Рішення № 31275973, 14.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3548/13 14.05.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний дім "Євротрубпласт"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехні-ЛТД і Ко"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехніксервіс"

про стягнення 208 536, 41 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Клепач О.П. за довіреністю № 4 від 03.01.2013 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний дім "Євротрубпласт" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до . Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехні-ЛТД і Ко" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехніксервіс" (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів суми основного боргу за Договором поставки № 161 від 26.04.2011 р. в розмірі 152 620, 18 грн., 2 034, 98 грн. інфляційних втрат та 53 881, 25 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідачів судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 170, 73 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем-1 Договору поставки № 161 від 26.04.2011 р. позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем-1 не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-1, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/3548/13 та призначено її до розгляду на 26.03.2013 р.

26.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник не має змоги прибути в судове засідання.

Від позивача 26.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, відкладено на 09.04.2013 р.

08.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник перебуватиме у відрядженні.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, відкладено на 22.04.2013 р.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 22.04.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 910/3548/13 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.2013 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу № 910/3548/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 14.05.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 13.05.2013 р. справу № 910/3548/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/3548/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 14.05.2013 р.

14.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник не має змоги прибути в судове засідання.

Представники відповідачів в судове засідання 14.05.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом відхилено клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, так як до нього не додано жодних доказів, що підтверджують обставини, викладені в його обґрунтування та зважаючи на те, що відповідач-2 відповідно до приписів ст. 28 ГПК України має право мати необмежену кількість представників.

Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.05.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Договір № 161, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити труби поліетиленові, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари, партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього Договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим Договором.

Відповідно до п. 4.1.3. Договору сторони визначили, що достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також прийняття покупцем товару в порядку, передбаченому п. 4.4. даного Договору, незалежно від наявності замовлення або підтвердження покупцем умов поставки, зазначених в рахунку-фактурі.

Так, згідно з п. 4.4. Договору поставка партії товару повинна супроводжуватись передачею покупцю накладної постачальника та/або акта здавання-приймання вантажу до перевезення, підписання кожної з яких представником покупця або експедитором (у випадку доставки товару перевізником), буде свідчити про отримання покупцем товару.

Датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної постачальника, що передається покупцю (п. 4.6. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору сторони визначили, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або специфікації, в порядку передбаченому даним Договором.

Згідно з п. 13.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2011 р., а в частині здійснення розрахунків за поставлений товар - до повного виконання.

В забезпечення зобов'язань відповідача-1 за Договором поставки 26.04.2011 р. позивач (кредитор) та відповідач-2 (поручитель) уклали Договір поруки № 161-ПР, відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язку відповідачем-1 щодо оплати товару за Договором, передбаченим ст. 2 цього Договору поруки.

Відповідно до п. 1.2. Договору поруки порукою забезпечується виконання зобов'язань боржника в повному обсязі.

Згідно з п. 2.1. Договору поруки під основним договором в цьому договорі розуміють Договір № 161 від 26.04.2011 р., укладений між кредитором та боржником. Термін основний договір також включає всі рахунки-фактури, накладні, специфікації та додатки до договору, які були узгоджені в порядку, передбаченому договором постачання, та відповідно, є підставою для виникнення обов'язку боржника зі сплати грошових коштів на користь кредитора, що були укладені на момент підписання даного Договору або будуть узгоджені сторонами протягом дії основного договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, що передбачений п. 1.1. цього Договору, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора в строк не пізніше семи банківських днів з моменту отримання вимоги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, як і боржник, включаючи оплату основного боргу, процентів, неустойки, стягнення збитків та інших виплат, передбачених основним договором.

Згідно з п. 4.1. Договору поруки він набуває чинності з моменту його підписання і втрачає чинність через два роки з моменту його укладення, але в будь-якому разі не раніше закінчення строк дії основного договору.

03.10.2011 р. позивач виставив відповідачу-1 рахунок-фактуру № ЕТП КВ0310/010 від 03.10.2011 р. щодо товару - труба ПЕ 100 SDR 11-225х20,5 відр.питна в кількості 816 м.п. на загальну суму 298 900, 80 грн.

14.10.2011 р. позивач постав відповідачу-1 вказаний товар, про що сторони підписали Видаткову накладну № ЕТП КВ1410/007 від 14.10.2011 р. на суму 298 900, 80 грн.

У свою чергу, відповідач-1 за поставлений товар розрахувався частково, сплативши позивачу 50 000,00 грн. 03.10.2011 р., 5 000, 00 грн. 24.01.2012 р., 10 000, 00 грн. 21.02.2012 р., 70 000, 00 грн. 08.10.2012 р., 5 000, 00 грн. 14.12.2012 р., 5 000, 00 грн. 17.12.2012 р.

Крім того, Листом за № 26 від 18.01.2012 р. відповідач-1 звернувся до позивача з проханням переплату по рахункам № ЕТП КВ1803/017 від 18.03.2011 р. в сумі 1 161, 44 грн. та № ЕТП КВ1304/002 від 13.04.2011 р. в сумі 119, 18 грн., загалом в розмірі 1 280, 00 грн. перенести на оплату рахунку ЕТП КВ0310/010 від 03.10.2011 р.

Таким чином, відповідачем-1 було проведено розрахунок за поставлений за Договором товар на суму 146 280, 62 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 152 620, 18 грн.

При цьому, письмовою вимогою № 298/2012 від 06.04.2012 р. позивач звертався до відповідача-2 щодо сплати в строк до 17.04.2012 р. сплатити існуючий на вказану дату борг в сумі 232 620, 18 грн.

Оскільки ні відповідачем-1, ні відповідачем-2 в подальшому так і не було у повному обсязі сплачено борг за Договором поставки, позивач вирішив звернутись до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується, що збігається з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в його постанові № 5002-8/481-2011 від 28.02.2012 р.

