Постанова № 31276610, 14.05.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2013 р. (10:10) Справа №801/3591/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., судді Кисельової О.М., судді Латиніна Ю.А.,

при секретарі Леоновій В.В.,

розглянувши за участю:

позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий 17.11.2006 року,

представника позивача - ОСОБА_2, договір про надання правової допомоги від 25.04.2013 року, ордер серії НОМЕР_2 від 25.04.2013 року, посвідчення НОМЕР_3 від 24.05.2011 року,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Міністерства охорони здоров'я України

про визнання незаконним та скасування наказу,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємства з позовними вимогами щодо:

- визнання незаконними та скасування рішення ліцензійної комісії Міністерства охорони здоров'я України про анулювання ліцензії серії НОМЕР_4 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_1, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про ліцензування медичної практики» № 154 від 21.02.2013 року,

- визнання незаконним та скасування рішення експертно-апеляційної ради при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 26.03.2013 року, в частині ФОП ОСОБА_1

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.04.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивачем 09.04.2013 року до суду було надано уточнення адміністративного позову, в якому він просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ МОЗ України «Про ліцензування медичної практики» № 154 від 21.02.2013 року в частині анулювання ліцензії серії НОМЕР_4 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_1,

- визнати незаконним та скасувати рішення ліцензійної комісії Міністерства охорони здоров'я України про анулювання ліцензії серії НОМЕР_4 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_1, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про ліцензування медичної практики» № 154 від 21.02.2013 року,

- визнати незаконним та скасувати рішення експертно-апеляційної ради при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 26.03.2013 року, в частині ФОП ОСОБА_1

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.04.2013 року вжито заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про ліцензування медичної практики» №154 від 21.02.2013 року в частині анулювання ліцензії серії НОМЕР_4 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням по справі № 801/3591/13.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.04.2013 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог про:

- визнання незаконними та скасування рішення ліцензійної комісії Міністерства охорони здоров'я України про анулювання ліцензії серії НОМЕР_4 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_1, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про ліцензування медичної практики» № 154 від 21.02.2013 року,

- визнання незаконним та скасування рішення експертно-апеляційної ради при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 26.03.2013 року, в частині ФОП ОСОБА_1

Позивач та його представник, присутні у судовому засіданні 14.05.2013 року, наполягали на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для господарської діяльності з медичної практики, не заснований на діючому законодавстві. Так, в акті вказано на неможливість виконання ліцензійних умов у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на приміщення за адресою АДРЕСА_1, в якому провадиться господарська діяльність. Однак, вказані дані не відповідають дійсності, оскільки вказане приміщення належить позивачеві на праві спільної сумісної власності як таке, що було набуте подружжям у шлюбі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив. Раніше відповідачем суду були надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких він з позовними вимогами не погодився та просив відмовити у їх задоволенні. Позиція відповідача обґрунтована тим, що в ході планової перевірки додержання Ліцензійних умов встановлено наявність недостовірних даних в документах, які додавалися до заяви на отримання ліцензії, що є порушенням статей 10,21 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та пункту 2.2. Ліцензійних умов. Одночасно, під час перевірки не були надані документи, які підтверджують підставу користування приміщенням, в якому проводиться господарська діяльність. Також під час перевірки було встановлено відсутність деяких інших документів (сертифікатів, інструкцій, технічних паспортів, договорів на водопостачання, каналізацію тощо). Зазначене, на думку відповідача, свідчить про неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для здійснення медичної практики. В запереченні відповідач також просив суд розглянути справу за відсутності офіційного представника Міністерства охорони здоров'я України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вимоги позивача у даній справі звернені до Міністерства охорони здоров'я України та стосуються рішень останнього щодо анулювання ліцензії на здійснення господарської діяльності з медичної практики.

