Ухвала суду № 31298314, 16.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2013 р.Справа № 1570/7767/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» (надалі - ТОВ «Дельта Вілмар СНД», позивач), звернувшись з позовом до Одеського окружного адміністративного суду просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (надалі - СДПІ по роботі з ВПП, відповідач) від 06 липня 2012 року, а саме:

- № 0000192300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 40 146 704 грн.,

- № 0000212300, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 3 679 076 гривень та застосовано штрафні санкції в розмірі 658 496, 5 грн.;

- № 0000202300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 248 269 гривень та застосовано штрафні санкції в розмірі 812 067, 25 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги товариство зазначило про те, що акт перевірки податкового органу не містить розрахунку звичайних цін, які стали підставою для нарахування грошових зобов'язань.

Крім того, Податковий кодекс (надалі - ПК України) та стандарти бухгалтерського обліку дають підстави для віднесення до витрат відсотки за користування кредитними коштами. Умови для такого віднесення товариством дотримано.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року позов задоволено.

Суд скасував прийняті СДПІ по роботі з ВПП вище перелічені податкові повідомлення - рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких засновані його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень, якими позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток, зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

В апеляційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування апелянт зазначає, що судом при вирішенні справи по суті, безпідставно не було взято до уваги, що у випадку реалізації продукції власного виробництва пов'язаним особам за ціною нижчою, ніж решті покупців, підлягають збільшенню доходи підприємства.

Крім того, судом при винесенні рішення не було враховано, що витрати підприємства, пов'язані з нарахуванням відсотків за користування кредитами, залученими для будівництва об'єктів, які в подальшому будуть використовуватися у господарській діяльності підприємства впливають на збільшення балансової вартості основних фондів та після введення таких об'єктів в експлуатацію нараховується амортизація.

У суді апеляційної інстанції представник СДПІ по роботі з ВПП наполягав на задоволенні апеляційної скарги і скасуванні судового рішення.

Представник ТОВ «Дельта Вілмар СНД», просив у задоволенні апеляції відмовити, рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції було встановлено, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі проводилась планова виїзна перевірка ТОВ «Дельта Вілмар СНД» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року.

За результатом проведеної перевірки було складено акт, яким встановлені наступні порушення:

- пп. 8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 169 826 грн.;

- п. 1.20 ст. 1, пп. 8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Перехідних положень Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2-4 квартали 2011 року на суму 40 146 704 грн.;

- п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 3 679 076 грн.,

- п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України в результаті чого, занижена сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 3 248 269 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем, 06 липня 2012 року були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000172300, яким ТОВ «Дельта Вілмар СНД» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 4 084 096 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 3 169 826 грн., та за штрафними (фінансовим) санкціями - у сумі 914 270 грн. (т. 1 а.с. 250);

- № 0000192300, яким ТОВ «Дельта Вілмар СНД» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 40 146 704 грн. за звітний період 2-4 квартали 2011 року (т. 1 а.с. 249);

- № 0000212300, яким ТОВ «Дельта Вілмар СНД» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього у розмірі 3 679 076 грн., в тому числі не відшкодованого на момент перевірки - у сумі 784 729 грн., відшкодованого на момент перевірки - у сумі 289 4347 грн., та застосовано штрафні санкції у сумі 658 496,5 грн. (т. 1 а.с. 248);

- № 0000202300, яким ТОВ «Дельта Вілмар СНД» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4 060 336,25 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 3248269 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 812067,25 грн. (т. 1 а.с. 247).

За результатами адміністративного оскарження позивачем прийнятих податкових повідомлень - рішень, Державною податковою службою в Одеській області 18 вересня 2012 року прийнято рішення, яким скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 06 липня 2012 року № 0000172300, а решта податкових повідомлень рішень залишені без змін. (т. 2 а.с. 1-9).

