Ухвала суду № 31278216, 22.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2013 р.Справа № 816/725/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Водолажської Н.С. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2013р. по справі № 816/725/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос", звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 04.02.2013 року № 0000611502.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на наявність у ТОВ "Колос" первинних бухгалтерських документів, які надавались позивачем контролюючому органу для перевірки, та свідчать про реальний характер господарських операцій позивача із ФОП ОСОБА_1, підтверджують правильність включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених на користь ФОП ОСОБА_1 У акті перевірки ДПІ у м. Полтаві не наведено доказів порушення ТОВ "Колос" законодавства, у зв'язку із чим вважає неправомірним донарахування грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 41 868 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 04.02.2013 року № 0000611502.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос".

Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 04.02.2013 року № 0000611502.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" (ідентифікаційний код 13960606) витрати зі сплати судового збору в розмірі 418 грн. 68 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача надав письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач надав письмове клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Колегія суддів на підставі ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Колос"; зареєстрований як юридична особа рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20.04.1993 року; перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтаві з 29.09.1995року; зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 22.07.2003 року № 23993612.

У період з 25.12.2012 року по 29.12.2012 року фахівцями ДПІ у м. Полтаві проведено документальну позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" з питань взаємовідносин із ФОП ОСОБА_1 за лютий-квітень, червень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 35/15-2/13960606 від 08.01.2013 року, згідно з висновками якого перевіркою встановлено порушення позивачем статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 27912,33 грн. та занижено ПДВ на суму 27912,33 грн. (т.1, ас. 14-24).

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення від 04.02.2013 року № 0000611502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 41 868 грн., у тому числі: за основним платежем - 27912 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 13956 грн. (т.1, а.с. 12).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки, вважаючи дії відповідача при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення такими, що не відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, використання товарів у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, у тому числі податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується удвох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із системного аналізу вказаних правових норм, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Письмові докази свідчать про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колос" (Покупець) та ФОП ОСОБА_1 (Постачальник) укладено договір поставки № 010207 від 01.02.2012 року.

За умовами договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця промислові товари, а Покупець - прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується податковими накладними та видатковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суми ПДВ в загальному розмірі 27912,33 грн. за податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Пунктом поставки за умовами договору є склад Покупця по вул. Половки, 72, м. Полтава.

Транспортування товару здійснювалось через перевізників ТОВ "Нова Пошта" та ТОВ "Міст Експрес", що підтверджується товарно-транспортними накладними.

На підтвердження зберігання придбаного товару на складі позивачем договір оренди нежитлового приміщення від 31.12.2011 року № 8 за адресою: вул. Половки, 72, м. Полтава, укладеного ТОВ «Колос» із ЗАТ Полтавакультторг" та акт приймання-передачі майна в оренду.

Згідно прибуткових накладних, товар оприбутковано на складі ТОВ "Колос".

Переміщення товару до магазинів для роздрібної торгівлі підтверджується звітами про переміщення товарів, накладним на внутрішнє переміщення товарів, договорами оренди нежитлових приміщень, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Придбаний у ФОП ОСОБА_1 товар використаний у господарській діяльності підприємства позивача для роздрібної торгівлі та реалізації іншим підприємствам, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії фіскальних чеків та видаткових накладних.

Колегія суддів вважає, що оформлені сторонами договору поставки первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено під час перевірки, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

Враховуючи, що реальність господарських операцій з придбання позивачем за договором № 010207 від 01.02.2012 року товару повністю підтверджена належними первинними документами, а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, оскільки був реалізований і позивач отримав прибуток, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку при визначенні об'єкту оподаткування податком на додану вартість, зокрема, формування податкового кредиту.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що контрагент позивача у спірних правовідносинах на час видачі спірних податкової накладної є право - і дієздатною юридичною особою, зареєстрований як платник податку на додану вартість, тобто, у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України мав право на нарахування податку та складання податкових накладних, за якими позивачем віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ. Свідоцтво платника ПДВ ФОП ОСОБА_1 анульовано 24.09.2012 року, тобто після здійснення господарської операції за договором поставки та надання податкових накладних.

Згідно ч. 1 ст. 244 - 2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, законність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2013р. по справі № 816/725/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.