Рішення № 31295573, 20.05.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 травня 2013 року Справа № 913/1111/13

Провадження №27/913/1111/13

За позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області, -

про стягнення 30907 грн. 99 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності учасників розгляду спору:

від позивача - Сімейко А.І. - заступник начальника юридичного відділу, - довіреність №06-05-3/47 від 10.01.13 рок;у; Пальчик М.О. - начальник юридичного відділу, - довіреність №06-05-2/46 від 10.01.13 року;

від відповідача - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 15277,92 грн. за період з листопада 2011 рок по квітень 2012 року за поставлену теплову енергію, пені за період з 20.12.11 року по 30.11.12 року у сумі 15277,92 грн. та 3% річних за аналогічний період у сумі 352,15 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №411, укладеного між сторонами 20.11.04 року.

У зв'язку з надходженням позовної заяви господарським судом Луганської області порушено провадження у справі за №913/1111/13, розгляд якої за результатами розподілу автоматизованою системою документообігу суду (ст.21 ГПК України) було доручено судді Лазненко Л.Л.

07.05.13 року відповідно до приписів ст.21 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду був здійснений повторний розподіл цієї справи, за результатами якої її для подальшого розгляду передано судді господарського суду Луганської області Середі А.П.

На підставі ст. 77ГПК України розгляд справи було відкладено з 07.05.13 року до 20.05.13 року - у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням з його боку вимог про надання документів та доказів.

До початку судового засідання 20.05.13 року від позивача надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке судом задоволено.

У судовому засіданні він заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судових слухань, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;55-56).

Станом на день вирішення цього спору по суті оператор поштового зв'язку не повернув до суду поштові відправлення, в яких судом на адресу відповідача були спрямовані ухвали суду про порушення провадження у справі та признання її до розгляду, а також про відкладення її розгляду.

Позивач у позовній заяві в якості адреси місцезнаходження відповідача вказав: АДРЕСА_1 (а.с.2-8), що підтверджується довідкою з ЄДР НОМЕР_2 від 25.04.13 року, наданою до справи на вимогу суду державним реєстратором (а.с.45-46).

На запит суду Луганське обласне адресне бюро надало довідку (№б/н від 26.04.13 року), згідно якій місцем реєстрації відповідача є АДРЕСА_2.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що у АДРЕСА_2 була перейменована на АДРЕСА_1, - а тому ним у позовній заяві в якості адреси місця проживання відповідача вказано саме АДРЕСА_1.

З огляду на викладене суд при вирішенні цього спору керується:

приписами ч. 1 ст. 64 ГПК України, де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві; у разі відсутності сторін за адресою, вказаною у ЄДР, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена належним чином;

пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Отже, у суду є підстави вважати, що ним вжито належних заходів, спрямованих на повідомлення відповідача про дату, час та місце судових слухань.

Позивач не заперечив проти розгляду справи за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.43,ч.3 ст.22,ст.ст.27,32-34,36,43 та 75 ГПК України, - суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

20.11.04 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (споживач) у простій письмовій форм укладено договір №411 на постачання теплової енергії в гарячій воді, відповідно до якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати її за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором (п.1).

Теплова енергія в межах 17 Гкал/рік (п.2.2) постачається споживачеві у вигляді гарячої води на опалення у період опалювального сезону у приміщення площею 118,6м2, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (п.2.1).

З наявних у справі доказів відомо, що опалюване приміщення використовується як нежитлове (а.с.36-38).

До числа обов'язків енергопостачальної організації віднесено повідомляти споживача письмо або у засобах масової інформації про зміни тарифів (п.3.2.2), а до числа обов'язків споживача - виконувати вимоги про порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і у терміни, які передбачені договором (п.4.2.2).

Облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, а у разі їх відсутності - розрахунковим способом (п.5.1).

Кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом відповідно до діючих правил обліку, відпускання і споживання теплової енергії (п.5.3).

Згідно наявним у справі доказам, облік спожитої теплової енергії здійснюється розрахунковим способом (а.с.13).

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться за рахунками, виписаними на підставі показань приладів або розрахунковим способом, виключно у грошовій формі відповідно до діючих тарифів за розрахунковий період (місяць), встановлених відділом цін Луганської облдержадміністрації (п.6.1).

Судом звернуто увагу на те, що договором не передбачено механізм (порядок) отримання рахунків споживачем.

Орієнтовна вартість теплової енергії, що постачається споживачу упродовж поточного року, становить 2322,00 грн. (з ПДВ), а вартість 1 Гкал на день укладення договору складала 1969,00 грн.; ціна 1 Гкал (тариф) - 96,52 грн.(без ПДВ) (п.6.3).

Відповідно до п. 6.4 договору споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що споживачі, що не мають приладів обліку, різницю між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачують не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

За несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію пунктом 7.2.3 договору встановлена відповідальність у вигляді нарахування пені у розмірі 1% від належної до сплати суми за кожний день прострочення.

Термін дії договору встановлено з 20.11.04 року до 20.11.05 року (п.10.1), з можливістю пролонгації його на кожний наступний рік за умов, визначених у п.10.2 договору, а саме: у разі, якщо за місяць до закінчення його дії одна із сторін не заявить про його припинення (а.с.11-12; 13).

У судовому засіданні позивач пояснив, що даний договір є чинним на час розгляду спору.

З доданих до справи доказів вбачається, що упродовж періоду часу з листопада 2011 року по квітень 2012 року позивач при визначенні вартості послуг з теплопостачання керувався наступними нормативними документами:

1)постановами НКРЕ України від 30.09.11 року №131 "Про встановлення тарифів на теплову енергію ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" та від 16.03.12 року №136 "Про встановлення тарифів на теплову енергію ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" (а.с.27;29);

2)виданим ДП "СТЕЦ" на підставі вищезгаданих постанов НКРЕ наказом №200/1 від 30.09.11 року "Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам" (а.с.28) та наказом №70 від 21.03.12 року "Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам" (а.с.30).

Дослідивши під час розгляду справи порядок надання позивачем відповідачеві послуг з теплопостачання, суд встановив наступне.

11.10.11 року Сєвєродонецькою міською радою прийнято рішення №1334 "Про подачу тепла на об'єкти охорони здоров'я, дитячі дошкільні заклад, школи, об'єкти житлового фонду, культури, об'єкти сім'ї, молоді та спорту", згідно дата подачі теплової енергії визначена з 15.10.11 року (а.с.31).

На підтвердження виконання умов вищезгаданого договору зі свого боку у період з листопада 2011 року по квітень 2012 року, а також заявлених позовних вимог позивач надав до справи документальні докази надання ним на користь відповідача теплової енергії на суму 15277,92 грн. (а.с.14), а саме: рахунки №411 на оплату спожитої відповідачем теплової енергії (кожен - з доказами спрямування його поштою на адресу відповідача) (а.с.15-20).

Відповідач не заперечив та не спростував факт їх отримання.

Позивач стверджує, що відповідач не сплатив вартість вищезгаданої теплової енергії, у зв'язку з чим він спрямував на його адресу низку претензій з вимогою сплатити борг (по мірі його виникнення), а саме: 28.12.11 року за вих. №16-200-552;06.02.12 року за вих. №16-20/701; від 23.02.12 року за вих. №16-20-771; від 23.03.12 року за вих. №16-20-846; від 15.05.12 року за вих. №16-20-903, - при цьому до справи надано докази спрямування кожної з них поштою на адресу відповідача (а.с.21-25).

Позивач стверджує, що відповідач не вжив заходів до сплати боргу, у зв'язку з чим він, керуючись чинним законодавство та умовами вищезгаданого договору, на суму основного боргу 15277,92 грн. нарахував:

пеню за період з 20.12.11 року по 30.11.12 року у сумі 15277,92 грн.;

3% річних за аналогічний період у сумі 352,15 грн., - а разом 30907,99 грн., які просить стягнути з відповідача.

Останній позов не спростував та не спорив.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

За загальним правилом договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

З норми, викладеної у частині 1 ст. 179 Господарського кодексу України, а також аналізу спірного договору вбачається, що він належить до числа господарських договорів.

Уклавши договір, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання (ч. 1 ст.509 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання є неприпустимою (ст. 525 ЦКУ).

Відповідно до ст.526 ЦКУ (ст.193 ГК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Конкретний термін сплати вартості отриманої теплової енергії сторони визначили у пунктах 6.4 та 6.6 договору.

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу у вигляді його різновиду - договору енергопостачання.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.275 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662, 663 ЦКУ та 276 ГКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість теплової енергії.

З огляду на викладене відповідач, отримавши від позивача теплову енергію на вищезгадану суму, повинен був, керуючись приписами ст. 692 Цивільного кодексу та частин 6-7 ст. 276 Господарського кодексу України, у визначений договором строк оплатити її вартість, однак не зробив цього, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Суд вважає належним чином встановленим факт невиконання відповідачем основного грошового зобов'язання за договором №411 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 20.11.04 року у сумі 15277,92 грн.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

Що стосується розміру пені, визначеного сторонами у п. 7.2.3 договору, то він відповідає приписам ст. 1 спеціального Закону України від 20.05.99 року №686-ХІУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Таким чином, позивач дотримався усіх перелічених вимог чинного законодавства та умов договору при визначенні суми пені.

При вирішенні цього спору в частині періоду, за який позивач просить стягнути пеню з відповідача, суд керується наступним.

У пункті 7.2.3 укладеного сторонами договору сказано, що за несвоєчасне виконання споживачем розрахунків за теплову енергію нараховується пеня у розмірі 1% від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення, - тобто відповідно до приписів вищецитованої частини 6 ст.232 ГК України позивач мав право нарахувати її за період, який не перевищує шести місяців від дня виникнення права на нарахування пені за кожним фактом виникнення основного боргу, - що фактично підтверджується її розрахунком, здійсненим позивачем (а.с.2-8).

Пунктом 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено річний термін позовної давності, - але він застосовується судом лише у разі подання відповідачем відповідної заяви про його застосування (ч.3 ст. 267 ЦКУ).

Позивач по даній справі звернувся до суду 16.04.13 року (а.с.2-8), - тобто у термін, який перевищує 1 рік від дня нарахування пені за період з 20.12.2011 року по 16.04.12 року.

В той же час суд при вирішенні спору приймає до уваги те, що позивач не подав заяву, передбачену ч.3 ст.267 ГК України, а тому у нього (суду) відсутні правові та фактичні підстави для застосування даної норми закону.

При вирішенні питання про стягнення 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до приписів ст.ст.44 та 49 ГПК України суд сплату судового збору покладає на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст.11.16,509,525,526,529,530,549,611,612,614,623-625,655,692 Цивільного кодексу України, ст.ст.173,193,227,232,275,276 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України від 20.05.99 року №686-ХІУ "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", керуючись ст.43,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,43,44,49,75, 82, п.3 ст.83 та ст.ст.84-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - на користь Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", ідентифікаційний код 00131050, яке знаходиться за адресою: місто Сєвєродонецьк, Луганської області, - основний борг за послуги з надання теплової енергії у сумі 15277 (п'ятнадцять тисяч двісті сімдесят сім) грн. 92 коп., пеню у сумі 15277 (п'ятнадцять тисяч двісті сімдесят сім) грн. 92 коп., 3% річних у сумі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 15 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 20.05.13 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 21 травня 2013 року.

Суддя А.П.Середа