Рішення № 31302076, 16.05.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.05.2013р. Справа № 905/1721/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (01034, місто Київ, вулиця Рейтарська, будинок № 37; код ЄДРПОУ - 20033533)

до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 60; код ЄДРПОУ - 31650052)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (83005, АДРЕСА_1)

про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 12 627,90 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 25 081,77 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: наказ (розпорядження) № 5-П про прийом на роботу від 23.05.2011; договір добровільного комплексного страхування на транспорті від 10.08.2012 № 011102/4002/1111156; наказ № 17/07-1 від 17.07.2012; заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна» про страховий випадок від 12.09.2012; постанову Оболонського районного суду міста Києва від 12.10.2012 стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП; звіт про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ № 59С/09/12 від 18.10.2012; звіт про оцінку вартості транспортного засобу № 1759/10/12 від 15.10.2012; страховий акт № 00099480 від 29.10.2012; наказ № 99480 від 29.10.2012; платіжне доручення № 037564 від 30.10.2012; вимогу про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу, надіслану на адресу відповідача від 15.11.2012.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 9, 27 Закону України «Про страхування», статтями 993, 1191 Цивільного кодексу України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13 березня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 26 березня 2013 року, та з метою забезпечення правильного, своєчасного й повного вирішення спору господарським судом:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1;

- витребувано з Оболонського районного суду міста Києва копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 3-7091/2012 стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо страхування транспортного засобу марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (08.09.2012).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 березня 2013 року розгляд справи відкладено на 11 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача.

09 квітня 2013 року через відділ діловодства суду надійшла заява про зменшення позовних вимоги, в якій представник позивача просить в зв'язку з частковою оплатою спірної суми стягнути з відповідача 12 627,90 гривень.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

У пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абзац третій пункту 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

11 квітня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позову, з огляду на невірно визначений розмір суми страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 25 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою та визнанням обов'язковою явку представника позивача.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25 квітня 2013 року за клопотанням представника відповідача продовжено строк вирішення спору на 15 днів (до 27.05.2013), та розгляд справи відкладено на 16 травня 2013 року у зв'язку з неявкою та визнанням обов'язковою явку представника позивача.

Позивач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, однак надав суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи 16 травня 2013 року без участі його представника, суду не надав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 13 березня 2013 року надав суду письмові пояснення щодо обставин справи.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

10 серпня 2012 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» (далі - позивач або страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна» (далі - страхувальник), на умовах відповідно до Закону України «Страхування» укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 011102/4002/1111156 (далі - Договір страхування), згідно з умов якого позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу марки «Peugeot Partner», державний номерний знак НОМЕР_2 (далі - «Пежо» або застрахований автомобіль) (а.с. 8-17).

Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2012 року на перехресті вулиць Автозаводська - Полупанова в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля марки «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_2, що спричинило пошкодження вказаних транспортних засобів.

Відповідно до пункту 1.4 Договору страхування його строк дії визначено з 00 год. 00 хв. 13 серпня 2012 року до 24 год. 00 хв. 12 серпня 2013 року, тобто на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_2, був застрахований позивачем.

Умовами Договору страхування передбачено, що вигодонабувачем за наведеним договором є товариством з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна».

Наказом товариства з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна» № 17/07-1 від 17 липня 2012 року автомобіль марки «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_2 закріплений за водієм-експедитором ОСОБА_2 (а.с. 57), який прийнятий на посаду водія-експедитора з 23 травня 2011 року (наказ № 5-П про прийняття на роботу від 23 травня 2011 року) (а.с. 58).

12 вересня 2012 року на адресу позивача від товариства з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна» надійшла заява про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 24).

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та відносно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень (а.с. 23).

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля, позивачем замовлено проведення відповідного звіту.

Пунктом 10.1.3 Договору страхування передбачено, що розмір збитку визначається судовим експертом або оцінювачем, призначеним на вимогу та за рахунок Страховика.

Відповідно до висновку звіту про оцінку матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ № 59С/09/12 від 18 жовтня 2012 року, проведеного суб'єктом оціночної діяльності - приватним підприємством «ГАЛавтоекспертиза», матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля Peugeot Partner, державний номерний знак НОМЕР_2, внаслідок його пошкодження при ДТП, складає 44 453,87 гривень (а.с. 25-28).

Звітом про оцінку вартості пошкодженого транспортного засобу № 1759/10/12 від 15 жовтня 2012 року визначено, що ринкова вартість після аварійного транспортного засобу Peugeot Partner, державний номерний знак НОМЕР_2, в пошкодженому стані, складає 32 000,00 гривень (а.с. 43-51).

Згідно сформованого страхового акту № 00099480 від 29 жовтня 2012 року, розмір страхового відшкодування (з урахуванням суми франшизи та фізичного зносу), що підлягає виплаті, на виконання умов Договору страхування становить 25 081,77 гривень (а.с. 18).

Наказом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» № 99480 від 29 жовтня 2012 року призначено до виплати товариству з обмеженою відповідальністю «Сікам Україна» страхове відшкодування згідно розрахунку суми збитку у розмірі 25 081,77 гривень шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок страхувальника (а.с. 19).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08 вересня 2012 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі страхового акту № 00099480 від 29 жовтня 2012 року, платіжними дорученням № 037564 від 30 жовтня 2012 року перерахував 25 081,77 гривень страхового відшкодування (а.с. 52).

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі з постанови Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2010 року у справі № 3-7091/12 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 08 вересня 2012 року сталася саме з вини ОСОБА_1, який керуючи автомобілем марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, повертаючи ліворуч при зеленому світлі основного світлофору, не надав дорогу та здійснив зіткнення з автомобілем марки «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_2, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_1, залученого за ініціативою суду для всебічного та повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність ОСОБА_1 - власника автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (08.09.2012) була застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО», на підставі полісу серії АА № 6827774, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 50 000,00 гривень, франшиза складає 0,00 гривень (а.с. 106).

Наведене свідчить про те, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди відносно автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, існував діючий поліс.

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки ««ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1, був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в ПрАТ «СК «ВУСО», надіслав відповідачу вимогу № 01966 від 15 листопада 2012 року про здійснення грошового відшкодування в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 59-60).

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 12 627,90 гривень (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З аналізу вищевказаного вбачається, що відшкодування шкоди у розмірі еквівалентної суми франшизи покладається на страхувальника за Договором страхування.

Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Пунктом 9.3 Договору страхування передбачено, що розмір страхового відшкодування визначається виходячи з фактичного розміру збитків, завданих ТЗ в результаті страхового випадку, та розраховано відповідно до умов Договору. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір прямого збитку, понесеного страхувальником (вигодонабувачем), та розміру страхової суми, зазначеної в Договорі. Розрахунок суми страхового відшкодування визначається на день настання страхового випадку.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Як визначено пунктами 30.2, 30.3 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо власник транспортного засобу не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи МТСБУ.

У Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2012 «Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках» викладена правова позиція, згідно із якою положення статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на підставі статті 8 ЦК України можуть застосовуватися при відшкодуванні шкоди не лише страховиком, а й іншими особами, які несуть відповідальність за її заподіяння.

При цьому, господарським судом відзначається, що у разі, коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

З матеріалів справи вбачається, що визначена на підставі звіту про оцінку КТЗ № 59С/09/12 від 18 жовтня 2012 року вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, складає 49 815,01 гривень; матеріальний збиток, заподіяний власнику забезпеченого автомобіля, складає 44 453,87 гривень.

При цьому, вартість після аварійного застрахованого транспортного засобу (залишків пошкодженого транспортного засобу) становить 32 000,00 гривень, про що свідчить звіт про оцінку вартості транспортного засобу № 1759/10/12 від 15.10.2012.

Згідно до пункту 1.1 Договору страхування розмір страхової суми для автомобіля марки «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_2 становить 58 000,00 гривень.

За умовами Договору страхування, при повній загибелі (вартість відновлювального ремонту складає більше, ніж 75 % страхової суми) страхове відшкодування сплачується в межах страхової суми з вирахування зносу за період дії договору страхування, франшизи та дійсної ринкової вартості залишків пошкодженого транспортного засобу.

У зв'язку з тим, що вартість відновлювального ремонту відповідно до звіту про оцінку КТЗ № 59С/09/12 від 18 жовтня 2012 року, перевищує 75 % від страхової суми, то відповідно до пункту 10.1.8 Договору страхування застрахований автомобіль було визнано фізично знищеним (конструктивно загиблим).

Матеріалами справи підтверджено, що розрахунок суми страхового відшкодування здійснювався позивачем виходячи із страхової суми, яка складає 58 000,00 гривень, за вирахуванням залишкової вартості транспортного засобу у розмірі 32 000,00 гривень, франшизи у розмірі 505,08 гривень та фізичного зносу у розмірі 413,15 гривень.

Таким чином, на умовах Договору страхування позивачем правомірно виплачено страхове відшкодування у розмірі 25 081,77 гривень.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів повного відшкодування позивачу сплаченого страхового відшкодування з боку відповідача та/або інших осіб.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Сукупність наведених обставин та приписів норм закону, дозволяє суду зробити висновок про те, що позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та не спростовані відповідачем у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Зі змісту пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011, який набрав чинності 01.11.2011, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, тобто мінімальну ставку за позовом майнового характеру, а тому відповідна частина судового збору в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог поверненню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до розміру сплаченої добровільно відповідачем спірної суми, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо зменшення позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір у відповідному розмірі підлягає стягненню саме з відповідача, незалежно від часткової оплати спірної суми.

Інша частина судового збору теж покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29, 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 8, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 60; код ЄДРПОУ - 31650052, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (01034, місто Київ, вулиця Рейтарська, будинок № 37; код ЄДРПОУ - 20033533, відомості про рахунки в установах банків відсутні) сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 12 627,90 гривень, судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, а всього 14 348 (чотирнадцять тисяч триста сорок вісім) гривень 40 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 16.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова