського, 18). Згідно пункту 1 Угоди від 09 грудня 2003 року, укладеної між Відкритим акціонерним товариством (ОАО) "Юго-Запад Транснефтепродукт" (Російська Федерація, м.Самара, вул.Льва Толстого, 75) та Дочірнім підприємством "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (Україна, м.Рівне, вул. Котляревського, 18), предметом договору є використання нафтопродукту в якості технологічного продукту, а не зберігання його в розумінні положення статті 936 ЦК України.

Крім того, присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (33028, м.Рівне, вул.Котляревського, 18, код ЄДРПОУ 13990932) на користь Відкритого акціонерного товариства (ОАО) "Юго-Запад Транснефтепродукт" (Російська Федерація, м.Самара, вул.Льва Толстого, 75, код ЭДРПОУ 03467902) витрати на оплату судового збору в розмірі 1147,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, перший заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби України звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

Обгрунтовуючи свої вимоги прокурор посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Державна податкова інспекція у м. Рівне в поясненнях по суті апеляційної скарги та її представник безпосередньо в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги та вважає, що між позивачем та відповідачем був укладений саме договір зберігання, а не договір використання нафтопродукту. Крім того, посилається на акт позапланової перевірки від 11.07.2011 року, відповідно до якого згідно даних бухгалтерського обліку ДП "Прикарпатзахідтранс" отриманий нафтопродукт обліковується на позабалансовому рахунку 023 "Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні". Відтак, просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.

Позивач - ВАТ "Південно - Захід Транснафтопродукт" та відповідач - ДП "Прикарпатзахідтранс" у відзивах на апеляційну скаргу вважають рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 21.05.2013 року представник позивача не з'явився. При цьому, від останнього на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд скарги без його участі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, представників Державної податкової інспекції у м. Рівному, позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09 грудня 2003 року між ВАТ "Південно - Захід Транснафтопродукт" (власник/позивач) та ДП "Прикарпатзахідтранс" (виконавець/відповідач) була укладена угода (далі - угода, а.с.9-13), відповідно до пункту 1.1 якої власник передає, а виконавець в свою чергу приймає нафтопродукт, що є власним нафтопродуктом власника, знаходиться в системі магістральних нафтопродуктопроводів, технологічної обв'язки перекачувальних станцій, наливних пунктів, лінійних виробничо-диспетчерських станцій, технологічних і резервуарних ємностях виконавця для використання в якості технологічного нафтопродукту (Додаток №1, який є невід'ємною частиною цієї угоди). Після передачі нафтопродукту позивач залишається його власником.

Угоду укладено російською мовою. В оригіналі предметом договору є: "Владелец передает, а исполнитель принимает нефтепродукт, являющийся собственным нефтепродуктом владельца находящийся в системе магистральных нефтепродуктопроводов, технологической обвязке перекачивающих станций, наливных пунктов линейных производственно-диспетчерских станций; технологических и резервуарных емкостях исполнителя для использования в качестве технологического нефтепродукта (Приложение №1, которое является неотъемлемой частью настоящего соглашения). После передачи нефтепродукта владелец остается его собственником.".

09 грудня 2003 року між сторонами був підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого ВАТ "Південно - Захід Транснафтопродукт" (власник/позивач) передав зі своїх ресурсів, а ДП "Прикарпатзахідтранс" (виконавець/відповідач), в свою чергу, прийняв безпосередньо в магістральних нафтопродуктопроводах на дільницях №42, №43 для використання в якості технологічного нафтопродукту на території Україні: дизпаливо Л-0,2-62ВС - 85354,721 тн. та автобензин А-76 н/пов - 128,040 тн. В оригіналі: "Владелец передал из своих ресурсов, а исполнитель принял непосредственно в магистральных нефтепродуктопроводах на участках №42, №43 для использования в качестве технологического нефтепродукта на територии Украины дизтопливо Л-0,2-62ВС - 85354,721 тн.; автобензин А-76 н/эт - 128,040 тн".

