Рішення № 31348626, 17.05.2013, Зміївський районний суд Харківської області

№621/673/13-ц

Пр. 2/621/538/13

РІШЕННЯ

іменем України

17 травня 2013 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Вельможної І.В.

за участю секретаря судового засідання - Зубенко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Зміїв в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за законом та визнання права власності на земельну ділянку, треті особи - Зміївська державна нотаріальна контора Харківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить визнати частково недійсним свідоцтво на право власності на спадщину за законом, виданого 11 грудня 2003 року на ім'я ОСОБА_2, як спадкоємиці земельної ділянки, площею 0,2500 га., розташованої в АДРЕСА_1, наданої для обслуговування та будівництва житлового будинку і господарчих будівель, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, та визнати за ним право власності на вказану вище земельну ділянку.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, 22.08.2000 року, ОСОБА_6 уклала договір дарування, згідно до якого подарувала йому належний їй житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1. З огляду на зміст ст. 22 та ст. 30 Земельного Кодексу України (чинного на час посвідчення договору), при переході права власності на житловий будинок разом з цими об'єктами до нього перейшло право користування земельною ділянкою, наданою для будівництва та обслуговування житлових будівель та споруд. Після смерті матері, земельною ділянкою користувалася відповідач ОСОБА_2, оскільки позивач проживав та працював у Росії. В подальшому як йому стало відомо лише у серпні 2012 року, ОСОБА_2, оформила своє право в порядку спадкування за законом після смерті матері на спірну земельну ділянку. ОСОБА_1 вважає неправомірним та незаконним факт отримання ОСОБА_2 у спадок земельної ділянки та вказує на те, що він не відмовлявся від спадщини, що відкрилась після його померлої матері та має першочергове право на вказану земельну ділянку, як власник житлового будинку з надвірними будівлями. З вказаних підстав просив позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.04.2013 року до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, були залучені - Зміївська державна нотаріальна контора Харківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Позивач ОСОБА_1, у судове засідання не з'явився, на адресу суду надав заяву в якій просив розглянути справу на підставі наявних у ній доказів за його відсутності та повідомити йому про результати розгляду.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, вказала, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки власність позивача на житловий будинок з надвірними будівлями не передбачає передання йому у власність земельної ділянки. Після смерті їх матері відкрилась спадщина, зокрема і на спірну земельну ділянку, яку вона оформила на своє ім'я у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 не цікавився спадщиною, що відкрилась після померлої матері, до нотаріальної контори не звертався, окрім того навіть не приїхав на поховання матері. ОСОБА_2 надала письмові заперечення на позов ОСОБА_1 в яких посилалась на пропущення позивачем строку позовної давності з приводу заявлених вимог. / а.с. 21-23/

Зміївська державна нотаріальна контора Харківської області про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином про причини неявки їх представника не повідомили.

ОСОБА_3 у судовому засіданні вказала на необґрунтованість вимог ОСОБА_1 та вважала, що його позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Третя особа - ОСОБА_4 у судовому засіданні вказав, що його сестра ОСОБА_2 оформила спадщину, що відкрилась після померлої матері належним чином у встановленому порядку, а тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 не має.

Третя особа - ОСОБА_5 у судовому засіданні вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого Геніївською сільською радою Зміївського району Харківської області, актовий запис №15.

Згідно до копії договору дарування від 22.08.2000 року, ОСОБА_6 подарувала своєму синові ОСОБА_1, житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1. / а.с.6/

Статтею 717 ЦК України, визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно до ч. 1 ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Судом встановлено, що державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ХР №087532, а саме земельну ділянку по АДРЕСА_1, цільове призначення якої - обслуговування та будівництво житлового будинку і господарський будівель, площею 0,2500 га., ОСОБА_6 отримала 19.10.2000 року на підставі рішення народних депутатів №77 від 08 вересня 2000 року. / а.с.11/

У судовому засіданні була оглянута спадкова справа ОСОБА_6, №207/2003 року, що надана на запит суду Зміївською державною нотаріальною конторою Харківської області з якої вбачається наступне:

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина у виді земельної ділянки, площею 0,2500 га., по АДРЕСА_1 для обслуговування та будівництва житлового будинку і господарських будівель; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Геніївське», розміром 4,78 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж частки в натурі (на місцевості); майнового паю у майні КСП «Геніївське», вартістю 351 грн. 50 коп., або 0,02 відсотків; грошових вкладів з відсотками та всіма компенсаціями, якщо такі в Державній ощадній касі №2838/041 с. Геніївка Зміївського району Харківської області, по рахункам №1799, №07900096.

26.03.2003 року до Зміївської державної нотаріальної контори Харківської області з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6, звернулася донька ОСОБА_2 /а.с. 71/

08.09.2003 року до нотаріальної контори надійшли заяви ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відмову від належної їм частки у спадковому майні після померлої матері на корить ОСОБА_2 /а.с.73/

20.09.2003 року державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_7, на адресу ОСОБА_1, був направлений лист в якому повідомлено про те, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 відкрилась спадщина, вказано про пропущення ним встановленого строку для звернення до нотконтори з заявою про прийняття спадщини, роз'яснено правові наслідки та запропоновано повідомити про наміри з приводу подальшого оформлення своїх спадкових прав. /а.с.72/

Відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та чоловік померлої.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями ст. ст. 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (ст. ст. 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Відповідно до статті 553 ЦК УРСР, спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

З огляду на зазначене вище, прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується належними доказами, що позивач ОСОБА_1 не вчинив дій щодо прийняття спадщини після померлої матері, що свідчить про його відмову в оформленні спадкових прав.

В свою чергу, воля спадкоємці ОСОБА_2 знайшла своє вираження в поданій нею до нотаріальної контори заяві про прийняття спадщини за законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Стаття 1301 ЦК України, визначає підстави і порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Серед підстав визнання свідоцтва недійсним дана стаття прямо називає лише відсутність права спадкування у особи, на ім'я якої було видане свідоцтво.

Проте коментар ст. 1301 ЦК України, свідчить про те, що свідоцтво може бути визнане недійсним "також в інших випадках, встановлених законом", що дозволяє стверджувати, що перелік підстав визнання свідоцтва недійсним не є вичерпним і може бути розширений шляхом аналізу й тлумачення інших норм спадкового права. Зокрема, підставами для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним може бути оформлення його неуповноваженою на те посадовою особою; оформлення не за місцем відкриття спадщини; недодержання встановленої законом форми свідоцтва; видача свідоцтва, якщо серед імовірних спадкоємців за законом або заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Отже, правова природа даної категорії справ передбачає встановлення фактів визначених у ст. 1301 ЦК України, а відповідно і можливість застосування наслідків недійсності свідоцтва про право власності за законом.

З аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не наведено обставин та не надано до суду обґрунтованих доказів, що дають підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого 11.12.2003 року на ім'я ОСОБА_2 недійсним в частині її права, як спадкоємиці на земельну ділянку, площею 0,2500 га., розташовану в АДРЕСА_1, наданої для обслуговування та будівництва житлового будинку і господарчих будівель, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6

Стосовно позовної вимоги ОСОБА_1, про визнання його права власності на спірну земельну ділянку, яку він обґрунтовує своїм правом власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 слід виходити з наступного:

Згідно із частиною першою статті 22 ЗК України (в редакції 1990 року), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року. Проте дію цієї статті зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок". Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Пунктом 3 названого Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Крім того, аналіз статті 120 ЗК України 2001 року з точки зору її дії в часі дає підстави для висновку про те, що на момент укладення договору дарування жилого будинку (серпень 2000 року) чинною була редакція, відповідно до якої, якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності лише на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жилим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Однак право користування земельною ділянкою не може переходити до нового власника автоматично, такий перехід має забезпечуватися встановленою процедурою посвідчення права власності на землю.

Таким чином, державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ХР №087532, а саме земельну ділянку по АДРЕСА_1, цільове призначення якої - обслуговування та будівництво житлового будинку і господарський будівель, площею 0,2500 га., ОСОБА_6 отримала 19.10.2000 року на підставі рішення народних депутатів №77 від 08 вересня 2000 року. / а.с.11/

Тобто на час укладення договору дарування від 22.08.2000 року, спірна земельна ділянка не була зареєстрована за померлою ОСОБА_6, та не була предметом договору дарування від 22.08.2000 року.

Оскільки ОСОБА_1 після реєстрації свого права на нерухоме майно - житловий будинок не вчинив будь-яких дій щодо посвідчення свого права власності на землю, вказана земельна ділянка увійшла до загального складу спадкового майна, що відкрилось після померлої ОСОБА_6

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 374 Цивільного кодексу України, визначено, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на землю відповідно до закону.

Згідно до ч. 2 ст. 81 ЗКУ передбачено, що зазначені особи набувають право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття у спадщину земельної ділянки.

Таким чином доводи позивача ОСОБА_1 про те, що він як власник нерухомого майна має першочергове право на спірну земельну ділянку до уваги судом не приймаються, з урахуванням вищевикладеного аналізу норм діючого законодавства, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за законом та визнання права власності на земельну ділянку у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 524,629,548,549,554 ЦК УРСР, ст. 22,30,122 ЗКУ (1990 року) ст. ст. 1218, 1224, 1257,1301,1259, 1260, 1261 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 214, 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності за законом та визнання права власності на земельну ділянку, треті особи - Зміївська державна нотаріальна контора Харківської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22 травня 2013 року.

Головуючий: