Постанова № 31307141, 20.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2013 рокуСправа №827/158/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

судді - Кравченко М.М.;

при секретарі - Коваль К.М.,

за участю:

представник позивача - Афонічев О.С., на підставі довіреності;

представник відповідача - Горошко М.О., на підставі довіреності;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПК Проминвест" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПК Проминвест" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001500221 від 26.12.2012 р. та № 0001510221 від 26.12.2012 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 24 січня 2013 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 827/158/13-а.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов з підстав, що у ньому наведені.

Представник відповідача заперечував проти позову, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з такого.

26.12.2012 року ДПІ Ленінського району міста Севастополя були прийняті податкові рішення-повідомлення № 0001500221 та № 0001510221, відповідно до яких ТОВ «Будівельно-промислова компанія «Промінвест» зобов'язана сплатити податок на прибути в сумі 9583 грн., податок на додану вартість в сумі 8333 грн. і штраф за несвоєчасну оплату ПДВ в сумі 2083,25 грн.

01.09.2011 року позивач уклав договір № 1027 зі Будівельно-виробничим підприємством «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» (місто Сімферополь, вул. Глінки / Ж.Дерюгіной, 57В/2А) на виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті - Торговий центр Очаківський (Севастополь, вул . Одеська, 29), а саме - влаштування сходів.

При укладенні договору з підрядником - Будівельно-виробничим підприємством «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» позивачу, як замовнику, були надані копії документів, що підтверджують правомочність і здатність підрядника виконати будівельно-монтажні роботи, а саме: свідоцтво про державну реєстрацію підрядника, свідоцтво реєстрації підрядника в якості платника ПДВ, ліцензія підрядника на право виконувати будівельно-монтажні роботи. Тобто, при укладенні договору від 01.09.2011 року у позивача не було ніяких підстав сумніватися в здатності і можливості підрядника - Будівельно-виробничого підприємства «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» виконати роботи на об'єкті позивача - Торговому центрі Очаківський в місті Севастополі на вул. Одеська, 29.

В період часу вересень-жовтень 2011 підрядник - Будівельно - виробниче підприємство «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» виконало роботи, які були передбачені договором від 01.09.2011 року, у зв'язку з чим були складені акти за формою КБ-2 та довідки за формою КБ-3.

Виконані підрядником - Будівельно-виробничим підприємством «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» роботи були оплачені позивачем відповідно до договору від 01.09.2011 № 1027.

У листопаді 2012 року на адресу позивача надійшов запит відповідача про необхідність представити всі документи, що стосуються взаємин позивача зі Будівельно - виробничим підприємством «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС».

В період часу з 07.12.2012 року по 13.12.2012 року відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача, в результаті якої був виданий Акт про проведення позапланової перевірки № 141/22-2/32216497/9623/10 від 13.12.2012 року.

Оскаржувані рішення-повідомлення відповідачем прийняті на підставі Акту про проведення позапланової перевірки позивача № 141/22-2/32216497/9623/10 від 13.12.2012 року, в зв'язку з чим підстави, за якими позивач вважає ці рішення незаконними, викладені не в самих рішеннях, а в Акті перевірки від 13.12.2012 року.

Так, відповідач в Акті перевірки від 13.12.2012 року визнав договір № 1027 від 01.09.2011 року, укладений позивачем з підприємством-підрядником - Будівельно-виробничим підприємством «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» нікчемним, обґрунтувавши цей висновок нормами закону - частини 1, 5 ст . 203, пункти 1, 2 ст. 215 і ст. 228 ЦК України.

Визнавши договір № 1027 від 01.09.2011 року, укладений позивачем з підприємством-підрядником - Будівельно-виробничим підприємством «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» нікчемним, відповідач зробив висновок про те, що позивачем незаконно віднесені на витрати кошти, сплачені підряднику - Будівельно-виробничому підприємству «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» і незаконно збільшений податковий кредит у зв'язку з цією оплатою.

На підставі висновку про нікчемність правочину - договору № 1027 від 01.09.2011 року, зробленого відповідачем в акті перевірки від 13.12.2012 року, відповідач видав податкові рішення-повідомлення № 0001500221 та № 0001510221 від 26.12.2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Головною підставою вважати угоду незначною є її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами державного органу, які б факти в акті не були відображені.

Постановою Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернуто увагу на наступне: "... вимогу про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання угоди недійсною. Наслідком визнання правової угоди (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

У відповідності зі статтями 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однієї із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено здійсненням угоди ".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності угоди податкові органи мають право лише звертатися до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за правовими угодами, здійсненим з метою, яка свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку, визнавати нікчемними угоди та дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або зовсім з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У відповідності зі ст. 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена ??законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, така правова угода може бути визнана судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ім. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доказуванню.

Мета юридичної особи повинна бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувало представницькі функції за статутом або за довіреністю. У зв'язку з цим слід зазначити, що наявність мети зазначеної у диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідною статтею Кримінального кодексу України як за скоєний злочин, замах або приготування до відповідного злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Сторонами не спростовується той факт, що такого вироку у відношенні посадових осіб позивача та підприємства-підрядника - Будівельно-виробничого підприємства «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС» немає.

З огляду на наведене, суд робить висновок, що відповідачем не доведено наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також не доведено існування умислу на досягнення цієї протиправної мети у позивача або його контрагента - Будівельно-виробничого підприємства «СТРОІТЕЛЬ-ПЛЮС», як обов'язкової ознаки для визнання правової угоди недійсною і застосування адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215 ЦК України є безпідставними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку.

Крім цього, в матеріалах справи, є наданій позивачем акт виконання робіт з фотодоказами, що підтверджує виконання робіт в повному обсязі.

Зазначені висновки підтверджуються ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та / або нікчемними.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як визначено положеннями частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, з наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, який не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно аналізуючи докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень, а заперечення відповідача на позов спростовуються фактичними обставинами, які були досліджені у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001500221 від 26.12.2012 р.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001510221 від 26.12.2012 р.

Повний текст постанови виготовлено 25.03.2013 р.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя підпис М.М. Кравченко

З оригіналом згідно.

Суддя М.М. Кравченко