Рішення № 31317256, 20.05.2013, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1601/13-ц

РІШЕННЯ

іменем України

"20" травня 2013 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Вуїва О.В., при секретарі - Кашарайло А.А.,

за участю: позивачки ОСОБА_1, третьої особи без самостійних вимог - приватного нотаріуса ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з таким позовом в якому вказувала, що 23 червня 2006 року між нею та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу належного позивачці житлового будинку АДРЕСА_1.

07 грудня 2007 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу продав вказане майно ОСОБА_4

Проте рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2011 року договір купівлі-продажу від 23 червня 2006 року було визнано недійсним.

В зв'язку з цим ОСОБА_1 просила про визнання недійсним й договору купівлі-продажу від 07 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свої вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, судом належним чином про час та місце розгляду справи повідомлені, причини неявки суду не повідомили.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус ОСОБА_2 - в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Свої заперечення обґрунтовувала тим, що спірний договір був укладений відповідачами та посвідчений нею у повній відповідності до вимог закону на час такого посвідчення.

Крім цього звертала увагу суду на ту обставину, що предметом спірного договору був не тільки житловий будинок, незаконність набуття якого ОСОБА_3 в подальшому встановлена судом, а й земельна ділянка у відношенні якої така обставина не встановлена.

Враховуючи вказані обставини вважала, що підстави для визнання його недійсним відсутні.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з винесенням заочного рішення, оскільки позивачка проти цього не заперечувала.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема судом встановлено, що 23 червня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу належного позивачці житлового будинку АДРЕСА_1.

Правочин в цей же день було посвідчено нотаріально та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів.

Після придбання будинку ОСОБА_3 продав його разом з земельною ділянкою, на якій розміщене вказане майно, площею 274 кв.м., призначеною для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_4 про що між ними 07 грудня 2007 року було укладено договір купівлі-продажу, реєстр. №3375.

Договір в день його укладення було посвідчено приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_2 та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів.

Проте рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 липня 2011 року договір купівлі-продажу від 23 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було визнано недійсним.

В зв'язку з цим позивачка вважає, що ОСОБА_3 не набув статусу власника придбаного за недійсним договором майна, не мав права його відчужувати, зокрема укладати спірний договір, а тому на її думку, договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 07 грудня 2007 року, реєстр. №3375, укладений між відповідачами також підлягає визнанню недійсним.

Аналізуючи такі доводи ОСОБА_1, суд виходить з наступного.

Позивачкою заявлено вимогу про визнання недійсним правочину, стороною якого вона не була.

Підставою цього ОСОБА_1 зазначає, що належне їй майно (будинок) за спірним правочином було відчужене сторонньою особою без її згоди та належним чином посвідчених повноважень, тобто вибуло з її володіння поза її волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч.ч 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому особа не може обрати самостійно, на власний розсуд будь-який спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, а лише той спосіб, що встановлений законом або договором.

Дійсно, законом, зокрема Цивільним кодексом України встановлено можливість визнання правочину недійсним, як один із способів захисту цивільних прав особи (осіб).

Дійсно, пред'явлення таких вимог можливе не тільки сторонами оспорюваного правочину, а й іншими особами, права чи інтереси яких порушені внаслідок його укладення.

Проте слід враховувати, що законом встановлено особливий порядок захисту прав власника, майно якого було відчужене за недійсним правочином, а в подальшому - відчужене набувачем на користь третьої особи.

Зокрема, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови за №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Аналогічна позиція повністю чи побічно висловлена Верховним Судом України в процесі перегляду судових рішень у цивільних справах з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зокрема правові висновки у рішеннях Верховного Суду України (постанова від 30 січня 2011 року по справі №6-61ц11, постанова від 03 жовтня 2011 року по справі №6-36цс11, постанова від 25 квітня 2012 року по справі №6-25цс12, постанова від 31 жовтня 2012 року по справі №6-53цс12) зводяться до того, що згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч.ч. 1-2 ст. 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Не може бути застосована норма ч. 1 ст. 216 цього Кодексу щодо повернення майна (реституції), переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

В силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України вказані постанови є обов'язковими для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином правильно обраним способом захисту прав позивачки є (в разі наявності для цього підстав) визнання недійсним першого правочину за яким майно незаконно вибуло з володіння власника та витребування цього майна від останнього набувача (третьої особи) без визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна.

Таких вимог позов ОСОБА_1 не містить.

Проте, як раніше встановлено судом, такі вимоги вже були предметом судового розгляду за наслідками якого апеляційний суд Миколаївської області своїм рішенням від 20 липня 2011 року визнав недійсним договір купівлі-продажу від 23 червня 2006 року за яким майно вибуло з володіння позивачки та перейшло у власність ОСОБА_3, проте відмовив у витребуванні майна на користь ОСОБА_1 від останнього набувача - ОСОБА_4 в зв'язку з відсутністю передбачених положеннями ст. 388 ЦК України підстав для його витребування від добросовісного набувача.

Вказане рішення набрало законної сили та підлягає застосуванню на всій території України.

Крім цього суд погоджується з доводами третьої особи без самостійних вимог в тій частині, що предметом спірного договору був не тільки житловий будинок, незаконність набуття якого ОСОБА_3 в подальшому встановлена судом, а й земельна ділянка у відношенні якої така обставина не встановлена, внаслідок чого незрозумілі вимоги позивачки про необхідність визнання правочину недійсним в цілому.

Враховуючи встановлені в своїй сукупності обставини, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1

В силу ст. 88 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню понесені останньою судові витрати.

Керуючись ст.ст. 88, 209, 212, 213, 214, 215, 226, 228, 233 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовими заявами відповідачів, які можуть бути подані протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: