Постанова № 31282095, 10.04.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2013 р. (16:22) Справа №2а-12311/12/0170/21

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Гришановій Г.В. розглянувши за участю представника позивача - Харманської Д.О., довіреність від 29.10.2012, у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "ВІВАТ-КРИМ"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: Приватне підприємство "ВІВАТ-КРИМ" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2012 № 0006622204 та № 0006632204.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки проведеної відповідачем перевірки, не відповідають чинному податковому законодавству, а прийняти оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем, в ході здійснення господарської діяльності були проведені реальні господарські операції з контрагентом, здійснені розрахунки та складені відповідні первинні бухгалтерські та податкові документи, в результаті чого у нього виникло право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 23.11.2012 призначено у справі судово-економічну експертизу та зупинено провадження у справі до отримання висновку експертизи.

15.03.2013 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов висновок експерта Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідницька лабораторія судової експертизи" № 74 від 06.03.2013, у зв'язку з чим, суд ухвалою від 18.03.2013 поновив провадження у справі та продовжив судовий розгляд.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові.

Відповідач у судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив, про час, день та місце розгляду справи сповіщений належним чином - під розписку. Під час розгляду справи представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, в яких, зокрема зазначив що господарські операції проведені позивачем з ТОВ "Бренд Строй" мали нереальний характер, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, отже є нікчемними, у зв'язку з чим, встановлено порушення позивачем податкового законодавства, на підставі чого прийняти оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд-

ВСТАНОВИВ:

З 24.09.2012 по 28.09.2012 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Бренд Строй" за період з 01.07.2099 по 30.06.2012, за результатами якої складено Акт перевірки № 6957/22-1/33918524 від 05.10.2012 (далі Акт перевірки).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 138.1 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 144 966,00 грн.;

- п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 121 293,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 19.10.2012 прийняти податкові повідомлення-рішення: № 0006622204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 121 293,00 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 20 539,50 грн. та № 0006632204 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 144 966,00 грн. нараховані штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 14 760,25 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, висновок експертизи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

У періоді, який перевірявся відповідачем, вказані правовідносини регулювалися Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" (втратили чинність 01.01.2011), Податковим кодексом України (набрав чинність 01.01.2011).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" було визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Пунктом 5.3 ст. 5 зазначеного Закону були зазначені витрати, які не включаються до складу валових витрат, зокрема не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону).

Суд зазначає, що за змістом вказаних норм законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

При цьому, жодних вимог до того, якими саме первинними документами повинні підтверджуватися господарські операції чинне на той час законодавство України не містило. Не наводить таких норм і відповідач в акті перевірки.

З урахуванням вказаних норм, суд зазначає, що до валових витрат платника податку включається вартість ТМЦ, робіт, послуг, які за своїм призначенням однозначно відповідають смислу господарської діяльності платника податку та передбачають можливість отримання платником доходу або іншої користі від їх придбання.

Законом, який до 01.01.2011, визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон № 168).

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону №168, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пункт 1.4 статті 1 Закону №168).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету та строки розрахунків з бюджетом регламентується пунктом 7.7 статті 7 Закону №168.

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді (п.1.6 ст.1 Закону №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Частиною 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 було передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, при цьому відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 було встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Як вже було зазначено вище, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України приписи якого визначають наступне.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.п.14.1.165, 14.1.178 ст. 14 ПКУ податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню; податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п. 44.1 ст. 44 ПКУ).

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПКУ).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Матеріали справи свідчать про те, що у періоді, який охоплений перевіркою, між позивачем та ТОВ "Бренд Строй" укладені Договір підряду від 03.05.2010 року № 113 та Договір купівлі-продажу від 03.05.2010 року.

На виконання зазначених Договорів ТОВ "Бренд Строй" складені, підписані та видані позивачу документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, зокрема податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (копії яких належним чином засвідчені та залучені до матеріалів справи).

