Рішення № 31333637, 21.05.2013, Городищенський районний суд Черкаської області

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 691/106/13- ц

провадження № 2/691/84/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 рокум. Городище

В складі :

головуючого - судді Савенко О.М.

при секретарі судових засідань Римар Т.Є.

з участю:

позивачки ОСОБА_2

представника позивачки ОСОБА_3

відповідачки ОСОБА_4

відповідачки ОСОБА_5

адвоката ОСОБА_6

провівши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м.Городище Черкаської області розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обв»язків, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов»язків.

Обґрунтовуючи свою позовну заяву позивачка ОСОБА_2 посилається на те, що 13 червня 2012 року уклала безстроковий трудовий договір із відповідачкою ОСОБА_4, згідно якого остання повинна була виконувати обов»язки продавця. За умовами договору, робочий час тривав з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв. За роботу платила заробітну плату в сумі 600 грн. На таких умовах, тільки без укладення трудового договору, прийняла на роботу відповідачку ОСОБА_5. Трудовий договір з ОСОБА_5 не укладався на її ж прохання, оскільки вона перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Того ж дня, 13.06.2012 року, відповідачкам передано всі ключі від приміщення магазину. У неї ключів не залишилося і доступу до приміщення ні вона, ні інші особи, крім відповідачок, не мали. Отримання товарно-матеріальних цінностей оформлялось за разовими документами, які підписувались відповідачками, про що свідчать їх підписи у відповідних накладних. Через деякий час, як вони стали працювати в її магазині, мешканці смт.Цвіткове почали говорити, що продавці майже весь час перебувають в нетверезому стані та часто відпускають товар у борг. Вона також заставала їх на робочому місці у нетверезому стані. Така ситуація її насторожила і вона вирішила провести інвентаризацію, про що завчасно повідомила позивачок. На призначений день інвентаризації, 21 серпня 2012 року, прийшла лише відповідачка ОСОБА_4 Відповідачка ОСОБА_5 приходити відмовилась. Інвентаризацію вирішили провести без відповідачки ОСОБА_5. Для проведення інвентаризації запросила бухгалтера ОСОБА_7. Коли все було перераховане і переписане, виявилось, що нестача товарно-матеріальних цінностей складає 12 475 грн 38 коп, що підтверджується доданою до заяви копією інвентаризаційного акта. Відповідачка ОСОБА_4 причини нестачі частково пояснила тим, що дійсно давала товар в борг. Оскільки відповідачка ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_5 працювали разом та спільно, мали доступ до матеріальних цінностей, то вважає, що матеріальну відповідальність за заподіяну їй шкоду вони повинні нести солідарно. 16 жовтня 2012 року відправила відповідачкам вимогу, щоб розрахувались за завдану їй шкоду, що підтверджується рекомендованими повідомленнями від 16.10.2012 року із яких вбачається, що 19.10.2012 року відповідачки отримали повідомлення, але до цього часу з нею не розрахувалися.

Остільки відповідачки добровільно відшкодовувати завдану шкоду не бажають, то прийняла рішення звернутися в суд за захистом порушених прав та інтересів.

У судовому засіданні позивачка позов підтримала, мотивуючи тим, що відповідачка ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_5, працюючи на посадах продавців в магазині смт.Цвіткове Городищенського району Черкаської області з 13.06. 2012 року, допустили нестачу матеріальних цінностей пов"язану із реалізацією продуктових товарів. Нею було запропоновано повернути завдану матеріальну шкоду в сумі 12475 грн 38 коп в добровільному порядку, проте відповідачки відмовляються від відшкодування завданої шкоди.Представник позивачки ОСОБА_3 позов просила задоволити в повному обсязі з тих підстав, що відповідачки були прийняті на роботу, допущені до виконання посадових обов»язків продавців, виконували роботу по прийому, реалізації товару, отримували заробітну плату та усвідомлювали, що їм були ввірені товарно-матеріальні цінності які передавалися за накладними.

Відповідачка ОСОБА_4 не визнала позову, пояснивши, що дійсно працювала із відповідачкою ОСОБА_5 продавцем у магазині приватного підприємця ОСОБА_2, з якою було укладено трудовий договір, про те, що було проведено інвентеризацію товарно-матеріальних цінностей і виявлено їх нестачу в розмірі 12475, 38 грн, погоджується, остільки брала участь у її проведенні, проте перед підписанням акту, прийняла рішення уникнути його підпису і залишила приміщення магазину. На час ревізії у неї не було сумніву у такому розмірі нестачі, але в даний час, визнаючи факт того, що є недостача, не згідна ні із зафіксованим розміром нестачі бухгалтером ОСОБА_7., ні не може самостійно встановити який насправді розмір нестачі і не бажає зовсім нічого повертати позивачці та обговорювати строк його повернення, в даний час, не розуміє за яких обставин цей борг виник.

Відповідачка ОСОБА_5 з позовними вимогами не згідна тому, що не вважає себе такою, що перебувала у трудових відносинах із позивачкою, так як трудового договору не укладала, не заперечуючи при цьому фактичного допуску до роботи, виконання обов»язків продавця, приймання товару під реалізацію, перебування на робочому місці, проведення інвентаризації за її ініціативою з огляду на випадки перебування відповідачки ОСОБА_4 на робочому місці в нетверезому стані, повідомлення її про проведення ревізії, не бажання брати у ній участь та отримання повідомлення від позивачки про розмір виявленої недостачі. Просила стягнути на її користь витрати на правову допомогу, надану адвокатом ОСОБА_6 в розмірі 2000 гривень, в підтвердження чого надала квитанцію №27 від 11.03.2013 року. Адвокат відповідачки ОСОБА_6 просив у задоволенні позову відмовити, з тих підстав, що відповідачка ОСОБА_5 не перебувала офіційно у трудових відносинах із позивачкою, трудовий договір з нею, як і договір про повну матеріальну відповідальність, який мав бути укладений відповідно до Постанови №447/24 від 28.12.1977 року «Об утверждении перечня должностей и работ, замещаемых или выполняемых работниками, с которыми предприятием, учреждением, организацией могут заключаться письменные договоры о полной материальной ответственности за необеспечение сохранности ценностей, переданных им для хранения,обработки, продажи (отпуска), перевозки или применения в процессе производства, а также типового договора о полной индивидуальной материальной ответственности» не укладався.

Суд, вислухавши позивачку, представника позивачки, відповідачку ОСОБА_4, відповідачку ОСОБА_5, адвоката ОСОБА_6, свідка ОСОБА_7., свідка ОСОБА_11, який посвідчив факт перебування відповідачів у трудових відносинах із фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 і виявлення недостачі в сумі 12475,38 грн., дослідивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований, але підлягає до часткового задоволення, остільки позивачка, не довела в повному обсязі своїх позовних вимог, що є її обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України, з врахуванням того, що судом було створено всі умови для змагального процесу та роз'яснено позивачці, її права, обов'язки, які передбачені цивільно-процесуальним законодавством держави, в силу наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, та враховуючи положення цивільно-процесуального законодавства позивач повинен довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу, а суд повинен з'ясувати обставини, які пов'язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини - ст. 214 ЦПК України. При цьому, факти та підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являється предметом позову.

Позивач повинен зазначити і довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу.

Предметом вимоги позивачки ОСОБА_2 щодо предмета спору є стягнення з відповідачки ОСОБА_4 та відповідачки ОСОБА_5 матеріальної шкоди завданої під час виконання ними трудових обов»язків у відповідності до вимог ст.ст.130,131,п.2ч.1ст.134,135,135-2 КЗпП України.