Водночас, як вбачається зі змісту до п. 5.1. Договору, його сторони визначили, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або специфікації, в порядку передбаченому даним Договором.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач-1 прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Укладений між сторонами Договір в розділі 5 "Порядок розрахунків" містить п. 5.4., яким визначено, що у випадку невиконання (прострочення) покупцем зобов'язання по оплаті товару з моменту настання передбачених договором термінів, він за вимогою постачальника сплачує на користь постачальника крім неустойки, передбаченої даним Договором, 3 % річних за весь час прострочення відповідно до ст. 625 ЦК України.

У той же час, пунктом 8.4. Договору, який міститься в розділі 8 "Відповідальність сторін", сторони визначили, що у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого товару покупець згідно з ч. 2 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов'язаний сплатити проценти за використання чужих коштів в розмірі 20 % річних за весь період прострочення оплати.

Таким чином, з наведеного вбачається, що внаслідок невірного розуміння правової природи 3 % річних, які є саме платою за користування чужими грошовими коштами, право на нарахування яких за період прострочення грошового зобов'язання визначено приписами ст. 625 ЦК України, а також правових конструкцій ст. ст. 536, 692 та 694 ЦК України, сторони двічі в укладеному ними Договорі передбачили можливість нарахування постачальником покупцю плати за користування чужими грошовими коштами в різних розмірах, як 3 % річних та 20 % річних.

Водночас, враховуючи те, що укладений між сторонами Договір є дійсним, жодне з його положень недійсним у встановленому порядку не визнавалось, слід дійти висновку, що за вказаних обставин постачальник наділений правом обрати в якості ставки плати за користування чужими грошовими коштами на період прострочення платежів з оплати поставленого товару 20 % річних, проте як подвійне стягнення за рахунок нарахування в тому числі 3 % річних в даному випадку неможливе, оскільки б суперечило сутності даних зобов'язань.

Позивачем нараховано відповідачу 53 881, 41 грн. 20 % річних, розрахунок яких є вірним.

Водночас, інфляційні втрати в сумі 2 034, 98 грн. нараховані невірно, оскільки позивачем не враховано при розрахунку періоди дефляції, коли відповідні індекси становили менше одиниці.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом, розмір інфляційних втрат за період з 14.11.2011 р. по 13.02.2013 р. складає 416, 04 грн., які розраховані наступним чином: 304, 47 грн. інфляційних втрат, нарахованих на непогашену складову загальної суми поставки в розмірі 152 620, 18 грн. за період з 14.11.2011 р. по 13.02.2013 р. (І = 1,001х1,002х0,998х1,002х0,999) + 6, 41 грн. інфляційних втрат, нарахованих на погашену 18.01.2012 р. складову загальної суми поставки в розмірі 1 280, 62 грн. за період з 14.11.2011 р. по 18.01.2012 р. (І = 1,001х1,002х1,002) + 25, 04 грн. інфляційних втрат, нарахованих на погашену 24.01.2012 р. складову загальної суми поставки в розмірі 5 000, 00 грн. за період з 14.11.2011 р. по 24.01.2012 р. (І = 1,001х1,002х1,002) + 70, 18 грн. інфляційних втрат, нарахованих на погашену 21.02.2012 р. складову загальної суми поставки в розмірі 10 000, 00 грн. за період з 14.11.2011 р. по 21.02.2012 р. (І = 1,001х1,002х1,002х1,002) + 0, 00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на погашену 08.10.2012 р. складову загальної суми поставки в розмірі 70 000, 00 грн. за період з 14.11.2011 р. по 08.10.2012 р. (І = 1,001х1,002х1,002х1,002х1,003х1х0,997х0,997х0,998х0,997х1,001х1) + 4,97 грн. інфляційних втрат, нарахованих на погашену 14.12.2012 р. складову загальної суми поставки в розмірі 5 000, 00 грн. за період з 14.11.2011 р. по 14.12.2012 р. (І = 1,001х1,002х0,998) + 4,97 грн. інфляційних втрат, нарахованих на погашену 17.12.2012 р. складову загальної суми поставки в розмірі 5 000, 00 грн. за період з 14.11.2011 р. по 17.12.2012 р. (І = 1,001х1,002х0,998).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже він має сплатити позивачу за період прострочення відповідних платежів 20 % річних як плату за користування чужими грошовими коштами та інфляційні втрати, а також сплатити суму основного боргу.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 ЦК України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 ЦК України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути зміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні.

Враховуючи наведене, однією із сторін договору поруки не обов'язково має бути боржник і такий договір не потребує волевиявлення останнього.

При цьому, зі змісту статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.

Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 31.05.2011 р. у справі № 33/303-10.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Враховуючи зазначене, а також положення Договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, відповідачі мають перед позивачем відповідати солідарно.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно заявленим до них та задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехні-ЛТД і Ко" (02222, м. Київ, Деснянський район, вулиця Пухівська, будинок 4; код ЄДРПОУ 19478780) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехніксервіс" (02222, м. Київ, Деснянський район, вулиця Пухівська, будинок 4; код ЄДРПОУ 31953200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний дім "Євротрубпласт" (93000, Луганська область, м. Рубіжне, вулиця Трудова, будинок 1; код ЄДРПОУ 33090871) 152 620 (сто п'ятдесят дві тисячі шістсот двадцять) грн. 18 коп. основного боргу, 53 881 (п'ятдесят три тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн. 25 коп. 20 % річних, 416 (чотириста шістнадцять) грн. 04 коп. інфляційних втрат та 4 138 (чотири тисячі сто тридцять вісім) грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.05.2013 р.

Суддя В.С. Ломака