Рішення № 31321787, 14.05.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" травня 2013 р. Справа № 19/103-12

за позовом Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради, м. Українка, Київська область;

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Українка, Київська область;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Української міської ради Обухівського району Київської області;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Українка»;

про стягнення 8176,00 грн. та зобов'язання звільнити і повернути приміщення.

Суддя Т.П. Карпечкін

Представники:

від позивача: Товмач С.М. (довіреність № 10-пр від 02.01.2013 р.);

від відповідача: ОСОБА_1 (свідоцтво серії НОМЕР_2 від 11.05.2005 р.);

ОСОБА_3 (договір б/н від 25.02.2013 р.);

від третьої особи 1: Грицаєнко С.М. (довіреність № 57 від 03.01.2012 р.);

від третьої особи 2: ОСОБА_3 (довіреність б/н від 01.03.2013 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підприємство по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення 8176,00 грн. та зобов'язання звільнити і повернути приміщення.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором суборенди № 32 від 01.05.2005 р. відповідач у період з квітня 2008 року по травень 2012 року несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував орендну плату за користування приміщенням і спожиті комунальні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 8176,00 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору суборенди, позивач листом за вих. № 412 від 25.05.2012 р. повідомив відповідача про припинення дії Договору суборенди № 32 від 01.05.2005 р. з 30 квітня 2012 року, а також зазначив про необхідність сплатити суми боргу за користуванням приміщенням та повернути приміщення за актом передачі-приймання майна Підприємству по обслуговуванню житла. Проте, відповідач вказаний лист-вимогу залишив без відповіді, суму боргу не сплатив та орендоване приміщення не звільнив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.12.2012 р. порушено провадження у справі № 19/103-12, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Українську міську раду Обухівського району Київської області (надалі - третя особа 1) та призначено судове засідання на 14.01.2013 р.

Ухвалою від 04.01.2013 р. розгляд справи № 19/103-12 було призначено на 28.01.2013р., у зв'язку з відпусткою судді.

Присутні в судовому засіданні 28.01.2013 р. представники позивача та третьої особи 1 підтримали позовні вимоги у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві, та надали витребувані судом докази.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, відзив на позов та інші витребувані судом докази не подав, надіславши на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю можливості бути присутнім в судовому засіданні.

Ухвалою від 28.01.2013 р. суд відклав розгляд справи на 11.02.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

05.02.2013 р. через загальний відділ господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Присутні в судовому засіданні 11.02.2013 р. представники позивача та третьої особи 1 підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив та просив суд зупинити провадження у справі.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, відмовив у його задоволенні, оскільки підстави, якими відповідач обґрунтовує своє клопотання, не відповідають приписам ст. 79 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 18.02.2013 р.

За результатами розгляду матеріалів справи та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність витребування нових доказів у справі та залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українка», як особу, яку відповідач вважає власником нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та до складу якої входить нежитлове приміщення, що є предметом спору по даній справі.

Ухвалою від 18.02.2013 р. суд залучив в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українка» (надалі - третя особа 2) та відклав розгляд справи на 13.03.2013р., у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутній у судовому засіданні 13.03.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позові, та надав витребувані судом докази.

Треті особи також надали витребувані судом докази.

Відповідач проти позову заперечив.

За результатами розгляду матеріалів справи та поданих сторонами і третіми особами доказів, суд дійшов висновку про необхідність витребування нових доказів у справі, у зв'язку з чим відклав розгляд справи на 02.04.2013 р.

Представники позивача та третьої особи 1 у судове засідання не з'явились та витребувані судом докази не подали. Проте, 01.04.2013 р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю бути присутнім представника позивача.

Присутні у судовому засідання 02.04.2013 р. представники відповідача та третьої особи 2 надали витребувані судом пояснення по справі та докази.

Ухвалою від 02.04.2013 р. суд відклав розгляд справи на 10.04.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та третьої особи 1, а також неподанням витребуваних судом доказів.

Представник позивача у судове засідання 10.04.2013 р. вдруге не з'явився та витребувані судом докази не подав. Проте, 09.04.2013 р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю бути присутнім представника позивача.

Присутній у судовому засіданні 10.04.2013 р. представник третьої особи 1 частково надав витребувані судом докази.

Ухвалою від 10.04.2013 р. суд відклав розгляд справи на 25.04.2013 р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та неподанням усіх витребуваних судом доказів.

Присутній у судовому засіданні 25.04.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позові, та надав витребувані судом докази.

Представник третьої особи 1 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач та представники третьої особи 2 проти позову заперечили.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 14.05.2013 р.

