Рішення № 31302199, 16.05.2013, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.05.2013 Справа № 5021/338/12

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м.Суми

до відповідача: Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект», м.Миколаїв

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», м.Харків

про визнання договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року частково недійсним

СУДДЯ СОП'ЯНЕНКО О.Ю.

при секретарі с/з Молодецькій В.О.

Представники:

від позивача: Сафронов М.А., довіреність № 18-09/1023 від 30.12.2012 року

від відповідача: Некрасов А.Л., довіреність № 11967 від 25.10.2012 року

від третьої особи: не прибув

Суть спору: позивач, згідно вимог позовної заяви, просить суд визнати недійсним договір комісії № 242/07 від 24.10.2007р., укладений між сторонами даного спору, в частині слів: "але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України" пункту 3.6.2 зазначеного договору, а також стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву № 17/1-3592 від 29.03.2012 року, в якому проти позову заперечує і просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому вказує на те, що неможливість з боку позивача виконати взяті на себе договірні зобов'язання у визначений сторонами строк не є підставою для визнання договору недійсним, підстави для визнання частин договору недійсними, перелічені в ст.203 ЦК України, в даному випадку відсутні.

10.04.2012 року відповідачем подано заяву № о17/1-3987 від 06.04.2012 про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Відповідач подав письмові додаткові пояснення № 17/1-5885 від 25.05.2012р., в яких зазначає, що договір був укладений позивачем маючи необхідний обсяг дієздатності, при вільному волевиявленні, позивач повністю усвідомлював умови договору, що також підтверджується п. 10.1. даного договору. Враховуючи те, що позовна давність по спору сплила, а в матеріалах справи є відповідна заява сторони про застосування позовної давності, відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити позивачу у позові.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» надіслала заяву № 360 від 25.05.2012р. про розгляд даної справи без участі представника банку, а також надала письмові пояснення № 361 від 25.05.2012р., де зазначається, що перерахування коштів з поточного рахунку позивача відповідно до договору комісії № 242/07 від 24.10.2007р., здійснювалось за рахунок отриманих валютних коштів по зовнішньоекономічному договору, в частині розрахунків за обладнання ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект», відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 492.

З приводу можливості здійснення валютної операції з оплати ПАТ «Сумське НПО ім. М.В. Фрунзе», отриманого від ДП «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» за вказаним договором комісії власними коштами до моменту отримання від нерезидента валютних цінностей за реалізований по договору комісії товар, третя особа у наданому пояснені зазначає, що відповідно до режиму використання поточних рахунків в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів, зазначених вище, перерахування іноземної валюти по договору комісії, укладеного між сторонами у справі, за рахунок власних валютних коштів є неможливим. Здійснити перерахування іноземної валюти за рахунок власних коштів можливо лише на підставі індивідуальної ліцензії.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 18.06.2012 року провадження у справі № 5021/338/12 за клопотанням позивача було зупинено до вирішення по суті у господарському суді Сумської області пов'язаної справи № 5021/741/12.

Рішенням господарського суду Сумської області від 05.07.2012р. у справі № 5021/741/2011, порушеної за позовом Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», м. Суми, до відповідача Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект», м. Миколаїв, про тлумачення пункту 3.6.2 договору комісії № 242/07 від 24.10.2007р., в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року у справі № 5021/741/12 рішення господарського суду Сумської області від 05.07.2012 року у даній справі залишено без змін.

Ухвалою суду від 24.04.2013 року провадження у справі № 5021/338/12 поновлено та призначено до розгляду в засідання на 16.05.2013 року. У завязку із знаходження у відпустці судді Лущик М.С., яка порушувала провадження у даній справі, на підставі Розпорядження від 16.05.2013 року щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, справу № 5021/338/12 передано на розгляд судді Соп'яненко О.Ю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав письмові пояснення по справі № 17/1-4787 від 15.05.2013р., в яких додатково обґрунтував свою позицію у даній справі. Щодо строку позовної давності відповідач зазначає, що для позивача перебіг позовної давності почався з процедури укладення договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року, який позивач почав виконувати з 25.10.2007 року, не заявляючи при цьому про наявність жодних суперечностей щодо умов правочину, своїх прав та обов'язків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 24.10.2007р. між Державним підприємством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (комітент) та Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» (комісіонер) був укладений договір комісії №242/07, за умовами якого комісіонер, за дорученням комітента та за винагороду, зобов'язався здійснити від свого імені, за рахунок та в інтересах комітента зовнішньоекономічні угоди з продажу газотурбінних двигунів (ГТД) ДУ-80Л для ГПА-Ц-25С, для поставки на КС №3 та КС №7 магістрального газопроводу ІГАТ-7 (майно).

У п. 1.3 укладеного договору комісії сторони погодили, що виступаючи від власного імені, комісіонер, за погодженням з комітентом, укладає зовнішньоекономічні угоди купівлі-продажу з третіми особами, що іменуються надалі Покупці.

За умовами п. 3.5. договору комісії, валютою договору є євро.

Розділом 3 даного договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків. Зокрема, п. 3.6. договору встановили, що платежі комісіонера на користь комітента здійснюються на рахунок комітента за майно згідно додатку №1 в євро в наступному порядку:

3.6.1. - 20% від загальної вартості майна - впродовж 3-х (трьох) банківських днів після отримання авансового платежу від покупця;

3.6.2. - 75% від загальної вартості відвантаженої покупцю партії майна комісіонер здійснює оплату впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця, але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України;

3.6.3. - 5% від загальної вартості майна після підписання акту про доставку майна покупцю впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця.

Відповідно до умов договору комісійна винагорода комісіонера за виконання своїх зобов'язань по даному договору складає 10,5% (з урахуванням ПДВ) від загальної вартості майна. (п. 3.7.).

Пунктом 3.8. договору комісії сторони встановили обов'язок комітента здійснити виплату комісійної винагороди комісіонеру в гривнях по курсу НБУ на день оформлення Акту прийому передачі послуг у відповідності з п. 2.1.4 в строк не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання всіх грошових коштів від комісіонера при наявності Акту приймання передачі виконаних послуг, рахунка фактури та податкової накладної.

Майно, передане від комітента до комісіонера, є власністю комітента до моменту зарахування комісіонером комітенту всіх грошових коштів, що належать комітенту за майно (п. 4.7.).

Судом також встановлено, що 25.10.2007р. комісіонером (позивачем) був укладений експортний зовнішньоекономічний контракт № СNТ-17001122-1 із змінами до контракту № 1 від 20.01.2008р., № 2 від 25.10.2007р., № 3 від 16.02.2009р., № 4 від 22.06.2009р., № 5 від 22.12.2009р., № 6 від 05.01.2010р., № 6/1 від 12.04.2010р., № 7 від 19.07.2010р., зміною № 8 від 19.12.2010р., зміною від 21.12.2010р., зміною № 8/1 від 16.03.2011р., зміною №9 від 02.05.2011р., зміною № 10 від 11.05.2011р., зміною № 11 від 30.12.2011р. з нерезидентом - Company "Gharargah Sazandegi Khatam - EI -Anbia"(Іран).

Комісійне майно було вивезено за межі митної території України 16.07.2009р. (чотири ГТД), 29.09.2009р. (три ГТД), 04.11.2009р. (один ГТД).

Отже, позивач (комісіонер), здійснивши на виконання умов договору комісії № 242/07 від 24.10.2007р., продаж майна комітента на загальну вартість 23 760 000,00 євро, після отримання грошових коштів від покупця сплатив на користь комітента лише 21 384 000,00 євро.

20.07.2011р. сторонами було складено Акт звірки взаєморозрахунків, яким підтверджується факт заборгованості комісіонера (позивача) в розмірі 2 376 000,00 євро. станом на 01.07.2011р. (а.с. 46 т.1)

При цьому позивач відзначає, що експортний зовнішньоекономічний контракт № СNТ-17001122-1 від 25.10.2007р. із подальшими змінами до нього, було виконано з боку покупця на 90%, тобто комісіонер, здійснивши поставку товару за договором комісії № 242/07 від 24.10.2007р., отримав від покупця грошові кошти не в повному обсязі. Як вказує позивач, строк остаточного розрахунку з покупцем по зовнішньоекономічному контракту було продовжено до 30.08.2012р.

Враховуючи, що позивач (комісіонер) в повному обсязі не здійснив розрахунок з відповідачем (комітентом), а саме, не сплатив 10% від загальної вартості майна по договору комісії, відповідач (комітент) звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення 1188000,00 грн. заборгованості у зв'язку з порушенням комісіонером строків розрахунків, встановлених п. 3.6.2 договору комісії № 242/07 від 24.10.2007р.

Позивач, як на підставу визнання договору недійсним посилається на вимоги ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, якою зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, укладаючи договір комісії № 242/07 від 24.10.07, позивач свідомо погоджувався з його умовами та відповідно, усвідомлював настання певних правових ризиків, пов'язаних з його виконанням. Укладаючи зазначений договір комісії, сторони чітко виразили своє волевиявлення щодо предмету договору, його змісту та умов, зокрема, щодо порядку розрахунків та підстави, з якими пов'язане таке виконання. Крім того, п. 10.1. сторони підтвердили, що договір, враховуючи всі його додатки, укладено при повному розумінні сторонами предмету договору.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Позивачем жодними належними чи допустимими доказами не доведено невідповідність частини договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, які передбачають такі наслідки як визнання договору недійсним в разі невідповідності чи суперечності цим нормам.

Так, зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним частини пункту 3.6.2 договору комісії в частині слів «але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України» позивач посилається на їх суперечність ст. 99 Конституції України, ст. ст. 524, 533 ЦК України.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтями 524, 533 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути визначено у грошовій одиниці України - гривні та грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті (що допускає ч. 2 ст. 524 ЦК), сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2.2.5 договору комісії № 242/07 від 24.10.07 комісіонер зобов'язався перед комітентом забезпечити своєчасне отримання оплати за майно від покупця і провести оплату комітенту згідно з умовами цього договору.

А відповідно до умов п. 3.6.2 договору комісії № 242/07 від 24.10.07 ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» зобов'язалось здійснити оплату протягом 3-х банківських днів з моменту отримання кошів від покупця 75 % від вартості відвантаженої покупцю партії майна, але на пізніше 180 календарних днів з моменту вивозу майна з митної території України.

Суд приходить до висновку, що п. 3.6.2 договору комісії № 242/07 визначає порядок та терміни проведення розрахунків по договору, а не валюту розрахунків.

Крім того, формулювання п. 3.6.2 договору комісії № 242/07 відповідає приписам ст. 1 Закону України від 23.09.1994 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, що діяла становм на 24.10.2007 р.), відповідно до якої виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Посилання позивача на продовження строків розрахунків по зовнішньоекономічному контракту не можуть слугувати обставинами, що звільняють його від обов'язку своєчасно та в повному обсязі виконати взяті на себе зобов'язання в повному обсязі.

Статтею 205 Господарського кодексу України також передбачено, що у разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково, зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків.

Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.

Статтею 1016 ЦК України визначено, що у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази.

У відповідності зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не доведені заявлені позовні вимоги та не надано суду належних доказів, які б об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію. За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи свідчать, що відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про застосування позовної давності у даному спорі, посилаючись на дату укладення договору комісії № 242/07, а саме - 24.10.2007р., у зв'язку з чим просив у позові відмовити.

Розглядом справи встановлено, що договір комісії № 242/07 підписаний сторонами 24.10.2007р. і саме на виконання його умов вже 25.10.2007р. укладено зовнішньоекономічний контракт № СNТ-17001122-1. Крім того, в договорі комісії № 242/07 від 24.10.2007р. момент набрання ним чинності не пов'язаний з моментом прийняття-передачі комісійного майна.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для позивача перебіг позовної давності почався з процедури укладення договору комісії № 242/07 від 24.10.2007р., який скаржник почав виконувати з 25.10.2007р. не заявляючи при цьому про наявність жодних неясностей та суперечностей щодо умов правочину, своїх прав та обов'язків.

Надані позивачем у клопотанні № 18-7/1220 від 25.05.2012 р. пояснення щодо поважності причини пропущення строку позовної давності та поновлення строку звернення до суду із позовом суд не приймає до уваги, виходячи з наступного. Позивач зазначає, що під час виконання умов договору комісії були з'ясовані обставини різного тлумачення сторонами змісту цього договору, зокрема, частини п. 3.6.2. Звернення відповідача із претензією, а згодом до суду із позовом про стягнення заборгованості є, на думку позивача, поважною причиною для пропущення строку позовної давності.

Проте, суд приходить до висновку, що початок перебігу строку позовної давності щодо визнання недійсними умов договору комісії починається з моменту укладення цього договору, а не з часу, коли під час його виконання стороні стало відомо про можливу недійсність частини договору (у данному випадку - різне тлумачення сторонами змісту спірного п. 3.6.2.).

Виходячи з викладеного, позивачем був пропущений строк позовної давності щодо звернення до суду із даним позовом. Однак, необхідно зауважити, що відмова у задоволенні позову по суті позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю унеможливлює відмову у задоволенні позову із застосуванням приписів ст. 267 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, при відмові у позові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процессуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову - відмовити.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 21.05.2013 року.

Суддя О.Ю. Соп'яненко