Матеріали справи також містять докази подання позивачем до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС податкових декларацій з податку на додану вартість з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), уточнюючи розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та реєстри отриманих та виданих податкових накладних, копії яких належним чином засвідчені та залучені до матеріалів справи.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Факт взаємовідносин позивача із ТОВ «Бренд Строй» також підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 74 від 06.03.2013, яка була призначена судом під час розгляду справи, з якого вбачається що:

-податковий кредит ПП «Віват-Крим» по господарським операціям, які були предметом перевірки (Акт № 6957/22-1/33918524 від 05.10.2012), підтверджується наданими для дослідження документами бухгалтерського та податкового обліку підприємства у повному обсязі;

- наданими для дослідження документами бухгалтерського та податкового обліку ПП «Віват-Крим» підтверджується отримання ТМЦ (послуг) від ТОВ «Бренд-Строй» в загальній сумі 727 751,68 грн. Даний факт підтверджується наданими документами: актами приймання виконаних будівельних робот, видатковими накладними і т.д.;

- наданими для дослідження документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП «Віват-Крим» підтверджується фактичне виконання угод, які були предметом перевірки (Акт № 6957/22-1/33918524 від 05.10.2012);

- ПП «Віват-Крим» використовував у господарській діяльності отримані від ТОВ "Бренд Строй" ТМЦ (послуги);

- наданими для дослідження документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП "Віват Крим" висновки Акту перевірки відносно заниження ПДВ на суму 121 293,00 грн., та заниження податка на прибуток у розмірі 144 966,00 грн., не підтверджується;

- наданими для дослідження документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ПП "Віват Крим" підтверджується сплата за отримані ТМЦ (послуги) від ТОВ "Бренд Строй" у загальній сумі 630 718,32 грн., підтверджується документами.

Згідно матеріалів справи контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам податкового законодавства.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

З залучених до матеріалів справи належним чином завірених копій податкових накладних встановлено, що вони виписані зареєстрованими платником ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Під час проведення експертизи експертом встановлено, що оплата за надання послуг від ТОВ "Бренд Строй" здійснювалась позивачем: у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем на р/р ТОВ "Бренд Строй" коштів у розмірі 8 010,31 грн.; готівковими коштами у розмірі 489 395,69 грн., данні кошти знайшли своє відображення у наданих для дослідження авансових звітах осіб, яким видавалися цільові грошові кошти на погашення заборгованостей та у бухгалтерському звіті позивача; шляхом взаємозаліку у розмірі 133 312,32 грн., як вбачається з додатків до висновку експерта позивач постачав на адресу ТОВ "Бренд Строй" матеріали на загальну суму 133 312,32 грн., та вказана сума була сплачена шляхом взаємозаліку у рахунок зменшення суми заборгованості позивача перед ТОВ "Бренд Строй" за виконані будівельні роботи.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Однак, на думку відповідача, як викладено в Акті перевірки, позивачем необґрунтовано включені суми до складу витрат та податкового кредиту у перевіряємий період, оскільки операції з ТОВ "Бренд Строй" є нікчемними, у зв'язку з тим, що попередні господарські операції із контрагентами останнього мали ознаки фіктивності, відповідно до актів зустрічних перевірок.

Проте, такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані акт перевірки, ані надані відповідачем заперечення не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, посилання відповідача в Акті перевірки на дані досудового слідства в рамках кримінальної справи № 69-0146 як докази порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають ознакам належності та допустимості доказів.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Допустимість доказів означає отримання останніх в порядку, визначеному чинним законодавством.

В матеріалах справи відсутні дані, які б вказували на отримання доказів, на які посилається відповідач в Акті перевірки № 6957/22-1/33918524 від 05.10.2012, як докази нікчемності правочинів, укладених позивачем, - в порядку, визначеному чинним законодавством.

Більш того, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, дані, отримані в ході досудового слідства в рамках кримінальної справи, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи, з огляду на що не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Вказана позиція викладена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 01 жовтня 2012 р. по справі № К/9991/42373/12 та від 15 жовтня 2012 року у справі К/9991/49494/12.

Відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Отже, посилання відповідача на дані про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно деяких контрагентів позивача по ланцюгу, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і контрагентом.

Таким чином, матеріалами справи порушення позивачем порядку сформування податкового кредиту у перевіряємий період матеріалами справи не підтверджується.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеним контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, керуючись зазначеними вище положеннями ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 7 Закону № 168, ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу валових витрат та складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, витрати по зазначеним господарським операціям та суми ПДВ згідно податкових накладних отриманих від вищезазначеного контрагента.

Отже, висновки відповідача щодо заниження податку на прибуток у сумі 144 966,00 грн. та заниження податку на додану вартість у сумі 121 293,00 грн., є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у розмірі 20 539,50 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 14 760,25 грн., які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з чим, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 19.10.2012 № 0006622204, № 0006632204.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішеннявід від 19.10.2012 № 0006622204, № 0006632204 не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 10.04.2013 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 15.04.2013 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 19.10.2012 № 0006622204.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 19.10.2012 № 0006632204.

4. Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на користь Приватного підприємства "ВІВАТ-КРИМ" витрати зі сплати судового збору у сумі 2 146,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.