Основними підставами для донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток та винесення відповідних рішень стало твердження відповідача про реалізацію продукції позивача для пов'язаних осіб за ціною, що не відповідає рівню звичайних цін(яке призвело до заниження доходу), а також про завищення позивачем витрат на суму відсотків за користування кредитними коштами (які, на думку відповідача, повинні поступово амортизуватись).

Донарахування податкових зобов'язань та зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ стало, також, наслідком твердження відповідача про реалізацію товарів позивачем за ціною, що, на думку відповідача, не відповідає рівню звичайних цін.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши . 1.26. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 01 квітня 2011 року, а також пп. 14.1.159 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року дійшов правильного висновку, що у періоді, який перевірявся ТОВ «Дельта Вілмар СНД» було пов'язаною особою із ТОВ «Південна Олія» та ТОВ «Катериниський агропродукт».

Судом першої інстанції встановлено, що протягом періоду, який охоплювався вищенаведеною перевіркою, позивачем здійснювались господарські операції з реалізації рафінованої пальмоядрової олії та пальмового олеїну з ТОВ «Південна Олія», яке є пов'язаною із позивачем особою.

Правильно встановивши обставини справи та проаналізувавши вимоги законодавства, яке їх регулює, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, щодо визнання протиправними та скасування, прийнятих СДПІ по роботі з ВПП податкових повідомлень - рішень.

Так, колегія суддів аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо законності рішення №0000192300, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 40 146 704 грн. дійшла до наступного.

В акті перевірки відсутній розрахунок суми доходу позивача у розмірі 34 500 176 та рівня звичайних цін.

Так, СДПІ по роботі з ВПП обґрунтовуючи в акті перевірки розрахунок доходу в розмірі 34 500 176 грн., посилається на додаток 5 до акта.

Проте, даний додаток не містить інформації про реалізацію продукції позивача чи обсяг його доходу, - такий додаток містить лише Реєстр суб'єктів господарювання, з якими ТОВ «Дельта Вілмар СНД», укладало договори страхування в істотних обсягах за цією групою.

Тобто, додаток 5 до акта перевірки не стосується звичайних цін на товари позивача та реалізації позивачем власної продукції. В інших додатках також відсутній такий розрахунок.

З наведеного випливає, що акт перевірки не містить доказів перевірки первинних документів ТОВ «Дельта Вілмар СНД», які могли б свідчити про порушення товариством п. 1.20 ст. 1, пп. 8.4.2. п. 8.4. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Перехідних положень Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, відсутня - база оподаткування, яка могла б стати підставою для донарахування податку.

Апелянт стверджує, що за період з 2-го по 4-й квартал 2011 року, встановлено заниження вартості реалізації продукції позивача для ТОВ «Катеринопільський агропродукт» та ТОВ «Південна Олія», а тому, відповідно до пункту 153.2.1 Податкового кодексу України, йому надано право застосовувати звичайні ціни для визначення доходу від продажу товару пов'язаним особам - у випадку, якщо договірна ціна відрізняється від звичайної на більш ніж 20 відсотків.

Розглядаючи даний довід апелянта, колегія суддів бажає зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1.20.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств (якій застосовується до 2013 року) для визначення звичайної ціни, не достатньо проаналізувати вартість продажу товару декільком особам, а необхідним є встановлення таких обставин:

- дані про укладені на момент продажу договори з ідентичними (однорідними) товарами.

- дані про умови продажу ідентичних (однорідних) товарів в момент продажу спірних товарів, зокрема:

- дані про обсяг товару, що продається в момент продажу спірного товару;

- дані про строки виконання зобов'язань (як строки поставки позивачем, так і строки сплати покупцем);

- дані про умови платежів (частинами, з передоплатою і т.д.);

- інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

- можливість застосування знижок, маркетингової політики і т.д.

Між тим, відповідач, окрім аналізу цін для невизначеної «решти покупців» (перелік таких покупців в акті перевірки не міститься) не аналізував умов, за якими ТОВ «Дельта Вілмар СНД» реалізовує товар своїм контрагентам.

Відповідачем не встановлено обсяги, які реалізовувалися пов'язаним особам та іншим контрагентам, строки виконання зобов'язань, умови поставок товарів, умови щодо перевезення та зберігання товару, застосування/незастосування знижок в даному випадку.

Відповідно до пункту 1.20.2. вищезазначеного Закону, також, з'ясуванню підлягає вартість товару власне на ринку ідентичних (однорідних) товарів.

При цьому, ринком товарів, відповідно до 1.20.1. цього Закону України є - «сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.»

З'ясування даного питання має значення, оскільки з урахуванням цін, що склалися на ринку ідентичних товарів, звичайною ціною може бути ціна, за якою товар реалізується саме пов'язаним особам, а вже вартість товарів для «решти покупців» є вищою від рівня звичайної ціни, що не може мати наслідком донарахування податкових зобов'язань та відсутність «недоотриманого» доходу.

Вказані обставини підтверджуються довідкою від 14 вересня 2012 року №3658 Державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» про рівень цін на тропічні олії та продукти їх переробки станом на 2011 рік.

Так, з довідки №3658 вбачається, що ціни, за якими позивач реалізовував свою продукцію у перевіряємих періодах (в тому числі за 2-4 квартали 2011 року), відповідають рівню ринкових цін.

В додатку №6 до акту перевірки зазначено, що у липні - вересні 2011 року рівень середніх цін, за якими ТОВ «Дельта Вілмар СНД» реалізовувало РДВ пальмовий олеїн становив 2 287,91 грн. за тону та рафіновану пальмоядрову олію - 9117,83 грн. за тону .

В свою чергу, договори, специфікації до них та первинні документи свідчать про інше: мінімальна ціна реалізації РДВ пальмового олеїну у зазначених періодах становила 9 945, 82 грн. за тону, а рафінованої пальмоядрової олії - 14 685, 06 грн. за тону, що відповідає рівням ринкових цін, підтверджених інформаційною довідкою «Укрпромзовнішекспертиза» про рівень цін на тропічні олії та продукти їх переробки станом на 2011 рік.

Отже, зважаючи на зазначене можна зробити висновок, що «середня ціна» не може бути меншою за мінімальну ціну, яка приймає участь в розрахунку такої середньої ціни.

Колегія суддів підтримує правову позицію суду першої інстанції стосовно того, що на момент проведення відповідачем перевірки ТОВ «Дельта Вілмар СНД» чинним законодавством не було встановлено механізму здійснення процедури для донарахування податковим органом податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін.

Так, відповідно до п. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, передбачені у ст. 39 Податкового кодексу України, яка, втім, набула чинності лише з 01 лютого 2013 року, тобто, після складання акта перевірки та прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень. Іншого порядку застосування звичайної ціни, чинного на момент проведення перевірки, законодавством України не передбачалось.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила якими саме законодавчо закріпленими методами визначення звичайної ціни керувався податковий орган, коли зробив висновок про невідповідність цін ТОВ «Дельта Вілмар СНД» звичайним цінам.

З акта перевірки також вбачається, що відповідачем встановлено заниження податкових зобов'язань ТОВ «Дельта Вілмар СНД» з податку на додану вартість у сумі 6 900 035,59 грн.

Вказане порушення відповідач пов'язує із реалізацією продукції власного виробництва пов'язаній особі за ціною нижчою, ніж решті покупців, в чому відповідач вбачає порушення вимог п. 1881.1 ст. 188 Податкового кодексу України.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що визначення бази оподаткування податком на додану вартість за загальним правилом пов'язується із договірною вартістю товарів з обмеженням щодо застосування цін нижчих, ніж звичайні, які визначаються відповідно до ст. 39 Кодексу.

Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, норми ст. 39 Податкового кодексу України протягом 2011 року не діяли, натомість до 01 січня 2013 року діяли положення п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Виходячи з положень п. 1.20 ст. 1 даного Закону, звичайною вважається ціна товару, визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач є єдиним суб'єктом господарювання на ринку пальмоядрової олії, пальмового олеїну, то застосування відповідачем методу порівняння цін, застосованих до пов'язаних осіб з рівнем цін, за якими ТОВ «Дельта Вілмар СНД» здійснювалась реалізація товарів іншим контрагентам є таким, що не відповідає податковому законодавству.

Також, податковим законодавством України не передбачено обов'язку платників податку здійснювати реалізацію продукції різним покупцям за однаковими цінами.

Таким чином, відповідачем було порушено порядок застосування звичайних цін під час визначення бази оподаткування податком на додану вартість, що призвело до необґрунтованих висновків з приводу заниження ТОВ «Дельта Вілмар СНД» податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 6 900 035,59 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість висновків податкового органу про порушення позивачем ст.138.10.5 Податкового Кодексу України, яке виразилося у формуванні валових витрат, за рахунок відсотків за користування кредитами, залученими для будівництва об'єктів, які у подальшому будуть використовуватись у господарській діяльності підприємства, що спричинило їх завищення на суму 12 679 305 грн., колегія суддів вважає правильною правову позицію суду першої інстанції щодо відсутності порушень з боку позивача вимог даної статті.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 13 листопада 2008 року між ТОВ «Дельта Вілмар СНД» та Міжнародною фінансовою корпорацією (далі - МФК) було укладено кредитний договір, відповідно до якого, позивач МФК погоджується надати, а позивач погоджується взяти кредит із взяттям на себе зобов'язань щодо будівництва, завершення, права власності та експлуатації проекту, під яким розуміється збільшення потужностей виробництва пальмової олії, розширення обсягів резервуарів для зберігання олії, збільшення потужностей з текстуризації та пакування, запуск додаткового перегінного заводу, запуск додаткового заводу гідрогенізації, запуск додаткового заводу хімічної перетерифікації, будівництво товарного складу, що будуть розташовані на території комплексу позичальника у м. Южне (т. 2 а.с. 105-249).

Відповідно до пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Зі змісту наведеного договору вбачається, що залучені кошти позивач зобов'язувався використовувати на будівництво основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з наданої податкової звітності за відповідний звітний податковий період, відсотки, які позивач сплачував за користування вищезгаданими кредитними коштами, ним було віднесено до складу валових витрат.

Згідно з пп. 8.1.1 п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.4.2. п. 8.4 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Будь-яких виключень з приводу віднесення до складу валових витрат, пов'язаних із виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, крім невикористання таких виплат у господарській діяльності цією нормою права не визначено.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 року № 415, фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

При цьому під фінансовими витратами розуміються витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Капіталізація фінансових витрат - включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу. Кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Згідно з п. 15 згаданого Положення у примітках до фінансової звітності наводиться така інформація: випадки, причини і тривалість зупинення виконання робіт із створення кваліфікаційного активу та капіталізації фінансових витрат; сума фінансових витрат, що капіталізована у звітному періоді; річна (або середньорічна) норма (норми) капіталізації.

Однак, СДПІ по роботі з ВПП не досліджувалось питання облікової політики ТОВ «Дельта Вілмар СНД», а також, в акті перевірки відповідача та в його доводах, викладених в апеляційній скарзі не міститься посилання на фінансову звітність підприємства, в якій би відображалась інформація про капіталізацію витрат у періоді, що перевірявся.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.п. 13, 14 наведеного Положення капіталізація фінансових витрат припиняється, якщо створення кваліфікаційного активу завершено. Якщо створення кваліфікаційного активу здійснюється частинами, кожна з яких може окремо використовуватися за цільовим призначенням до завершення створення інших частин, капіталізація фінансових витрат щодо частин, які можуть використовуватися, припиняється у періоді, що настає за періодом, у якому всі роботи зі створення таких частин кваліфікаційного активу завершені.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судом першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195 - 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова