Постанова № 31304909, 15.05.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 р. Справа № 804/2937/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТИЗ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «СИНТИЗ» (надалі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - Відповідач), в якому просить:

1. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000022220 від 21.09.2012р., згідно якого Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 163113 грн.;

2. Скасувати податкове - повідомлення рішення № 0000012220 від 21.09.2012р., згідно якого Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватн.підприємств у розмірі 1196851 грн.;

3. Скасувати податкове - повідомлення рішення № 0000032220 від 21.09.2012р., згідно якого Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 418756 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтуються на Законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «СИНТИЗ» зареєстроване Виконавчим комітетом Синельниківської міської ради Дніпропетровської області 18.12.2006.

Позивач перебуває на податковому обліку в Дніпропетровській міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Судом встановлено, що Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку ТОВ «СИНТИЗ» (код за ЄДРПОУ 34195668) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.11р. по 30.06.12р., валютного та іншого законодавства з 01.01.11р. по 30.06.12р., за результатами якої складено акт від 10.09.2012 року № 409/222/34195668 ( на далі - Акт).

Превіркою встановлено порушення позивачем:

1. П.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1., пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємтсв» (зі змінами та доповненнями), п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.4 ст.137, п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 1127536 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 року на суму 165764 грн., у 2 кварталі 2011 року на суму 244687 грн., у 1 кварталі 2012 року на суму 193067 грн., у 2 кварталі 2012 року на суму 84189 грн.

2. П.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.п. 192.1.1. п.192.1 ст.192, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.12 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, в результаті чого донараховано ПДВ всього на загальну суму 328277 грн., в т.ч. у червні 2011 року на суму 147321 грн., у липні 2011 року на суму 28261 грн., у серпні 2011 року на суму 35648 грн., у вересні 2011 року на суму 64789 грн., у жовтні 2011 року на суму 7446 грн., у грудні 2011 року на суму 44812 грн. та зменшено залишок від'ємного значення ПДВ на загальну суму 163113 грн.

3. Абз. «г», п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, абз. «а» п.171.2 ст.171, абз «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, донараховано податку на доходи фізичних осіб у сумі 2175,67 грн.

4. Абз.23 п.1.2, ч.2 п.2.2, п.2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою НБУ №637 від 15.12.04, в результаті чого не оприбутковано грошових коштів у книзі розрахункових операцій 5527,25 грн.

21.09.2012 року Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області на підставі даного акту було винесено:

ѕ податкове повідомлення-рішення № 0000022220 від 21.09.2012р. згідно якого Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 163113 грн.;

ѕ податкове - повідомлення рішення № 0000012220 від 21.09.2012р. згідно якого Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватн.підприємств у розмірі 1196851 грн.;

ѕ податкове - повідомлення рішення № 0000032220 від 21.09.2012р. згідно якого Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 418756 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Зазначені вище норми кореспондуються з нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ «СИНТИЗ» мало господарські відносини з ТД «Тіара», ТОВ «Інтерсервіс-Постач», ТОВ «Ілтеріс», ПП «Ікспіріенс», ТОВ «ВКФ «Плутон-Трейд», ТОВ «Техпромінвестторг», ТОВ «Ривс», ТОВ «Феріт-Д», ТОВ «Дніпроспеціндустрія ЛТД», ТОВ «Компанія «Софтранс», ТОВ «Софтпорт».

В ході проведення оскаржуваної перевірки податковим органом було використано:

1. Акт ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська № 1495/23-307/36052357 від 18.05.2011 щодо перевірки ТОВ «Екотехніка» з питань дотримання податкового законодавства України при здійсненні взаємовідносин з ПП «ТД «Тіара» за період з 01.01.2011 по 31.01.2011, яким встановлено нікчемність правочинів з ТОВ «Синтиз».

2. Акт ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська № 2758/23-307/37276482 від 19.08.2011 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інтерсервіс-Постач» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України за період з 01.10.2010 по 30.04.2011», яким встановлено нікчемність правочинів з ТОВ «Синтиз».

3. Акт Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська №527/23-3/37148736 від 06.02.2012 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ілтеріс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ТОВ «Літіс Групп» за грудень 2010 року, січень, лютий, березень 2011 року», яким встановлено нікчемність правочинів з ТОВ «Синтиз».

4. Акт ДПІ в Ленінському районі м.Дніпропетровська №329/233/31624326 від 06.04.2011 «Про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Ікспіріенс» з питання дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, а також дотримання іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.01.2011», яким встановлено нікчемність правочинів з ТОВ «Синтиз».

5. Акт ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Плутон Трейд» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2011 по 30.09.2011», яким встановлено нікчемність правочинів з ТОВ «Синтиз».

6. Акт ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя № 11262/7/225 від 06.08.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Техпромінвестторг» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «СИНТИЗ»».

7. Акт ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя № 237/22-022/37275536 від 26.04.2012 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Техпромінвестторг» з питань правильності нарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та правомірності формування сум податкового кредиту з ПДВ задекларованих в податковій декларації з ПДВ за період з 01.11.2011 по 30.11.2011».

В оскаржуваному акті зазначено, що до перевірки ТОВ «Синтиз» не було надано договори з ТОВ «Ривс», ТОВ «Феріт-Д», ТОВ «Дніпроспеціндустрія ЛТД», ТОВ «Компанія «Софтранс», ТОВ «Софтпорт», матеріалів, які підтверджують факт транспортування або доставки товарів (товарно-транспортні накладні, тощо), сертифікати відповідності та книги реєстрації довіреностей.

Разом з тим, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних, актів приймання) та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини ТОВ «СИНТИЗ» та оформлювались в рамках виконання умов вищезазначеного договору, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відносно наданих до перевірки та відображених в акті перевірки первинних документів ДПІ жодних зауважень висловлено не було.

Отже, в акті перевірки відображено факт придбання послуг, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами, здійснення розрахунків між сторонами, використання придбаних послуг позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, придбавши послуги, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши їх вартість, у т.ч. ПДВ у вартості послуг, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Акт перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Крім того, відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «СИНТИЗ» на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими в судових засіданнях.

Суд зазначає, що безтоварність операцій не може підтверджуватися тільки відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012г. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Судом критично оцінюються посилання відповідача на відсутність сертифікатів відповідності, оскільки податковим органом не надано достатніх та належних доказів на обгрунтування зазначеної обставини. Вимога щодо встановлення сертифікатів якості на товар взагалі виходить за межі прав, наданих Податковим кодексом України органам державної податкової служби (ст.20). Податковий орган не вправі контролювати наявність або відсутність сертифікатів якості на товар (продукцію) і в залежності від їх наявності або відсутності робити висновок про нікчемність господарських правочинів. Крім того, сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, і його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Суд критично оцінює використання відповідачем актів інших перевірок як підстав для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТИЗ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТИЗ» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000022220 від 21.09.2012р. Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, згідно якого ТОВ «СИНТИЗ» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 163113 грн.

Скасувати податкове - повідомлення рішення № 0000012220 від 21.09.2012р. Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, згідно якого ТОВ «СИНТИЗ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватн.підприємств у розмірі 1196851 грн.

Скасувати податкове - повідомлення рішення № 0000032220 від 21.09.2012р. Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, згідно якого ТОВ «СИНТИЗ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 418756 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТИЗ» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 15.05.2013 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко