Рішення № 31302182, 17.05.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.05.2013р. Справа № 905/1828/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКАПІТАЛ» (юридична адреса: 83028, місто Донецьк, вулиця Майська, будинок № 66, поштова адреса: 86145, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Чкалова, будинок № 2; код ЄДРПОУ - 32672040)

до державного відкритого акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Дзержинська» дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Донбасвуглезабезпечення» (85200, Донецька область, місто Дзержинськ, вулиця Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00176495)

про стягнення 6 679 405,71 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Іванікова Л.В., який діє на підставі довіреності б/н від 28.03.2013

від відповідача: Боярська Г.А., яка діє на підставі довіреності № 12-121 від 16.05.2013

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКАПІТАЛ» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з державного відкритого акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Дзержинська» дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Донбасвуглезабезпечення» суму боргу у розмірі 6 183 693,72 гривень, три відсотки річних у розмірі 372 038,12 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 123 673,87 гривень, а всього 6 679 405,71 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на переробку рядового вугілля № 01-12-1 п/р від 01 грудня 2006 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 квітня 2013 року позовна заява прийнята до провадження та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 17 травня 2013 року.

Представник позивача Іванікова Л.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Боярська Г.А. у судовому засідання позовні вимоги визнала частково, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

01 грудня 2006 року між державним відкритим акціонерним товариством «Центральна збагачувальна фабрика «Дзержинська» дочірнім підприємством відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Донбасвуглезабезпечення» (далі по тексту - замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКАПІТАЛ» (далі по тексту - виконавець) укладено договір на переробку рядового вугілля № 01-12-1 п/р (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого замовник зобов'язується передати (поставити) виконавцю рядове вугілля на умовах СРТ-ЦЗФ вантажоотримувач (в редакції - Інкотермс - 2000) в найменуванні, кількості, марочному складі, з якісними показниками відповідно до специфікацій, які оформлюються окремим додатком та є невід'ємними частинами Договору. Виконавець зобов'язується переробляти рядове вугілля та відвантажити отриманий вугільний концентрат та промпродукт (далі по тексту - продукти збагачення) за реквізитами, вказаних замовником. Замовник зобов'язується оплатити виконавцю вартість робіт по переробці рядового вугілля і відшкодувати всі витрати, пов'язані з оплатою транспортних послуг, в порядку та на умовах, передбачених Договором (пункти 1.1-1.3 Договору) (а.с. 32-36).

Пунктом 8.1 Договору передбачено, він (договір) набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2010 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення, що мало місця під час його дії.

З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення вартості послуг по переробці рядового вугілля на загальну суму 6 183 693,72 гривень.

За умовами Договору замовник зобов'язується забезпечити поставку рядового вугілля у відповідності до умов Договору залізничним транспортом в люкових напіввагонах рівномірно протягом місяця (відповідно планів перевезення) та передати виконавцю супровідні документи на рядове вугілля (пункт 2.1.1), а покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти рядове вугілля та документи, що підтверджують власність замовника на це вугілля (пункт 2.3.1); провести переробку рядового вугілля у відповідності з умовами Договору (пункт 2.3.2) та відвантажити продукти збагачення замовнику з дотриманням технічних вимог, що висуваються до схоронності вантажу у належному виді (пункт 2.3.3).

Пунктом 2.1.9 Договору встановлено, що замовник зобов'язується провести оплату виконавцю за проведені роботи по переробці рядового вугілля за вартістю та на умовах, що зазначені у специфікаціях до Договору.

На виконання вказаного пункту договору було складено та підписано сторонами специфікації за травень-жовтень 2008 року включено (а.с. 39-44).

Пунктом 2.1.12 Договору встановлено, що замовник зобов'язується підписати акт приймання-передавання виконаних робіт по збагаченню вугілля.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання по переробці рядового вугілля.

Так, відповідно до актів приймання-передавання наданих послуг, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач за період з 31 травня 2008 року по 31 жовтня 2008 року надав відповідачу послуги по переробці рядового вугілля на загальну суму 6 183 693,72 гривень (а.с. 51-56).

Отже, факт надання послуг по переробці рядового вугілля у спірний період позивачем підтверджується двосторонніми актами прийняття-передавання наданих послуг за період травень-жовтень 2008 року.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки за даним договором здійснюються на підставі виставлених рахунків шляхом перерахування замовником грошових коштів на зазначений у договорі поточний рахунок виконавця шляхом попередньої оплати декадної норми переробки.

Позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки за надані послуги по переробці рядового вугілля (а.с. 45-50).

Додатковою угодою від 31 жовтня 2009 року сторонами внесено зміни до розділу 4 «Порядок розрахунків» Договору, доповнивши пунктом 4.6 наступного змісту: «Остаточний розрахунок проводиться замовником на підставі пред'явлених рахунків із зазначенням виду послуг не пізніше 31.12.2010».

Договір та додаткова угода підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Європейський суд з прав людини під терміном «власність» розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов'язку щодо оплати наданих послуг відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість послуг) у власність позивача.

Судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме надав послуги по переробці рядового вугілля, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними актами приймання-передавання наданих послуг, виставив відповідні рахунки, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманих послуг, що й зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Підписаним актом звірки взаємних розрахунків, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем, що складає 6 183 693,72 гривень (а.с. 38).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості наданих послуг, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 6 183 693,72 гривень, три відсотки річних у розмірі 372 038,12 гривень та інфляційні нарахування у розмірі 123 673,87 гривень.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем боргу у розмірі 6 183 693,72 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Представник відповідача у судовому засіданні та відзиві на позовну заяву від 16.05.2013 № 12-120 суму основного боргу у розмірі 6 183 693,72 гривень визнав повністю.

Стаття 22 ГПК України визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін. Зокрема, відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до частини п'ятої статті 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 6 183 693,72 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та визнані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем щодо оплати вартості наданих послуг, позивач згідно статті 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 372 038,12 гривень за період з 01 січня 2011 року по 01 січня 2013 року та інфляційні нарахування у розмірі 123 673,87 гривень за період з 01 січня 2011 року по 01 січня 2013 року.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків річних та інфляційних нарахування з огляду на те, що нарахування таких санкцій не передбачено Договором.

Господарський суд залишає заперечення відповідача у наведеній частині поза увагою з наступних підстав.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки викаонання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунки відсотків річних, господарський суд приходить до висновку, що він має помилки внаслідок проведених арифметичних дій, а тому позовні вимоги у наведеній частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 371 529,87 гривень.

Водночас за розрахунком господарського суду розмір інфляційних нарахувань з урахуванням настання у відповідача строку платежу є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Відповідно до вимог частини другої статі 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач під час судового розгляду та його представник у судовому засіданні наполягав на заявлених вимогах з підстав, зазначених у позовній заяві. Заяв та клопотань іншого змісту суду не подавалось та представником не заявлялось. За таких обставин, господарський суд при винесенні рішення обмежений розміром позовних вимог, визначених позивачем. А тому, вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у розмірі 123 673,87 гривень, визначеному позивачем.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 625, 629, 901 ЦК України, ст. ст. 67, 173, 175, 179, 193, 216-218 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного відкритого акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Дзержинська» дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Донбасвуглезабезпечення» (85200, Донецька область, місто Дзержинськ, вулиця Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00176495) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКАПІТАЛ» (83028, місто Донецьк, вулиця Майська, будинок № 66, код ЄДРПОУ - 32672040) суму заборгованості у розмірі 6 183 693,72 гривень, три відсотки річних у розмірі 371 529,87 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 123 673,87 гривень, судовий збір у розмірі 68 814,76 гривень.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення трьох відсотків річних у розмірі 508,25 гривень - відмовити за безпідставністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 17.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова