Постанова № 31310994, 23.04.2013, Сумський окружний адміністративний суд

копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2013 р. Справа №818/1363/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соп'яненка О.В.

за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дубов'язівський елеватор" до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що відповідачем за наслідками перевірки 15 лютого 20113 року винесено податкові повідомлення-рішення, якими збільшено зобов'язання позивача, застосовано штрафні фінансові санкції. Вважає такі рішення протиправними.

Відповідачем безпідставно зроблено висновок про надання послуг за договорами за ціною нижчою від собівартості послуг. Вартість послуг визначена договорами складського зберігання та є більшою за собівартість. Вартість же послуг, визначена договорами відповідає ринковим цінам. Відповідач, описуючи порушення, зазначає як податковий період та вказує на перевищення витрат над доходами в окремому місяці. Законом же податковим періодом з податку на прибуток визначено рік. За результатами роботи за рік підприємство має прибуток від надання послуг складського зберігання.

Також відповідач безпідставно вважає, що витрати позивача не пов'язані з реалізацією товарів. На виконання зовнішньоекономічних контрактів позивачем реалізовувалось зерно. Для зменшення витрат на транспортування придбавалась продукція в місцях наближених до місць відвантаження зерна. Придбана продукція зберігалась на сторонніх елеваторах за місцем її придбання. Частина зерна не була відвантажена на експорт через неможливість вчасного виконання умов договору з причин, що не залежать від позивача та відмовою покупця. Для зменшення витрат придбане зерно було повернуте продавцям, але кошти за його зберігання вже були сплачені. Витрати були обумовлені виконанням зовнішньоекономічних контрактів.

Правомірність врахування позивачем витрат на транспортно-експедиційні послуги надані ТОВ "МетРудТранс" підтверджується належним чином складеними первинними документами. При укладання додаткових угод до договору була допущена помилка в даті укладання додатку. Факт перевезення вантажів та експедирування їх товариством підтверджується належним чином складеними залізничними накладними. Ці накладні заповнювались в електронному вигляді. Оригінал її з відміткою станції призначення може мати лише отримувач вантажу, що передбачено наказом Мінтрансу України, а тому вимога відповідача про надання таких документів є необґрунтованою. Копії накладних надавались експедитором, та свідчать про прийняття вантажу до перевезення. Також вважає, що податкові накладні ТОВ "МетРудТранс" заповнені у відповідності до вимог закону і вказуючи про надання транспортно-експедиційних послуг це товариство достатньо повно надало опис послуги, а тому висновок відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за цими документами є безпідставним.

Також вважає безпідставним висновок відповідача про порушення позивача при утриманні податку з доходів фізичної особами та порушення порядку ведення касових операцій. Керівник підприємства виїхав у відрядження до м. Київ тривалістю 5 днів, що оформлено наказом. При цьому ним отримано кошти на відрядження. З виробничої необхідності керівник повертався на підприємство, а потім продовжив виконання робіт у відрядженні. Відповідач безпідставно вважає, що факт повернення керівника на підприємство свідчить про закінчення відрядження. За таких обставин, звіт про використання коштів було подано вчасно і порядок ведення касових операцій не порушено. Кошт, отримані керівником не є його доходом, з яких має стягуватися податок на доходи фізичних осіб. Просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 лютого 2013 року.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали із зазначених підстав. Пояснили, що відповідачем висновки про порушення допущені позивачем ґрунтуються на припущенням та невірному тлумаченні нормативних актів. Відповідач безпідставно вважає податковим періодом за податком на прибуток підприємств місця, а не рік, як передбачено законом. Та проводить оцінювання витрат та доходів за кожен місця окремо. Елеватор же має специфіку в роботі. Перший квартал року витрати на підготовку до приймання зерна нового врожаю, ремонт завжди перевищують доходи, що отримуються в цьому періоду. В другому півріччі, коли починається приймання на зберігання зерна, такі витрати є значно меншими від доходів. Відповідач же змішуючи різні поняття та перекручуючи їх зміст, порівнявши лише доходи та витрати в першому кварталі року, робить хибний висновок про надання послуг за ціною нижчою від їх собівартості, що не відповідає дійсності. Також вважає безпідставним втручання відповідача в господарську діяльність підприємства. Зерно придбавалось в місцях, наближених до пунктів його відвантаження на експорт для зменшення витрат на транспортування до портів. Зберігалось зерна на сторонніх елеваторах в місця його придбання. Незначна частина контракту не була виконана з причин, що від позивача не залежить. Такі витрати пов'язані з виконанням зовнішньоекономічних контрактів. Не визнаючи їх пов'язаними з продажем зерна, відповідач фактично заперечує ризики при веденні господарської діяльності. Заперечуючи право позивача на власний розсуд приймати рішення про доцільність тих чи інших дій, втручається у господарську діяльність підприємства.