Відповідач 14.05.2013 р. подав заяву про застосування строків позовної давності.

Присутній у судовому засіданні 14.05.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позові.

Представник третьої особи 1 також підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач та представник третьої особи 2 проти позову заперечили з підстав, викладених у запереченнях по справі, та з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2003 р. між Українською міською радою Обухівського району Київської області (за договором - орендодавець) та Підприємством по обслуговуванню житла (за договором - орендар) було укладено Договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування виробничі приміщення Будинку побуту м. Українка загальною площею 966,8 м2, які знаходяться на балансі Української міської ради. Приміщення, що орендуються, надаються орендарю для побутового обслуговування населення з правом передачі в суборенду.

01.05.2005 р. між Підприємством по обслуговуванню житла Української міської ради, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як орендарем, було укладено Договір суборенди № 32. згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно в оренду - нежитлове приміщення площею 99,0 кв.м, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, Будинок побуту, на другому поверсі, що знаходиться на балансі Української міської ради.

Умовами пунктів 9.1., 9.5. договору передбачено, що договір укладено строком на один рік, що діє з 01 травня 2005 р. по 30 квітня 2006 р. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

01.11.2005 р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору оренди № 32 від 01 травня 2005 р., якою викладено пункти 1.1., 3.1., 4.7. договору у новій редакції, зокрема змінено загальну площу орендованого приміщення з 99,0 0 кв. м на 86,0 0 кв.м.

Крім того, 01.07.2006 р., на підставі заяви орендаря від 27.06.2006р. сторони уклали Додаткову угоду до Договору оренди № 32 від 01 травня 2005 р., згідно якої пункти 1.1., 3.1. договору викладено у новій редакції, зокрема, змінено загальну площу орендованого приміщення з 86,0 0 кв. м на 27,0 0 кв. м, та розмір орендної плати.

Згідно п.п. 2.1., 2.2., договору, вступ орендаря у володіння та користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору суборенди та акту прийому-передачі вказаного майна.

Проте, під час розгляду справи сторони не надали суду підписаний у відповідності з п. 2.1. договору акт прийому-передачі майна.

Втім, зібрані по справі докази, а саме: заяви відповідача 29.04.2005 р., від 27.06.2006 р. та докази внесення орендної плати за приміщення, свідчать про фактичне користування відповідачем нежитловим приміщенням з 01 травня 2005 року на підставі Договору суборенди № 32 від 01 травня 2005 р. та додаткових угод до нього.

Умовами пунктів 3.1., 3.2., 3.3. договору суборенди в редакції Додаткової угоди від 01.07.2006 р. передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і складає 625,32 грн. за рік. Нарахування ПДВ 20% на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата перераховується Орендарем Орендодавцеві не пізніше 12 числа наступного за звітнім місяця.

Пунктом 4.6. договору обумовлено, що орендар зобов'язується своєчасно до 12 числа слідуючого місяця, здійснювати оплату за комунальні послуги: опалення, водо забезпечення, телефон, вивезення сміття згідно розрахунків Підприємства по обслуговуванню житла пропорційно займаній площі.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач у період з квітня 2008 року по травень 2012 року несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував орендну плату за користування приміщенням і спожиті комунальні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 8176,00 грн.

Листом за вих. № 412 від 25.05.2012 р. позивач повідомив відповідача про припинення дії Договору суборенди № 32 від 01.05.2005 р. з 30 квітня 2012 року, а також зазначив про необхідність сплатити суми боргу за користуванням приміщенням в розмірі 7804,11 грн. та повернути приміщення за актом передачі-приймання майна Підприємству по обслуговуванню житла. Проте, відповідач вказаний лист залишив без відповіді, суму боргу не сплатив та орендоване приміщення не звільнив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

При цьому, приписами ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 329 Цивільного кодексу України, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частинами першою та четвертою статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбаченою, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету № 183 від 06.05.1992 р. «Про розмежування майна комунальної власності», яким було передано до комунальної власності Української міської ради будинок побуту за адресою: АДРЕСА_2, враховуючи перебування на балансі Української міської ради зазначеного майна та надання його у користування Підприємству по обслуговуванню житла на підставі Договору оренди від 15.05.1999 р., виконавчий комітет Української міської ради 26.12.2007 р. прийняв рішення № 505 про оформлення права власності на будинок побуду за територіальною громадою в особі Української міської ради.

28.03.2008 р. Українська міська рада звернулась до КП КОР «Обухівське бюро технічної інвентаризації» із заявою про реєстрацію права власності, рішенням реєстратора від 12.06.2008 р. відмовлено в реєстрації .

31.07.2008 р. виконавчий комітет Української міської ради прийняв рішення № 279 «Про внесення змін в рішення виконавчого комітету Української міської ради № 505 від 26.12.2007 року», на підставі якого міська рада повторно звернулася до КП КОР «Обухівське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності за територіальною громадою Української міської ради. Рішенням реєстратора № 576 від 04.08.2008 р. відмовлено у реєстрації права власності.

У серпні 2008 року Українська міська рада Обухівського району Київської області звернулася до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Обухівське бюро технічної інвентаризації», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Українка» про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року, залишеної без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2011 року, в задоволені позову Української міської ради Обухівського району Київської області до Комунального підприємства Київської обласної ради «Обухівське бюро технічної інвентаризації» відмовлено.

Однак, під час вирішення спору в порядку адміністративного судочинства, 11.02.2010 р., на підставі рішення виконавчого комітету Української міської ради від 10.02.2010 р. № 36, Українській міській раді було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_2, згідно з яким право власності на вказане нерухоме майно належить територіальній громаді м. Українка в особі Української міської ради.

Водночас, з матеріалів справи також вбачається, що 6 травня 1992 року виконавчий комітет Обухівської районної ради народних депутатів на виконання рішення облвиконкому від 27.01.1992 року № 11 «Про розмежування майна комунальної власності області» прийняв рішення № 183 «Про розмежування майна комунальної власності». Згідно п.10 додатку до зазначено рішення, Українській міській раді (в комунальну власність) передано Будинок побуту «Українка».

Відповідно до наказу Обухівського райпобуткомбінату № 67-В від 12 травня 1992 року, на підставі рішення Української ради народних депутатів від 31 березня 1992 року № 56, виробничий підрозділ Обухівського райпобуткомбінату будинок побуту було перетворено в Мале підприємство «Українка» та передано підприємству будинок побуту, обладнання, інвентар та товари для прокату.

Між Фондом комунального майна Обухівського району Київської області та товариством покупців трудового колективу МП «Українка» укладено Договір купівлі-продажу державного майна № 4485 від 27 грудня 1994 року цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Фондом комунального майна Обухівської районної ради народних депутатів 25 січня 1995 року видано МП «Українка» свідоцтво про право власності на комплекс, правонаступником якого є ТОВ «Українка».

Отже, МП «Українка» виступало об'єктом малої приватизації як цілісний майновий комплекс, тобто з усіма основними засобами та іншими позаоборотними активами та оборотними засобами.

Крім того, господарським судом міста Києва 18.08.2008 р. був виданий наказ на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при громадській організації «Українське юридичне товариство» від 10.07.2008 р. у справі № 1к/2, згідно з яким зобов'язано Комунальне підприємство Київської обласної ради «Обухівське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ТОВ «Українка» право власності на будівлю будинку побуту, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_2.

Під час розгляду справи, третя особа 2 надала суду Свідоцтво про право власності на нерухоме майно реєстраційний номер 901237 від 01.03.2013 р., виданого реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, згідно з яким право приватної власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Київська область, Обухівський район, АДРЕСА_2, зареєстровано за ТОВ «Українка».

Отже, на день розгляду справи право власності на будівлю по АДРЕСА_2 в м. Українка не належить ані позивачу, ані третій особі 1 - Українській міській раді, тому права зазначених осіб щодо вільного володіння та розпорядження спірним майном не порушені.

Суд також відзначає, що на моменту укладання як Договору оренди від 01.11.2003 р. між Українською міською радою Обухівського району Київської області та Підприємством по обслуговуванню житла, так і Договору суборенди № 32 від 01.05.2005 р. між позивачем та відповідачем, право власності на цілісний майновий комплекс належало третій особі 2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Фондом комунального майна Обухівської районної ради народних депутатів 25 січня 1995 року. При цьому, Українська міська рада звернулась до КП КОР «Обухівське бюро технічної інвентаризації» із заявою про державну реєстрацію права власності на Будинок побуту по АДРЕСА_2 в м. Українка вперше тільки в березні 2008 року.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити та повернути позивачу приміщення площею 27, 0 кв. м. в Будинку побуту по АДРЕСА_2 в м. Українка задоволенню не підлягають, оскільки третій особі 1 не належить спірне приміщення на праві власності, тому відповідно позивач не має прав на його витребування у відповідача.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за користування приміщенням та спожиті комунальні послуги у загальній сумі 8176,00 грн., то останні підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як встановлено судом вище, Українська міська рада на момент укладення Договору оренди від 01.11.2003 р. не мала статусу власника приміщення, тому відповідно не могла надавати приміщення в оренду позивачу з подальшою його передачею в суборенду відповідачу.

Виходячи з аналізу норм цивільного законодавства, які регулюють відносини, пов'язані з наймом (орендою) майна, право на отримання плати за користування майном має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Таким чином, оскільки Українська міська рада не є власником спірного приміщення та не мала права передавати його в оренду позивачу, тому останній не наділений правом отримувати плату за користування приміщенням площею 27, 0 кв. м. в Будинку побуту по АДРЕСА_2 в м. Українка.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги, то суд відзначає, що стягнення останніх не є тотожнім поняттям з орендною платою, а пов'язано з наданням відповідних послуг з утримання приміщення.

Як вбачається з розрахунку суми боргу за спожиті комунальні послуги, доданого до справи позивачем, останнім здійснені нарахування за період з квітня 2008 року по травень 2012 року.

При цьому, пунктом 4.6. договору встановлено, що орендар зобов'язується своєчасно до 12 числа слідуючого місяця, здійснювати оплату за комунальні послуги: опалення, водо забезпечення, телефон, вивезення сміття згідно розрахунків Підприємства по обслуговуванню житла пропорційно займаній площі.

Отже, з кожного 13 числа наступного місяця відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Проте, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги підлягають частковому задоволенню, виходячи з належних та допустимих доказів, наявних у матеріалах справи, та із застосуванням строку позовної давності, про що відповідачем було подано відповідну заяву.

Так, факт отримання відповідачем комунальних послуг за період з квітня 2008 року по листопад 2011 року підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийому наданих послуг, копії яких залучені до матеріалів справи.

Однак, позивачем, в порушення приписів ст. 33 ГПК України, належними доказами не доведено факт надання відповідачу комунальних послуг у період з грудня 2011 року по травень 2012 року, оскільки акти здачі-прийому наданих послуг за зазначений період відповідач не підписав, а доказів їх направлення на адресу останнього суду надано не було.

При цьому, надані позивачем акти від 14.02.2012 р., від 06.03.2012 р., від 14.05.2012 р., від 04.06.2012 р., в яких зафіксована відмова відповідача підписати та отримати акти здачі-прийому наданих послуг, не є належними доказами, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, оскільки складені лише за участю працівників позивача, тобто є односторонніми.

Крім того, 14.05.2013р. відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності в частині стягнення заборгованості.

Приписами статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 вказаного Кодексу).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 27.12.2012 р., про що свідчить штамп канцелярії господарського суду Київської області на першій сторінці позовної заяви.

Таким чином, враховуючи умови оплати спожитих комунальних послуг, передбачених у п.4.6. договору, в частині стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги, яка виникла за період з квітня 2008 року по листопад 2009 року, позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги, яка виникла за період з квітня 2008 року по листопад 2009 року, задоволенню не підлягають, у зв'язку із пропуском строку позовної давності, а в частині стягнення заборгованості за період з грудня 2011 року по травень 2012 року в сумі 3202,97 грн. - у зв'язку із недоведеністю позовних вимог належними та допустимими доказами.

Крім того, згідно з розрахунком позивача та наданими актами здачі-прийому наданих послуг за період з грудня 2009 року по листопад 2011 року, останнім нарахована заборгованість у загальній сумі 8257,01 грн.

При цьому, до матеріалів справи залучені квитанції про сплату відповідачем коштів із призначенням платежу «за комунальні послуги» за період з грудня 2009 року по вересень 2011 року, всього на загальну суму 7930,40 грн.

Отже, виходячи з зазначених вище обставин, судом визнається заборгованість відповідача за спожиті комунальні послуги у загальній сумі 326,61 грн. (8257,01 грн. (нарахована позивачем за період грудень 2009 р. - листопад 2011 р.) - 7930,40 грн. (сплачено відповідачем) = 326,61 грн.).

Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів, які спростовують факт споживання комунальних послуг у період з грудня 2009 року по листопад 2011 року.

Судом також не приймається до уваги посилання відповідача на застосування строку позовної давності, згідно з приписами п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, в один рік, оскільки зазначеною нормою регулюється питання застосування строку позовної давності відносно стягнення неустойки (штрафу, пені), тоді як позивачем у даній справі вимоги щодо стягнення штрафних санкцій не заявлялись.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (08720, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Підприємства по обслуговуванню житла виконавчого комітету Української міської ради (08720, Київська область, Обухівський район, м. Українка, пл. Т.Г.Шевченка, 1; код ЄДРПОУ 35161509) 326 (триста двадцять шість) грн. 61 коп. - заборгованості за спожиті комунальні послуги, 64 (шістдесят чотири) грн. 30 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 20.05.2013 р.

Суддя Карпечкін Т.П.