24 травня 2005 року між сторонами була укладена додаткова угода №01, відповідно до п.1.1. якої з раніше переданого за угодою від 09.12.2003 р. автобензину А-76 н/пов в кількості 128,050 тн., за рахунок пересортиці віднесено на дизельне паливо Л-0 ,2-62ВС - 28,091 тн. (акт № 1 від 25.03.04г.). Загальна кількість автобензину А-76 становить 99,94 тн. Загальна кількість дизпалива Л-0 ,2-62ВС становить 85382,812 тн. (а.с.12).

Вартість переданих відповідно до Угоди від 09.12.2003 року нафтопродуктів становить:

- автобензин А-76 н/пов - 1155079,90 руб (1551,72 руб/тн. без ПДВ);

- дизпаливо Л-0,2-62ВС - 104520515,48 руб. (1224,14 руб/тн. без ПДВ) (п.1.2. додаткової угоди №01).

Відповідно до п.1.3. додаткової угоди №01, пункт 5.1 Угоди від 09.12.2003 року викладено в наступній редакції: "Угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та може бути розірвана тільки після повернення технологічного палива".

Дана Додаткова Угода є невід'ємною частиною Угоди та набирає чинності з моменту її підписання (п.1.4. додаткової угоди №01).

Зміст додаткової угоди в оригіналі:

"п.1.1. Из ранее переданного по соглашению от 09.12.2003 г. автобензина А-76 н/эт в количестве 128,050 тн. за счет пересортици отнесено на дизельное топливо Л-0,2-62ВС - 28,091 тн. (акт№1 от 25.03.04г.)

общее количество автобензина А-76 составляет 99,94 тн.

общее количество дизтоплива Л-0,2-62ВС составляет 85382,812тн.

1.2. Стоимость переданного по Соглашению от 09.12.03г. нефтепродукта составляет:

- автобензин А-76 н/єт 1155079,90 руб (1551,72руб/тн. без НДС);

- дизтопливо Л-0,2-62ВС - 104520515,48 руб. (1224,14 руб/тн. без НДС);

1.3. П.5.1 Соглашения от 09.12.03 г. изложить в следующей редакции: "Соглашение вступает в силу с момента его подписания сторонами и может быть расторгнуто только после возврата технологического топлива"

1.4. Настоящее Дополнительное соглашение является неотъемлемой частью Соглашения от 09.12.03 г. и вступает в силу с момента его подписания."

Як вбачається з матеріалів справи, 16 січня 2013 року відповідач звернувся до позивача з листом, в якому пропонував виключити умову викладену в пункті 2.5. угоди, де вказано "Исполнитель обязуется принять все мери, необходимые для сохранности переданного нефтепродукта и использовать его только в качестве техиологического нефтепродукта" (а.с.17-18).

Як встановлено судами обох інстанцій, відповідач пропонував внести такі зміни в зв'язку з тим, що трактує слово "сохранность", зазначене в договорі, як слово "зберігання" і вважає, що угода є договором зберігання в розумінні статті 936 ЦК України, де передбачено: "за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною ґі (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності" та статті 412 Цивільного кодексу УРСР , яка була чинною на момент укладення угоди, "за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості".

08 лютого 2013 року позивач надав відповідачу відповідь, що підтверджується листом №0101-16-37/2936, в якому визначено мету передачі нафтопродукту, а саме: передача його як технологічного продукту для забезпечення діяльності нафтопродуктопроводу та з метою виконання вимог ст. 199 Митного кодексу України (а.с.173-174).