Представники відповідача позов не визнали. Пояснили, що в ході перевірки позивача було встановлено ряд порушень. Так, встановлено витрачання коштів на оплату послуг зі зберігання зерна на сторонніх елеваторах. Через деякий час зерно повернуте продавцям. Витрати на його зберігання не пов'язані з продажем товарів, а тому не можуть враховуватися при формуванні валових витрат. З аналізу бухгалтерських рахунків позивача встановлено, що його витрати на надання послуг конкретним контрагентам перевищують його доходи, отримані від таких контрагентів, тобто надаються послуги нижче від їх собівартості. Ціна ж послуг має встановлюватися на рівні не менше необхідного для компенсації витрат.

Встановлено, що документи, якими підтверджується факт отримання позивачем експедиційних послуг, не відображають в повній мірі характер послуг та їх надання. Так в залізничних накладених не міститься відомостей про отримання вантажу в пункті призначення, про видачу вантажу.

Також в ході перевірки встановлено, що керівник підприємства при виїзді у відрядження отримав під звіт кошти. Після повернення з відрядження звіт про використання цих коштів протягом трьох днів ним поданий не був. Кошти. Отримані працівником в такому випадку мають бути враховані позивачем як дохід, з якого має стягуватися податок на доходи фізичних осіб. Цього позивачем зроблено не було. В зв'язку з цим збільшено зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, застосовано штрафні санкції за порушення порядку проведення касових операцій. Просять в задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню. Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року. За наслідками перевірки відповідачем 15 лютого 2013 року винесено податкові повідомлення-рішення, якими зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість на 1484380 грн., та на 4837103 грн., збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 169160 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 42290 грн.; застосовано штрафні санкції за ненарахування, неутримання та/або несплату податків платником податків в сумі 318 грн. 60 коп.; застосовано штрафні санкції за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки в сумі 480 грн. (т.1 а.с.80-86).

Відповідно до акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про заниження позивачем валового доходу в зв'язку з отриманням в окремих місяцях за договорами складського зберігання зерна доходів в розмірі значно меншому від фактичної собівартості послуг, в зв'язку з чим недоотримано доходи в сумі 2537562 грн. 98 коп. Суд не може погодитись з такими висновками. З акту перевірки вбачається, що висновки відповідачем зроблено на підставі дослідження бухгалтерських рахунків позивача без дослідження первинних документів. Судом встановлено, що позивачем укладались договори складського зберігання зерна відповідно до умов яких позивач зобов'язувався за плату надавати послуги з приймання, розвантаження, очищення, сушіння, зберігання та відвантаження зерна. Договорами встановлено розмір плати за проведення кожної операції. (т. 1 а.с. 186-187, 196-197). Позивачем складались та затверджувались генеральним директором калькуляції собівартості заготівлі зерна на кожен рік з розрахунком собівартості кожної операції, також складались та за затверджувались калькуляції витрат по кожній операції з урахуванням собівартості, рентабельності та ПДВ. На підстав цих калькуляцій встановлювався та затверджувався генеральним директором розмір плати (тариф) за надані послуги по кожній з операцій (т. 1 а.с.188-195, 198-205). З копій договорів складського зберігання вбачається, що встановлений в них розмір плати відповідає розміру плати, розрахованому позивачем на підставі калькуляцій, що наведені вище. Ніяких доказів, того, що послуги надавались позивачем за ціною, нижчою від встановленого позивачем тарифу відповідачем не надано. Не довіряти вказаним документам у суду підстав немає. Суд вважає, що відповідачем безпідставно приймається для розрахунків місячний період. З копій договорів вбачається, що термін їх дії близько року, а виконання прав та обов'язків сторін договору не обмежується терміном в один місяць. Крім того, податковим періодом при розрахунку та сплаті податку на прибуток підприємств Податковим кодексом України визначено рік, а звітність платники мають подавати щоквартально. За таких обставин, суд вважає безпідставним проведення відповідачем оцінки результатів виконання договорів складського зберігання окремо за кожний місяць. Відповідно до пояснень в судовому засіданні представників позивача, перевищення витрат на доходами в першому півріччі пов'язане зі специфікою роботи підприємства. В першому кварталі року проводяться роботи по підготовці елеватора до приймання зерна нового врожаю, що тягне збільшення витрат. З початком збору врожаю та здачею зерна на зберігання доходи перевищують витрати. Представники відповідача в судовому засіданні також підтвердили, що в другому та третьому кварталах доходи позивача перевищують його витрати. Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що в акті перевірки відсутні будь-які відомості про дослідження відповідачем первинних документів, суд вважає безпідставним твердження відповідача про надання позивачем послуг за договорами складського зберігання за ціною меншою від собівартості послуг.

В ході перевірки відповідач прийшов до висновку про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат, які враховуються при визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, витрат в сумі 478509 грн. на зберігання зерна сторонніми суб'єктами та на власному елеваторі, оскільки такі витрати не пов'язані з реалізацією товарів. Зерно зберігалось деякий час, а потім було повернуте постачальникам. З такою позицією суд погодитись не може. Судом встановлено, що позивачем укладались зовнішньоекономічні контракти, відповідно до умов яких позивач зобов'язався в обумовлені договором строки до портових елеваторів зерно пшениці, соєвих бобів, кукурудзи (т. 1 .а.с. 146-161, т. 2 а.с. 4-35). Для виконання зобов'язань за цими контрактами позивачем укладались договори поставки з виробниками сільськогосподарської продукції. При цьому частина товару була придбана позивачем в місцевості наближеній портів, куди мала відбуватися поставка. Відповідно до умов договорів, перехід права власності оформлюється шляхом переоформлення товару в обліку елеватора. З цього моменту витрати по зберіганню товару несе покупець, тобто ТОВ "Дубов'язівський елеватор". На підтвердження придбання товару позивачем надано копії актів приймання-передачі, видаткових накладних, складських квитанцій (т. 2 .а.с. 36-112). В зв'язку з придбанням товарів, позивачем було укладено договори зберігання за місцем фактичного знаходження товарів (т. 2 а.с. 112-131). Будь-які зауваження щодо змісту чи форми вказаних документів відповідачем ні в акті перевірки ні в судовому засіданні не висловлювались. Не довіряти цим документам у суду підстав немає. Як встановлено в ході перевірки відповідачем, та не заперечується позивачем, частина придбаного у вказаний спосіб зерна була повернута постачальникам через деякий час після придбання. Витрати ж на зберігання товару віднесені позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств. Відповідно до умов договорів поставки таке повернення відбувається у випадку не проведення покупцем оплати товару протягом тридцяти банківських днів. За поясненням представників позивача, таке повернення відбулось саме в зв'язку з не проведенням оплати через неможливість відвантажити придбаний товар за зовнішньоекономічним контрактом в передбачені цим контрактом строки та відмовою покупця від прийняття товару в зв'язку з цим. Будь-яких доказів, що спростовували б такі пояснення відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 138 п. 138.10 п.п. 138.10.3 ПК України до складу інших витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, віднесено витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, в тому числі інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Витрати на зберігання придбаного зерна віднесено позивачем саме до складу таких інших витрат. На переконання суду, відповідач безпідставно оцінює зв'язок понесених позивачем витрат зі збутом товарів окремо по кожній операції з придбання та подальшого повернення товару. Як встановлено в судовому засіданні, укладення позивачем договорів придбання, зберігання зерна, подальше відвантаження до портів або повернення продавцям не є окремими діями, а вчинялись з єдиною метою виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами. Частина зобов'язань за такими контрактами позивачем не була виконана і придбаний товар був повернутий. Заперечуючи зв'язок витрат по зберіганню повернутого товару зі збутом, відповідач фактично заперечує ризики отримання в результаті господарської діяльності збитків. Суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат, що мають враховуватися при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток, витрат на зберігання товарів, придбаних для подальшого відвантаження за зовнішньоекономічними контрактами.

Відповідно до акту перевірки відповідач вважає що поданими позивачем документами не підтверджується правомірність віднесення до складу витрат, які мають враховуватися при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток, витрат на оплату транспортно-експедиційних послуг ТОВ "МетРудТранс". Судом встановлено, що 20.09.2011 року позивачем укладено з ТОВ "МетРудТранс" договір № МРТ-340пр. на транспортно-експедиційне обслуговування. За кожним окремим фактом надання обумовлених договором послуг сторонами укладались додаткові угоди та додатки із зазначенням виду вантажу, його кількості, вартості послуг (т. 1 а.с. 46-78). На підтвердження виконання наданих послуг позивачем надано копії податкових накладних та копії актів виконаних робіт (т. 1 .а.с. 27-45). відповідач безпідставно вважає, що в податкових накладних недостатньо розкрито номенклатуру наданих послуг. Суд вважає, що зазначений в податкових накладних вид послуги "транспортно-експедиційна" повністю відображає її характер. Більш докладно права та обов'язки учасників правовідносин передбачені договором, що ними укладено. Відповідно до акту перевірки, в ході її проведення відповідачем досліджено залізничні накладні на перевезення товару в яких відсутні відомості про дату отримання вантажу, дату видачі вантажу, підтвердження одержання вантажу. Розділом 2 Договору на транспортно-експедиційне обслуговування передбачено ряд обов'язків виконавця, пов'язаних з організацією перевезення вантажів залізничним транспортом на замовлення позивача. Серед цього переліку відсутній обов'язок з'ясування факту та дати прибуття вантажу в пункт призначення, дати отримання та видачі вантажу, а також інформування про це замовника послуги, тобто відповідач вимагає від виконавця за договором вчинення дій, що цим договором непередбачені. Крім того, відповідно до п. 1.2 розділу 1 "Правил оформлення перевізних документів", затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Накладна заповнюється відправником із застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами, та у разі її оформлення в паперовому вигляді роздруковується на бланку, у трьох примірниках, один із яких після оформлення приймання вантажу до перевезення станцією відправлення видається відправникові вантажу та є квитанцією для приймання вантажу до перевезення, другий і третій передаються з вантажем на станцію призначення. З наведеного вбачається, що підтвердженням прийняття залізницею вантажу до перевезення є копія накладної, яка видається відправнику. Два примірники накладної супроводжують вантаж на усьому шляху слідування. В зв'язку з цим, суд погоджується з твердженням позивача про те, що позивач не міг отримати від ТОВ "МедРудТранс" копій накладних із зазначенням дати прибуття вантажу в пункт призначення та дати його видачі, а такі вимоги відповідача є безпідставними. За таких обставин, суд вважає, що факт надання послуг ТОВ "МедРудТранс" позивачу підтверджується належним чином складеними документами, а віднесення позивачем витрат на оплату послуг цього контрагента до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість, сплаченого в ціні послуги до складу податкового кредиту є правомірним.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про безпідставне неврахування коштів, отриманих керівником підприємства в складі його доходів та несплату з таких доходів податку. Також встановлено несвоєчасне подання звіту про використання коштів, виданих під звіт. В зв'язку з цим застосовано штрафні санкції. З такими висновками суд погодитись не може. Судом встановлено, що за наказом № 57 від 16 грудня 2011 року генеральний директор ТОВ "Дубов'язівський елеватор" вибув у відрядження до м. Київ на п'ять днів з 19.12.2011 року по 23.12.2011 року. (т.1 а.с. 212). Відповідно до відміток на посвідченні про відрядження ОСОБА_1 вибув з смт. Дубов'язівка 19.12.2011 року та в цей же день прибув до м. Київ. Прибув з відрядження до смт. Дубов'язівка 23.12.2011 року (т.1 а.с. 210-211). При вибутті ОСОБА_1 отримано кошти на відрядження. Звіт про використання коштів, виданих на відрядження, подано ним 27.12.2011 року, залишок коштів повернуто за прибутковим касовим ордером від 27.12.2011 року (т. 1 .а.с. 207- 208).