Згідно ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ,організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору. Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконувати роботу визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 13 червня 2012 року між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_4, укладено трудовий договір, згідно якого остання зобов»язана виконувати обов»язки продавця. Відповідно до умов договору встановлено розмір заробітної плати працівнику в сумі 600 грн., тривалість робочого дня з 16 години до 20 години, вихідні дні - субота, неділя та відпустка - 24 календарні дні. Відповідачка ОСОБА_5 стала працювати продавцем разом з відповідачкою ОСОБА_4, згідно усної домовленості між нею та ОСОБА_2, оскільки перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років та отримувала допомогу і за погодженням із позивачкою працювала без укладення трудового договору, зберігаючи за собою право на отримання виплат, пов»язаних із доглядом за новонародженою дитиною. З 13 червня 2012 року відповідачки почали працювати в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_4» в смт.Цвіткове Городищенського району Черкаської області, що належить позивачці. Перед початком роботи у магазині була проведена інвентаризація матеріальних цінностей та ввірено відповідачкам майна на суму 19829 грн. - даний факт ними підтверджений і не заперечується, в підтвердження якого позивачка і надала запис з їх підписами про отримання матеріальних цінностей саме в такому розмірі, не оформивши при цьому акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей і обмежившись лише вищенаведеним записом. Згідно накладних та разових документів, копії яких містяться в матеріалах справи, а оригінали оглянуті в судовому засіданні, відповідачка ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_5 отримували товарно-матеріальні цінності під звіт за разовими документами у вигляді накладних, видаткових накладних, товар під розпис. Про отримання товару відповідно в них вдповідачки ставили свої підписи і даний факт вони не заперечують і спростовують підтвердженням належності їм підписів. Даними Акту інвентаризації від 21 серпня 2012 року підтверджується факт виявленої недостачі товарно-матеріальних цінностей на суму 12475,38 грн.. 16 жовтня 2012 року позивачкою відправлено вимоги відповідачкам про добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від 19.10.2012 року за № 1950000274129 та № 1950000274110 і дана обставина також не заперечується сторонами у судовому засіданні. Вимога про повернення коштів, відповідачками не виконана.

Статтею 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов»язків. Тобто, обов»язковою умовою матеріальної відповідальності є те, що особа, винна у спричиненні шкоди, має бути працівником.

Чинне законодавство України - ст.1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), ст.1 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ст.2 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням» визначає, що працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об»єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю. Проаналізувавши чинне законодавство та дослідивши і оцінивши, надані сторонами суду докази, суд, приходить до висновку, що відповідачок ОСОБА_4 та ОСОБА_5, слід вважати саме такими працівниками у фізичної особи підприємця ОСОБА_2, яка використовує найману працю. Про перебування відповідачки ОСОБА_4 у трудових відносинах вказує беззаперечно зміст Трудового договору між працівником і фізичною особою від 13 червня 2012 року (а.с.7-8) та копія трудової книжки із записами про прийняття на роботу продавцем (а.с.8-9). Щодо відповідачки ОСОБА_5, то на думку суду, формою укладення трудового договору між нею та позивачкою є фактичний допуск до роботи. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року, мається роз»яснення, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору, якщо робота проводилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. У даній справі встановлено, що позивачкою не було проведено документального оформлення прийняття на роботу відповідачки ОСОБА_5, проте між ними, як сторонами, що ними обома підтверджено і визнається в наданих суду поясненнях, було проведено спочатку попередні переговори, потім досягнуто порозуміння стосовно предмета трудового договору і досягнуто згоди за усіма істотними умовами трудового договору, а саме щодо: нормування і оплати праці, розміру заробітної плати, встановлення гарантій, режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, умов праці та передано примірник ключів від магазину і передано товарно-матеріальні цінності у зв»язку з початком роботи в сумі 19829 грн.. Відповідачка ОСОБА_5 в наданих поясненнях зазначила, що ходила в магазин, як на роботу, працювала позмінно, отримувала від поставщиків від фірм товари під реалізацію, робила націнку товару і не заперечує належність їй підписів у видаткових накладних, але відшкодувати недостачу незгідна. В даному випадку не трудовий договір визначає момент початку виконання роботи, а навпаки - момент виконання роботи засвідчує факт укладення трудового договору. Із обставин у справі встановлено, що домовленість і переговори між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не отримали свого традиційного завершення, остільки наказу чи розпорядження про прийняття на роботу видано не було, тому законодавством з метою забезпечення гарантій найманим працівникам і встановлено правило, за яким, факт допуску особи до виконання роботи є підставою для виникнення трудових правовідносин. Не заперечила перебування відповідачки ОСОБА_5 у трудових відносинах з позивачкою, і відповідачка ОСОБА_4, пояснюючи суду, що працювали разом, позмінно, користувалися ключами від магазину, обслуговували споживачів, які приходили до магазину, проводили розрахунки із поставщиками товару, отримували заробітну плату, про те, що остання працювала без укладення трудового договору знала. Суд, критично ставиться до пояснень ОСОБА_5 та адвоката щодо відсутності підстав вважати останню такою, що перебувала у трудових відносинах із позивачкою, остільки відповідачка, сама у своїх промовах спростувала твердження адвоката, пояснюючи про виконання посадових обов»язків продавця магазину, хоча в ході розгляду справи неодноразово змінювала свої пояснення не слідкуючи за змістом раніше оголошених в засіданні. Таким чином, в силу вимог ч.4ст.24 КЗпП України при вирішенні даного спору, необхідно визнати, що трудовий договір ОСОБА_2 із ОСОБА_5, слід вважати укладеним, хоч наказ чи розпорядження видані не були, проте відбувся фактичний допуск до роботи, який є підставою для ведення відповідної бухгалтерської та кадрової документації, занесення даних про працівника до звітності.

Стаття 134 КЗпП України передбачає, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли майно та цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Накладна - документ, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій. Залежно від способу, форми і виду передачі товарно-матеріальних цінностей розрізняють різновиди накладних. Із досліджених у справі доказів вбачається, що разовими документами за якими було отримано відповідачками майно і цінності були товарні накладні. Товарна накладна - документ, призначений для оформлення операцій з відпуску та прийому товарів зі складу. Є одним з документів первинної бухгалтерської звітності. Містить назву організації, номер накладної, дату відпуску товару, його найменування, ким відпущений товар, кому відпущений товар, його кількість, сорт, ціна та інші дані, підстава для відпуску товару, підписи матеріально відповідальних осіб у його відпустці і прийомі. Такі вимоги до накладної визначені Законом України від 16.07.1999 року «Про первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку», Законом України від 11.05.2000 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В підтвердження позовних вимог, позивачкою надано до суду дані первинного бухгалтерського обліку у формі накладних, видаткових накладних, товарних накладних, які на думку суду, підпадають під поняття товарної накладної і ведення яких передбачене діючими правилами документального забезпечення первинного бухгалтерського обліку. Такими накладними за матеріалами справи оформлявся відпуск матеріальних цінностей із складів, фірм, торгових залів для доставки приватному підприємцю ОСОБА_2. Надані до суду товарні накладні за своїм змістом містять підпис працівника, який підтверджує отримання працівником матеріальних цінностей. Наявність та належність таких підписів відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 сторонами не заперечується. Суд, дослідив кожну товарну накладну у справі, надав оцінку змісту та перевірив належність підписів відповідачам. Жодних заперечень від відповідачок щодо належності їм підписів не надійшло.

В розумінні вимог ст.134 КЗпП України, відповідачок у справі, які працювали продавцями у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_4» ст.Цвіткове, Городищенського району Черкаської області, слід вважати, працівниками із якими мали б бути укладені письмові договори про взяття на себе, як працівниками, повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих їм для зберігання або для інших цілей, проте такі укладені не були. Порядок укладення таких договорів регламентується ст.135-1 КЗпП України, а також Постановою Ради Міністрів СРСР №889 від 03.10.1977 року. Перелік посад і робіт, а також Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність регламентується спільною Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Профспілок №447/24 від 28.12.1977 року. Затверджений вищевказаною постановою Перелік дозволяє укладати договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, що займають певні посади або виконують певні роботи. Серед інших посад, Перелік містить і роботи по продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу незалежно від форм торгівлі і профілю підприємства. Враховуючи встановлені обставини у справі та досліджені на підставі них судом докази, суд, обґрунтовано, вважає, що з огляду на те, що відповідачки з їх же пояснень, раніше працювали на роботах по продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу; перебували у трудових відносинах з позивачкою; встановлені факти приймання саме цими працівниками під відповідальне зберігання товарів, грошових коштів та інших цінностей на підставі товарних накладних; наявність підписів у товарних накладних, в якості працівника, який підтверджує факт отримання саме ним матеріальних цінностей, і тому їх слід визнати працівниками, які несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі. З огляду на викладене, суд, вважає доведеними позивачкою позовні вимоги в частині приймання саме цими працівниками, відповідачками у справі, під відповідальне зберігання товарів, грошових коштів та інших цінностей та наявними підстави для вирішення питання про стягнення з них коштів.

Винність відповідачів є доведеною у спричиненні виявленого матеріального збитку, остільки вони визнали факт неналежного обліку та контролю за ввіреними їм товарно-матеріальними цінностями у своїх діях, більше того відповідачка ОСОБА_5 підтвердила випадки перебування ОСОБА_4 на робочому місці у нетверезому стані і саме те, що за її зверненням до позивачки було проведено ревізію у магазині, остільки мала припущення щодо можливої недостачі грошових цінностей. Позивачка суду ці обставина підтвердила, проте довести не змогла, остільки належним чином на таку дисципліну найманих працівників не відреагувала. Суд, бере до уваги, і ті, встановлені обставини у справі, що відповідачки достатньо свідомо відносилися до того, що перебували у трудових відносинах із позивачкою, розуміли що знаходяться на робочому місці, виконували обов»язки продавців, отримували заробітну плату за виконану роботу та розуміли, що за своїм видом і суттю дана робота пов»язана із роботою по продажу (відпуску) товарів (продукції), його підготовки до продажу і повинні були усвідомлювати наслідки від шкоди, яка може бути заподіяна з їх вини, мали доступ до товарно-матеріальних цінностей та їх прийому, а відповідно несли за це матеріальну відповідальність.

При вирішенні питання про розмір заподіяної шкоди відповідачами, як працівниками, яку вони несуть як матеріально-відповідальні особи, яка заподіяна з їх вини позивачці, як роботодавцю, суд враховує, що остання не змогла довести в суді розмір виявленої нестачі на суму 12475,38 грн. в силу наступного.

Так, позивачкою, 21 серпня 2012 року, з участю ОСОБА_4, бухгалтера ОСОБА_7, проведено інвентаризацію та складено Акт інвентаризації, згідно якого виявлено недостачу в сумі 12 475 грн 38 коп. Відповідачка ОСОБА_5 заздалегідь була повідомлена про проведення інвентаризації, проте на вказану дату прийти відмовилась. Позивач надіслала на адреси відповідачок повідомлення про результати проведеної ревізії і просила відшкодувати розмір виявленої недостачі. Досліджені судом докази у справі, а саме товарні накладні на суму 6748,71 грн., на думку суду, не можуть бути у справі визнані доказами, через неналежне їх оформлення відповідно до вимог первинного бухгалтерського обліку, а саме: відсутність оригіналів товарних накладних, нечитабельність тексту, не заповнення товарних накладних із зазначенням назви організації, номеру накладної, дати відпуску товару, його найменування, ким відпущений товар, кому відпущений товар, його кількість, сорт, ціна та інші дані, підстави для відпуску товару, підписів матеріально відповідальних осіб у його відпустці і прийомі. Такі недоліки містять товарні накладні на аркушах цивільної справи №№18,19,24,33,34,40,52,54,56,57,58,59. Відповідно, суд встановлює розмір виявленої недостачі в сумі 5726,67 грн., що є обґрунтованим та належно підтвердженим. Із пояснень свідка ОСОБА_7 вбачається, що позивачка ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем і перебуває при здійсненні підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, тому дотримання і виконання нею загальних вимог щодо порядку ведення бухгалтерського обліку як на підприємстві, в установі, організації є іншим за своїм видом, вона самостійно з врахуванням вимог чинного законодавства обирає зручний для неї порядок ведення бухгалтерського обліку і тому не зобов»язана була вести Книги обліку і приходу товарів, як стверджував адвокат.

Суд, при вирішенні спору, звертає увагу позивачки на необхідність точного і належного дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні підприємницької діяльності, остільки перевірені в судовому засіданні нею докази на підтвердження позовних вимог, бажають бути оформленими відповідно до існуючих вимог нормативно-правових актів. Слід визнати, що відсутність з її сторони, належного контролю за веденням бухгалтерської, кадрової документації подання звітності, сприяли виникненню негативних наслідків як для працівників так і для неї, як роботодавця.

Враховуючи, те, що відповідачки спільно виконували як працівники окремі види робіт, пов»язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), переданих їм цінностей і неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, то стягнення з їх вини шкоди має відбутися в солідарному порядку.

При зверненні до суду із позовом позивачкою не сплачувався судовий збір, виходячи з вимог п.1ст.5 Закону України «Про судовий збір», а тому при винесенні рішення в силу вимог ч.3ст.88ЦПК України, якою визначено, що в разі якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, то він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог, суд, вважає, за необхідне стягнути з кожного відповідача, виходячи з присудженої йому суми позову, судовий збір в розмірі 229,40 грн..

Остільки, суд, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог у справі, то підстав для задоволення вимог відповідачки ОСОБА_5 про відшкодування їй за рахунок позивачки понесених витрат на правову допомогу, не вбачається.

Позов підтверджується: копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, копією рішення Цвітківської селищної ради від 16.10.2009 року №24-7/5, копією торгового патенту Серії НОМЕР_1, копією Трудового договору між працівником і фізичною особою від 13.06.2012 року, копією трудової книжки ОСОБА_4, копією Акту інвентаризації магазину «ІНФОРМАЦІЯ_4» від 21.08.2012 року, копіями рекомендованих повідомлень від 19.10.2012 року, копіями видаткових накладних одержувача ФОП ОСОБА_2, копіями разових накладних на отримання товару ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

На підставі наведеного вище та керуючись ст. ст. 11, 22 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 10, 11, 212, 214, 215, 224, 294 ЦПК України, ст.ст.3, 21,130,134,135 КЗпП України, Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), Законом України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Законом України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням», Законом України «Про первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Законом України «Про судовий збір», суд, -

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обв»язків задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, жительки АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, жительки АДРЕСА_3 матеріальну шкоду в сумі 5 726 грн. (п»ять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 67(шістдесят сім) копійок в солідарному порядку.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1, на користь Держави судовий збір в сумі 229 (двісті двадцять дев»ять) грн. 40 (сорок) копійок на р/р 31210206700011, ЄДРПОУ 36772072, банк одержувача ГУДКСУ у Черкаській області, МФО 854018, Код 22030001 Державне казначейство в Городищенському районі Черкаської області.

Стягнути із ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, жительки АДРЕСА_2, на користь Держави судовий збір в сумі 229 (двісті двадцять дев»ять) грн. 40 (сорок) копійок на р/р 31210206700011, ЄДРПОУ 36772072, банк одержувача ГУДКСУ у Черкаській області, МФО 854018, Код 22030001 Державне казначейство в Городищенському районі Черкаської області.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області рішення суду першої інстанції.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Черкаської області повністю або частково.

Апеляційну скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О. М. Савенко

(Повний текст рішення суду проголошено 22 травня 2013 року)