ВАТ "Юго-Запад Транснефтепродукт" (як юридична особа, створена за законодавством Російської Федерації) посилаючись на те, що сторони при укладенні угоди від 09 грудня 2003 року мали на меті визначити предметом договору саме використання нафтопродукту в якості технологічного продукту, а не його зберігання, як вважає відповідач, звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів, в якому просить розтлумачити зміст угоди від 09 грудня 2003 року, укладеної між товариством та дочірнім підприємством та визнати, що згідно пункту 1 цієї угоди, предметом договору є використання нафтопродукту в якості технологічного продукту, а не зберігання його в розумінні положення статті 936 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що в нормах Цивільного кодексу України термін "збереження" застосовується неодноразово, і не стосується договору зберігання. Це, зокрема, відповідальність опікуна за збереження майна підопічного (частина 1 статті 72), право фізичної особи на збереження у таємниці свого особистого життя (частина 3 статті 301); збереження секретності інформації, що складає комерційну таємницю (стаття 505); обов'язок володільця предмета застави вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави (частина 1 статті 587); обов'язок підрядника зберігати надане йому майно (стаття 841); відповідальність перевізника за збереження вантажу (стаття 924); обов'язок комісіонера вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента (стаття 1026) та ін.

Таким чином, термін "збереження" застосовується в цивільному законодавстві України як необхідність (обов'язок) особи утримувати річ у належному стані щодо її кількості та якості при виконанні багатьох договорів, передбачених ЦК України і ніяким чином не передбачає наявності договору зберігання у цих правовідносинах.

Відповідно до "Російсько-українського словника юридичних термінів" під редакцією Ковальського В.С. (м.Київ, 1994 р.), слову "сохранение" російською мовою, відповідають такі слова української мови: "збереження", "зберігання".

Відповідно до п.1 ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно вказаної норми основним обов'язком зберігача є зберігання речі. Сторін, які вступають в правовідносини по договору зберігання, переслідує мета забезпечення збереження майна.

Предмет договору зберігання не визначає використання речі в діяльності зберігача. При цьому, використання речі допускається, але лише за згодою поклажодавця (ст.944 ЦК України). Однак, навіть в даному випадку використання речі не являється метою та предметом договору зберігання.

Як слідує з предмету угоди (п.1.1 угоди) власник передає річ тільки для використання, а не для зберігання (не для забезпечення її збереження).

Таким чином, предмет угоди не відповідає предмету договору зберігання відповідно до ЦК України, і як наслідок, угода від 09.12.2003 року не є договором зберігання.

Крім того, згідно висновків Науково-дослідного інституту транспорта нафти та нафтопродуктів (м.Москва) (а.с.22-25), заступника завідуючого кафедрою технології переробки нафти Російського державного університету нафти і газу" Киташова Ю.В. (м.Москва) (а.с.27-30) вказано, що зберігання нафтопродукту не може здійснюватись в нафтопродуктопроводі, а тільки у спеціальних резервуарах (а.с. 27-28).

Слід звернути увагу, що нормативні документи, що діють на території України, не передбачають можливості зберігання нафтопродуктів в тілі трубопроводу. Натомість, основною ємкістю для зберігання передбачаються резервуари. Про це вказано, зокрема, в Інструкції про порядок отримання, зберігання, відпуску і обліку нафти і нафтопродуктів на нафтобазах, наливних пунктах і автозаправних станціях системи Держкомнафтопродукту СРСР, затвердженої Держкомнафтопродуктом СРСР від 15 серпня 1985 р. №06/21-8-446: " Розділ 4. Зберігання нафтопродуктів: 4.1. На усіх нафтобазах і в цехах, зайнятих перевалкою нафтопродуктів, щодня ведеться облік нафтопродуктів із записом в журналі вимірювання нафтопродуктів в резервуарах за формою N 17- НП (додаток 7) по кожному резервуару окремо з відображенням усіх операцій, що проводяться кожною зміною. 4.3. Нафтопродукти повинні зберігатися в резервуарах, металевою, дерев'яною і іншій тарі, що відповідає вимогам технічних умов і стандартів. 4.4. Для запобігання втратам при зберіганні нафтопродуктів має бути організоване спостереження за станом резервуарного парку. Контроль за збереженням нафтопродуктів в резервуарах і тарі здійснюється зовнішнім оглядом тари і виміром рівня в резервуарах. 4.5. У резервуарах, бочках, дрібній фасувальній тарі повинні зберігатися нафтопродукти, що належать тільки нафтобазі. Забороняється залишати на відповідальному зберіганні нафтопродукти, що належать споживачам."

Стаття 6 ЦК України чітко зазначає, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Подібний принцип був відображений і в статті 4 Цивільного кодексу УРСР - з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, тобто, як бачимо і законодавство, як було чинним на момент укладення договору і яке діє на даний момент, дає можливість укладати договори, які прямо не передбачені нормами цивільного законодавства, але при цьому не порушують імперативних норм. Фактично під час укладення договору між позивачем і відповідачем було застосовано даний принцип, однак останнє не свідчить про можливість трактування Угоди, як договору зберігання.

Крім того слід зазначити, що по своїй суті у даному договорі відображено сам статус відповідача і майна, яке у нього знаходиться на праві господарського відання - стаття 136 Господарського Кодексу України. Тобто, наявність договору зберігання взагалі не можлива з точки зору юридичного статусу відповідача: дане підприємство є дочірнім підприємством позивача, а тому на нього розповсюджуються правила частини 4 статті 63 ГК України та статті 118 ЦК України.

Згідно з приписами статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до ст.213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Частинами 3,4 статті 213 ЦК України передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору, шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір; тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючи умови угоди.

Пунктом 1 статті 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу визначено, що договір є обов'язковим до виконання.

Дослідивши зміст угоди, терміни, що вживаються у тексті угоди, з'ясувавши загальноприйняте значення слів і понять, що застосовуються у правовідносинах у сфері транспортування нафтопродуктів, місцевий господарський суд, на думку апеляційного суду дійшов правильного висновку, що згідно пункту 1 угоди, предметом договору є використання нафтопродукту в якості технологічного продукту, а не зберігання його в розумінні положень статті 936 ЦК України.

При цьому, посилання прокурора на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, обгрунтовуючи тим, що даний спір повинен вирішуватись у відповідності до умов п.6.1 угоди від 09.12.2003 року за законодавством Російської Федерації арбітражним судом Самарської області, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки 11.02.2013 року між сторонами була укладена Додаткова угода №02 (а.с.14), відповідно до якої сторони визначили, що всі спори, що виникають в процесі виконання угоди, вирішуються в господарському суді Рівненської області, а для вирішення спорів застосовується законодавство України.

Щодо посилань Державної податкової інспекції у м. Рівному на Акт перевірки від 11.07.2011 року №856/23-100/13990932, то колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є тлумачення договору, а не податкові зобов'язання відповідача. Тобто, предметом спору є виключно договірні відносини між ВАТ "Південно - Захід Транснафтопродукт" та ДП "Прикарпатзахідтранс". Відтак, доводи податкової інспекції про те, що нафтопродукти за угодою від 09.12.2003 року обліковуються ДП "Прикарпатзахідтранс" на позабалансовому рахунку 023 "Товарно-матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання" не мають ніякого відношення (значення) до предмету дослідження у даній справі.

Не беруться до уваги колегією суддів і посилання податкової інспекції на факти, встановлені судом, які не потребують доведення, і як наслідок, незастосування судом першої інстанції положень ч.4 ст.35 ГПК України, зокрема, на висновок Житомирського апеляційного господарського суду, який міститься в мотивувальній частині постанови від 11.12.2012 року у справі №2а/1770/5541/2011 за позовом Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень, оскільки преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Крім того, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями, але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п.2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Слід зазначити, що помилковим є надання преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Крім того, адміністративні суди у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України не наділені повноваженнями тлумачити правочин. Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, прокурором та податковою інспекцією не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання прокурора, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 01.03.2013 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.