Постанова № 31312201, 21.05.2013, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 119/1278/13-а

2а/119/67/13

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2013 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Блейз І.Г.,

за участю секретаря -Копосової Н.І.

позивача ОСОБА_1

представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосія адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коктебельської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення Коктебельської селищної ради від 14 жовтня 1999 року №648 у власність колишньої тещі ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0824 га, що розташовано за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку. 27.11.1999 року ОСОБА_7 отримано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку. Позивач вважає дії відповідача з винесення рішення про надання земельної ділянки неправомірними, оскільки вони порушують його права як співвласника домоволодіння, що розташовано за вказаною адресою. Так, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14.07.1994 року, позивач разом із колишньою дружиною ОСОБА_5, її донькою ОСОБА_6 та матерю колишньої дружини ОСОБА_7 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1. На теперішній час частку ОСОБА_7 успадкувала ОСОБА_5 Порядок користування домоволодінням та земельною ділянкою ніколи не визначався. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 року громадянам передавалися у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Відповідно до ст. 30 ЗК України, що діяв на момент спірної приватизації, при переході права власності на споруди та будівлі за цивільно-правовим угодам, до набувача переходило право власності або користування на земельну ділянку, на яке розташовано споруди. Відповідно до ст. 113 ЦК УРСР 1963 року, володіння, користування та розпорядження майном, що є у спільній частковій власності, здійснюється за згодою усіх співвласників. З вказаних норм слідує, що оскільки домоволодіння є у спільній частковій власності, то приватизація земельної ділянки повинна була бути проведена за участю усіх співвласників. Про спірну приватизацію земельної ділянки позивач дізнався 09.12.2011 року у судовому засіданні за позовом позивача до ОСОБА_5 про визначення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою. Вказані обставини стали підставою для звернення із відповідним позовом.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Представником позивача зазначено, що відповідачем не перевірено наявність інших співвласників у домоволодінні, під яким надається земельна ділянка. Безпідставним є посилення представника відповідача, що тільки заяву потрібну було надати для отримання земельної ділянки, оскільки, відповідно до положень діючого на момент приватизації законодавства, заявник повинен був підтвердити право власності на будівлю під земельною

ділянку, про виділення якої надає заяву. Крім того, представником зазначено, що представник відповідача безпідставно вимагає від позивача посилення на правові норми, оскільки тягар доведення законності прийнятого рішення є на органі місцевого самоврядування.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що рішення про надання земельної ділянки прийнято відповідно до діючого на момент приватизації земельного законодавства. Так, ст. 17 ЗК України 1990 року, для отримання земельної ділянки у власність необхідна тільки наявність заяви. ОСОБА_7 подано заяву про передання у власність земельної ділянки. Представником зазначено, що земельну ділянку передано у порядку приватизації, а не цивільно-правової угоди, а тому посилення представника позивача на 30 ЗК України 1990 року безпідставне. Крім того, спірна земельна ділянка перебувала у власності територіальної громади в особі Коктебельської селищної ради, а тому відповідач мав беззаперечне право розпоряджуватися земельною ділянкою та надати її будь-якій особі. Крім того, представником відповідача зазначено, що діючим на момент приватизації земельним законодавством не було передбачено передання земельної ділянки у спільну власність, до того ж, позивач є співвласником квартири згідно свідоцтво про право власності, а передача земельної ділянки квартири не передбачена.

Представник ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що позивачем пропущено строк для звернення до суду, оскільки при підготовці землевпорядної документації проводилися геодезичні роботи, приходили спеціалісти, позивач весь час проживав у домоволодінні за вказаною адресою, а тому не міг не знати, що готуються документи для приватизації. Крім того, у спільній власності знаходилася квартира, а тому позивач не мав права на отримання земельної ділянки.

Третя особа - ОСОБА_6, у судове засідання не з'явилася, сповіщена належним чином.

Суд, заслухавши учасників процесу, пояснення спеціалістів, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Судом встановлено, що позивач є співвласником нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Приміщення приватизоване відповідно до розпорядження від 13 червня 1994 року (а.с.6)

Дослідженням свідоцтва про право власності встановлено, у ньому зазначено, що у співвласність передається квартира, яка передається у спільну сумісну власність. Частки співвласників не зазначено.

З пояснень представника ФМБРТІ та матеріалів інвентарної справи встановлено, що житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 завжди рахувалося як житловий будинок та ніколи не було квартирою. Також спеціалістом пояснено, що частки у праві власності співвласників визначено при внесенні відомостей про власність у електронний реєстр на момент отримання права на спадщину. Зазначено, що позивачу належить ? частки, що підтверджується витягом (а.с.105)

Рішенням 23 сесії 23 скликання Коктебельської селищної ради від 14 жовтня 1999 року №648 «Про надання земельних ділянок у приватну власність для будівництва та обслуговування індивідуальних будинків та ведення особистого підсобного господарства» ОСОБА_7 передано земельну ділянку площею 0,0887 га за адресою АДРЕСА_1. Згідно наданих архівним відділом Феодосійської міської ради документів, підставою для прийняття даного рішення є заява ОСОБА_7 (а.с.113-114)

На підставі вказаного рішення ОСОБА_7 видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку (а.с.8)

З пояснень спеціаліста Міжміського управління Держземагенства у м. Судак та Феодосія, землевпорядними документами з приводу даної земельної ділянки на 1999 рік є акт встановлення меж у натурі. На момент передання земельної ділянки у власність акту встановлення меж у натурі було достатньо. Акт погоджено із суміжними землевласниками (а.с.144) Спеціалістом пояснено, що зараз складено технічну документацію на ім'я ОСОБА_5 та земельній ділянці присвоєно кадастровий номер. Технічну документацію остання складала з метою оформлення спадкових прав (а.с.124-146).

Відповідно до ст. 6 КАС України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися за захистом до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси.

Згідно зі ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, а також про визнання незаконним та скасування рішення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З вказаних вище положень закону вбачається, що спосіб захисту, обраний позивачем, має бути таким, що поновить його порушене право.

Відповідно до ст. 17 ЗК України, 1990 року, у редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Згідно зі ст. 30 ЗК України 1990 року у відповідній редакції, при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

З положень ст. 30 ЗК України вбачається, що у спільну власність при переході права власності на будинок до кількох співвласників земельна ділянка передається тільки у разі неможливості поділу.

Суду не надано доказів неможливості здійснити поділ земельної ділянки. Позивачем зазначено у позовній заяві, що власниками не визначено порядок користування домоволодінням, розподіл домоволодіння не здійснювався, а отже судом не встановлено порушення прав позивача на земельну ділянку.

Судом встановлено, що земельну ділянку передано на підставі заяви ОСОБА_7 та акту встановлення меж у натурі, тобто на підставі, документів, зазначений Земельним кодексом. У заяві не зазначено про склад родини заявника, однак це порушення не тягне скасування рішення про надання земельної ділянки.

Крім того, судом встановлено, що зараз земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_5 (а.с.126 об)

Підстави для припинення права власності на земельну ділянку встановлено статтею 140 ЗК України.

Згідно правової позиції, що висловлено постановою Верховного суду України від 12 вересня 2012 року №6-71 цс12, перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, визначений ст. 140 ЗК України, є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на

земельну ділянку, як скасування рішення, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено.

Таким чином, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування не призведе до поновлення прав позивача, оскільки не припинить право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку.

Крім того, позивач не позбавлений права звернутися із вимогами про надання йому земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної 14 частки домоволодіння.

Вказані вище обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Повний текст рішення складено 21 травня 2013 року.

Керуючись ст.ст.162-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позовних вимог відмовити.

На постанову може бути подана апеляція до Севастопольського адміністративного апеляційного суду АР Крим через Феодосійський міський суд у порядку ст. 186 КАС України шляхом подачі до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя (підпис) І.Г.Блейз

З оригіналом згідно суддя секретар