Відповідно до ст. 170 п. 170.9 п.п. 170.9.1 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу. Відповідно до п.п. 170.9.2 ПК України звіт про використання коштів, виданих на відрядження, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що ОСОБА_1 21.12.2011 року повернувся до смт. Дубов'язівка для підписання фінансових документів. З цим підстав відповідач вважає днем завершення відрядження 21.12.2011 року. Суд вважає такі висновки безпідставними. Діючими в Україні нормативними актами не врегульовано порядок відрядження працівників підприємств недержавної форми власності. За таких обставин суд вважає можливим застосувати аналогію закону та керуватися "Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон", затвердженою Наказ Міністерства фінансів України від 13.03. 1998 р. N 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 р. N 362). Відповідно до п. 1, вказаної Інструкції, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства). Відповідно до п. 1 розділу 2 направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження. Строк відрядження визначається керівником або його заступником, але не може перевищувати 30 календарних днів. З наведеного вбачається, що визначення пункту призначення відрядження, його тривалості та мети є виключним повноваженням керівника підприємства. Відповідно до абзацу третього п. 4 розділу 2 Інструкції при відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу. З наведеної норми вбачається можливість щоденного повернення працівника до місця постійного проживання, що не свідчить про завершення відрядження.

На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що тривалість відрядження визначено керівником ТОВ "Дубов'язівський елеватор" в наказі у відповідності до його повноважень. Фактичний момент вибуття у відрядження та повернення слід визначати за позначками на посвідченні про відрядження, тобто відрядження завершено не 21.12.2011 року, к стверджує відповідач, а 23.12.2011 року. Самостійне визначення відповідачем моменту закінчення відрядження всупереч наказу по підприємству та посвідченню про відрядження виходить за межі повноважень відповідача та є втручанням в господарську діяльність позивача. Як було зазначено вище, звіт про використання коштів подано ОСОБА_1 27.12.2011 року, тобто в межах строків, встановлених п.п. 170.9.2 ПК України. Висновок відповідача про порушення терміну використання готівки та не повернення отриманих на відрядження коштів, в зв'язку з чим їх необхідно враховувати в складі об'єкту оподаткування податком на прибуток фізичних осіб, є безпідставним.

На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що відповідачем, всупереч вимогам ст. 71 ч. 2 КАС України не доведено правомірності прийнятих ним рішень. Податкові повідомлення-рішення, винесені Конотопською ОДПІ 15 лютого 2013 року № 0000082204, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 480 грн. 00 коп. № 0000291712, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 254 грн. 88 коп. за основним платежем та 63 грн. 72 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000062311, яким збільшено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 169 160 грн. 00 коп. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 42 290 грн. 00 коп., № 0000042311, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 4 837 103 грн. 00 коп.; № 0000072311 в частині зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість на 593 953 грн. 00 коп. є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі ст. 94 КАС України суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "Дубов'язівський елеватор" судовий збір, сплачений при зверненні до суду з позовом.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Дубов'язівський елеватор" до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 15 лютого 2013 року: форми "С" № 0000082204, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 480 грн. 00 коп.; форми "Р" № 0000291712, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 254 грн. 88 коп. за основним платежем та 63 грн. 72 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000062311, яким збільшено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 169 160 грн. 00 коп. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 42 290 грн. 00 коп.; № 0000042311, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 4 837 103 грн. 00 коп.; № 0000072311 в частині зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість на 593 953 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дубов'язівський елеватор" судовий збір в розмірі 2 294 грн. 00 коп. , сплачений при зверненні до суду.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) О.В. Соп'яненко

З оригіналом згідно

Суддя О.В. Соп'яненко