У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 року № 1775-ІІІ (далі по тексту - Закон № 1775) контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснює орган ліцензування в межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання незалежно від форми власності та відомчого підпорядкування ліцензійних умов провадження певних видів господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, медико-санітарного забезпечення відпочинку населення, надання лікувально-профілактичної допомоги в санаторно-курортних установах здійснює Міністерство охорони здоров'я України (п.6.24 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України №467/2011 від 13.04.2011 року, далі по тексту - Указ № 467).

Згідно з п.1 Указу № 467 Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Як слідує з матеріалів справи, Наказом Міністерства охорони здоров'я України №154 від 21.02.2013 року (а.с.76-78) відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 року № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» та на підставі протоколу засідання Ліцензійної комісії МОЗ України від 21.02.2013 року № 8 анульовано ліцензію МОЗ України на провадження господарської діяльності з медичної практики, видану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 27.09.2012 року серії НОМЕР_4 (п.8.9 Наказу).

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене вище, під час розгляду справи судом оцінено правомірність прийнятого відповідачем рішення, його обґрунтованість, відповідність вимогам чинного законодавства та встановлено наступне.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Згідно з пунктом 20 частини 2 статті 9 цього Закону ліцензуванню підлягає господарська діяльність з медичної практики.

Ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов (ст.1 Закону № 1775).

Частиною 2 статті 8 Закону № 1775 встановлено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності (ч.2 статті 8 Закону №1775).

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики затверджені Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 49 від 02.02.2011 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.02.2011 року за № 171/18909 (далі по тексту - Ліцензійні умови).

Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб'єктів господарювання, що зареєстровані в установленому порядку, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять господарську діяльність з медичної практики.

Термін «медична практика» у цих Ліцензійних умовах має таке значення - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами - підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування (п.1.3 Ліцензійних умов).

Медична практика провадиться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії за умови виконання кваліфікаційних, організаційних, інших спеціальних вимог, встановлених цими Ліцензійними умовами (п.2.2 Ліцензійних умов).

У відповідності до частини 8 статті 20 Закону № 1775 контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснює орган ліцензування в межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Ліцензіат під час перевірки дотримання ним ліцензійних умов надає всі необхідні для проведення перевірки документи та забезпечує умови для її проведення (частина 11 статті 20 Закону № 1775).

Неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності у відповідності до частини 1 статті 21 Закону № 1775 є підставою для анулювання ліцензії, про що складається відповідний акт.

Аналогічні положення закріплені у пункті 7.1 Розділу VII Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, який затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я, від 10.02.2011 року № 80 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.05.2011 року за №634/19372 ( далі по тексту - Порядок).

У відповідності до п.1.4 цього Порядку неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов - це відсутність за місцем провадження господарської діяльності матеріально-технічної бази (виробничих площ, обладнання, матеріальних ресурсів та медичної документації обліку і звітності, які в установленому порядку використовуються під час здійснення діяльності за видами медичної допомоги, нормативних документів зі стандартизації, необхідних для провадження господарської діяльності з медичної практики), медичних працівників або наявність медичних працівників, допущених до здійснення діяльності без відповідного рівня освіти і кваліфікації, а також встановлення при перевірці факту використання праці без оформлення трудових відносин з працівником.

Зі змісту оскаржуваного Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 154 від 21.02.2013 року вбачається, що підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії позивача на провадження господарської діяльності з медичної практики став саме акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для господарської діяльності з медичної практики.

У запереченні на адміністративний позов відповідач вказав на те, що підставою для анулювання ліцензії позивача став не тільки акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, а й акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії.

Однак, суд зазначає, що наявність будь-яких інших підстав для анулювання ліцензії позивача, окрім акту про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, в Наказі Міністерства охорони здоров'я України № 154 від 21.02.2013 року не зазначено.

У зв'язку з цим, перевіряючи правомірність прийнятого відповідачем рішення, суд як підставу для анулювання ліцензії позивача бере до уваги тільки акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для господарської діяльності з медичної практики.

Як свідчать матеріали справи, за результатами перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 посадовими особами Міністерства охорони здоров'я України було складено акт від 14.02.2013 року про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для господарської діяльності з медичної практики (а.с.35).

Згідно вказаного акту перевіркою ліцензіата встановлено відсутність документів, які засвідчують підставу користування приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, в якому ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність з медичної практики (терапевтична стоматологія).

Наявність приміщень, що відповідають установленим санітарним нормам і правилам, у суб'єктів господарювання, які провадять медичну практику на підставі ліцензії, передбачено п.2.6 Ліцензійних умов.

Відповідно до акту від 14.02.2013 року при перевірці досліджені свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ №900012 від 04.09.2007 року, а також рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Проте, за висновками відповідача, названі документи не є доказом належності позивачу приміщення, в якому він провадить господарську діяльність.

Суд не може погодитися з такою позицією відповідача з огляду на наступне.

Згідно із свідоцтвом від 04.09.2007 року, виданим Виконавчим комітетом Феодосійської міської ради (а.с.5), ОСОБА_3 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 62,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Підставою для набуття права власності є рішення замість договору від 24.07.2006 року. Дата прийняття рішення про реєстрацію права власності - 09.07.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2003 року між громадянином ОСОБА_3 та громадянкою ОСОБА_1 укладено шлюб (після одруження прізвище чоловіка - ОСОБА_3, дружини - ОСОБА_1), що підтверджується свідоцтвом про одруження від 10.12.2003 року серії НОМЕР_5 (а.с.4).

На підставі рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 28.08.2012 року у справі №121/5563/12 (а.с.116-117) розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, зареєстрований 10.12.2003 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Феодсійського міського управління юстиції АР Крим, актовий запис № 569.

Особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя визначені Сімейним кодексом України.

У відповідності до статті 60 сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 Сімейного кодексу України).

Згідно із статтею 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що майно, яке було набуто у шлюбі одним із подружжя є об'єктом спільної сумісної власності чоловіка та дружини. При цьому, право спільної сумісної власності не припиняється після розірвання шлюбу.

З огляду на зазначене вище, відповідачем необґрунтовано в акті від 14.02.2013 року про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов вказано на відсутність у суб'єкта господарювання ОСОБА_1 документів, які засвідчують підставу користування приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, в якому вона здійснює господарську діяльність з медичної практики.

Така позиція суду обґрунтована ще й тим, що у провадженні Феодосійського міського суду АР Крим знаходиться цивільна справа № 121/4895/2012 за позовом ОСОБА_1 про розподіл майна, набутого у шлюбі, та визнання права власності на Ѕ частку майна. Предметом розгляду у справі є, зокрема, питання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1.

Підсумовуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про те, що обставини, які стали підставою для анулювання ліцензії позивача на провадження господарської діяльності з медичної практики, є такими, що не відповідають дійсності.

Відтак, Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 154 від 21.02.2013 року в частині п.8.9, яким анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, видану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 27.09.2012 року серії НОМЕР_4, є таким, що прийнято протиправно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

За таких умов, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, як наслідок необхідність їх задоволення.

У відповідності до п.5 ч.1 ст. 161 КАС України під час прийняття постави суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як свідчать матеріали справи, позивачем за подання адміністративного позову до адміністративного суду було сплачено судовий у розмірі 34,41 грн., що підтверджується квитанцією № 22578.399.3 від 29.03.2013 року (а.с.1а). Крім того, за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 114,70 грн., про що свідчить квитанція № ПН4014 від 08.04.2013 року (а.с.66).

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у загальній сумі 149,11 грн. з Державного бюджету України.

В судовому засіданні, яке відбулось 14.05.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанову оформлено та підписано 17.05.2013 року.

Керуючись ст. ст. 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати пункт 8.9 Наказу міністерства охорони здоров'я України № 154 від 21.02.2013 року «Про ліцензування медичної практики».

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 149,11 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Міністерства охорони здоров'я України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.

Суддя Кисельова О.М.

Суддя Латинін Ю.А.