Рішення № 31274087, 14.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6251/13 14.05.13

За позовом Приватного підприємства "Мірус Компані"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко"

про стягнення 101207,48 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Рекотова Т. А. (дов. б/н від 13.05.2013 р.)

Від відповідача Рабчун Р. О. (дов. б/н від 12.12.2012 р.)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 14.05.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне підприємство «Мірус Компані» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» (далі за текстом - відповідач) про стягнення за договором поставки № 6832 К від 01.01.2010 року 21629, 33 грн. основної заборгованості, 479, 99 грн. пені, 25946, 16 грн. вартості залишку виготовленої продукції, 53152, 00 грн. вартості упаковки, а також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору. Разом з позовною заявою позивачем заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/6251/13, розгляд справи призначено на 14.05.2013 року.

07.05.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем подано повідомлення по справі. В судове засідання 14.05.2013 року представники сторін з'явились.

Представником позивача надано усні пояснення по суті заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, підтримано її. Представником відповідача надано усні заперечення проти задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову суд відмовив в її задоволенні, з підстав викладених нижче.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до а. 2 п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно п. 3 зазначеної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Відповідно до поданої позивачем заяви про забезпечення позову від 21.03.2013 року, оскільки, майновий стан відповідача та його платоспроможність викликають сумніви щодо можливості виконання рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача заподіяних позивачу збитку, а також те, що відповідач не бажає повертати борг, є підстави вважати, що останній намагатиметься зняти кошти зі свого розрахункового рахунку, що зробить неможливим виконання рішення суду. Тобто, заява про забезпечення позову обґрунтована лише припущеннями позивача, що не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заявником не наведено суду обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів позивачів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивачів.

Представник позивача вимоги ухвали суду від 04.04.2013 року виконав, надав додаткові матеріали по справі, також надав усні пояснення по суті позовної заяви, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором поставки № 6832 К від 01.01.2010 року по оплаті поставленого йому товару.

Представником відповідача в судовому засіданні надано відзив на позов, усні пояснення та заперечення по суті спору, в яких просить суд частково відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач проти позову заперечує частково, та просить суд в позовних вимогах, в частині стягнення 3891, 11 грн. основного боргу за поставлений товар (в зв`язку з проведенням, на думку відповідача, зарахування зустрічних однорідних вимог), 86, 35 грн. пені, 25946, 16 грн. вартості виготовленої продукції, 53152, 00 грн. вартості упаковки відмовити, з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2010 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки № 6832 К (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору, у відповідності до замовлення, супровідної документації і прийнятих сторонами змін і доповнень до договору, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 3.1. договору, ціна на товар, визначається на підставі калькуляції на товар, Додаток №2, що є невід'ємною частиною даного договору. У погоджену сторонами ціну товару входять усі витрати, що несе постачальник на виготовлення та поставку товару.

Підтвердження асортименту та цін на товар здійснюється шляхом підписання сторонами специфікації, додаток №1, що є невід'ємною частиною даного договору.

Ціна товару міститься у видаткових накладних, які надаються постачальником покупцю разом із партією товару.

Відповідно до п. 3.4. договору оплата партії товару здійснюється в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі наданих при поставці видаткових накладних підписаних уповноваженими представниками постачальника і покупця згідно з додатковими умовами чи замовлення.

Датою приймання товару вважається дата підписання відповідної накладної уповноваженим представником покупця. Днем здійснення платежів вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунка покупця на рахунок постачальника.

Підставою для сплати поставленого за договором товару є: передача покупцю, оформлених у встановленому чинним законодавством порядку видаткової накладної і податкової накладної. При відсутності одного з зазначених документів, включаючи неналежне їх оформлення, розбіжності у відомостях чи даних, оплата за поставлений Товар Покупцем не здійснюються до усунення постачальником такого порушення та надання всіх належним чином оформлених документів.

Пунктом 3.5 договору сторони погодили, що оплата за товар проводиться протягом 45 календарних днів з моменту прийняття товару покупцем за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні на адресу покупця протягом не більше, ніж 7 днів з дня поставки в разі їх коригування чи дооформлення. Якщо постачальник не надасть видаткові та податкові накладні вчасно, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні документів.

Відповідно до п. 7. 2 договору у разі прострочення оплати покупцем термінів оплати товару, більше чим на 15 (п'ятнадцять) банківських днів, передбачених цим договором, без суттєвих на те причин постачальник має право зупинити поставку товару, до моменту оплати покупцем вартості товару, по якому сплив строк оплати та покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої суми оплати за кожний день прострочення.

Згідно п. 7. 6 договору, у разі розірвання даного договору з ініціативи покупця чи постачальника, покупець зобов'язується викупити всі залишки упаковки, в повному обсязі, виготовленої чи придбаної для виготовлення продукції ТМ Softy ,за фактичною собівартістю, що документально підтверджено виробником. Підставою для розірвання договору, з боку постачальника, в односторонньому порядку вважається порушення (прострочення) термінів оплати за поставлений товар більше ніж на 40 календарних днів.

Відповідно до договору про внесення змін до договору поставки № 6832 К від 01.01.2010 року, даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року, а в частині зобов'язань, що залишились не виконаними на вказану дату - до повного виконання таких зобов'язань сторонами.

Постачальником на підставі договору поставлено покупцю товар, зокрема, відповідно до видаткових накладних № МК - 0002448 від 19.10.2012 року, № МК - 0002582 від 20.11.2012 року, № МК - 0002689 від 11.12.2012 року.

За твердженням обох сторін заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар станом на лютий 2013 року становить 21629,33 грн., яка виникла в результаті тільки часткової оплати поставки товару поставленого за видатковою накладною № МК - 0002689 від 11.12.2012 року на суму 32 667, 84 грн.

Проте, відповідач твердить, що дана суму боргу була погашена сторонами на суму 3891,11 грн. шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, виходячи з наведеного.

01.08.2012 року між сторонами було підписано договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору поставки № 6832 від 01.01.2010 року, відповідно до якого сторони погодили доповнити Договір додатком № 1.

Згідно п. 2.1. додатку 1 до договору покупець взяв на себе зобов'язання за плату та для належного виконання постачальником умов цього договору, надати особисто та/або з залученням третіх осіб послуги постачальнику (тільки по товару, який поставляється на склад покупця), а саме виконати для постачальника розвантажувально-завантажувальні роботи. Відповідно до п. 2.2. додатку 1 до договору вартість послуг за календарний місяць, наданих покупцем постачальнику та зазначених в цьому додатку, складає 6% від загальної суми поставленого постачальником на склад покупця товару в поточному місяці.

Відповідно до п. 2.3. додатку 1 до договору сторонами встановлено, що постачальник зобов'язаний сплатити послуги, які було надано покупцем в календарному місяці не пізніше 20 - го числа календарного місяця, послідуючого за місяцем надання послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця зазначеного в цьому договорі. Підставою здійснення платежів для постачальника за надані покупцем послуги являється цей договір, що не потребує оформлення покупцем будь-яких додаткових документів. При цьому, грошові зобов'язання постачальника за послуги по цьому договору можуть бути припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відмітка складу покупця на товаросупровідних документах постачальника є достатнім та беззаперечним підтвердженням прийняття постачальником наданих послуг та є підставою для їх оплати.

Відповідно до п. 2.4. додатку 1 до договору, за результатами наданих покупцем постачальнику в календарному місяці послуг, покупець щомісячно складає акт наданих постачальнику послуг та передає його для підписання постачальнику. Постачальник зобов'язаний підписати акт протягом 5-ти робочих днів з дня отримання його від покупця або в той же строк надати свої письмові зауваження. У випадку, не отримання покупцем у вказаний в даному пункті договору строк підписаного постачальником акту або письмових зауважень постачальника про надані послуги, послуги вважаються наданими покупцем в повному обсязі у відповідності до умов даного договору та даного додатку.

Відповідач стверджує, що під час поставки товару згідно видаткових накладних № МК - 0002448 від 19.10.2012 року, № МК - 0002582 від 20.11.2012 року, № МК - 0002689 від 11.12.2012 року покупцем було надано постачальнику розвантажувальних послуг на суму 6 704, 12 грн. (6% від вартості поставленої продукції), оскільки поставка товару здійснювалась на склад покупця, відповідно у постачальника виникло грошове зобов'язання перед покупцем на відповідну суму, строк виконання якого настав. Постачальник вказане грошове зобов'язання виконав частково, оплативши 10.01.2013 року надані послуги на суму 2 813, 01 грн.

В матеріалах справи міститься заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.02.2013 року відповідача, відповідно до якої відповідач повідомляє, що про зарахування однорідних вимог за зобов'язаннями визначеними у п. 1 і п. 2 цієї заяви, що тягне за собою припинення з боку відповідача на користь позивача зобов'язань на суму 3 891, 11 грн., проте доказів направлення заяви позивачеві матеріали справи не містять, як і не містять акту зарахування зустрічних однорідних вимог.

За твердженням позивача, загальна вартість залишків виготовленої продукції за замовленням відповідача складає 25 946, 16 грн., а вартість залишку упаковки складає 53 152, 00 грн. Як встановлено судом, залишки виготовленої продукції сформувалися, в наслідок зупинення позивачем поставки товару відповідачу, відповідно до п. 7.2. договору в період дії договору, в зв`язку з простроченням оплати товару відповідачем.

Крім того, за твердженням позивача листами від 27.08.2012 року та 29.08.2012 року відповідач визнав умови договору щодо зобов'язання покупця викупити всі залишки пакувального матеріалу та готової продукції, а також просив повідомити про залишки готової продукції та упаковки для формування графіку виробки продукції від позивача.

13.02.2013 року позивач направив відповідачу Вих. № 54 претензію № 1, якою повідомляв щодо необхідності викупу залишків упаковки та виготовленої продукції на загальну суму 79 098, 16 грн., а також погашення заборгованості по оплаті товару у строк до 22.02.2013 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки № 6832 К від 01.01.2010р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, зокрема, поставлено відповідачу товар на суму 32 667, 84 грн., згідно видаткової накладної № МК - 0002689 від 11.12.2012 р., належним чином засвідчена копія якої, підписана та скріплена печатками/штампами сторін, додана позивачем до матеріалів справи, оригінали надано для огляду в судовому засіданні.

Поставка товару по зазначеній накладній була частково оплачена відповідачем на суму 11 038, 51 грн., що підтверджується обома сторонами.

Враховуючи, що матеріали справи не містять актів наданих постачальнику послуг, відповідно до п. 2.4. додатку 1 до договору, не містять доказів направлення позивачу та/або отримання позивачем заяви про зарахування зустрічних вимог від 20.02.2013 року, суд відхилив відповідні доводи відповідача, та дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент вирішення справи становить 21 629, 33 грн. і підлягає стягненню з відповідача.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 479, 99 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки щодо вказаної суми боргу за поставлений товар, відповідно до п. 7.2. договору (за період з 27.01.2013р. по 21.03.2013р. - 54 дня).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 479,99 грн. у відповідності до п. 7.2. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 7.2. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.

Щодо решти позовних вимог, то суд приходить до висновку, що вони є недоведеними та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до тверджень позивача, листами від 27.08.2012 року та 29.08.2012 року відповідач визнав умови договору щодо зобов'язання покупця викупити всі залишки пакувального матеріалу та готової продукції.

Суд дослідивши листи від 27.08.2012 року та 29.08.2012 року не вбачає в їх тексті зобов'язання покупця саме по оплаті залишків пакувального матеріалу та готової продукції, яка знаходиться у позивача, та встановлення ціни такої продукції та пакувального матеріалу , а також визначення строків такої оплати .

Пунктом 7.6 договору, сторони погодили, що у разі розірвання даного договору з ініціативи покупця чи постачальника, покупець зобов'язується викупити всі залишки упаковки, в повному обсязі, виготовленої чи придбаної для виготовлення продукції ТМ Softy за фактичною собівартістю, що документально підтверджено виробником. Згідно п. 7.7. договору покупець звільняється від зобов'язання щодо придбання пакувального матеріалу у разі виявлення покупцем невідповідності залишків пакувальних матеріалів вимогам стандартів та (або) умовам цього договору, або у разі дострокового розірвання цього договору з підстав істотного порушення постачальником умов договору, які наведені у п. 7.5. договору.

Інших положень щодо зобов'язання покупця викупити залишки пакувального матеріалу, окрім наведених, договір укладений між сторонами не містить, також договір не містить жодних положень, щодо зобов'язання покупця викупити залишки готової продукції. Відповідно до умов договору, покупець зобов'язаний оплатити тільки поставлений товар.

При цьому, умовами договору визначено умови поставки на склад покупця (відповідача), доказів такої поставки позивачем щодо залишків товару та пакувального матеріалу, позивачем не надано.

Із аналізу п. 7.6. договору випливає зобов'язання покупця викупити залишки пакувального матеріалу у випадку розірвання договору. Проте, умови договір та матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували досягнення згоди сторін щодо ціни, кількості та строків оплати вищезазначеного товару, а також доказів поставки такого товару (залишків готової продукції та пакувального матеріалу), тому суд дійшов висновку, що у відповідача на підставі договору, станом на момент винесення рішення по справі, не виникло зобов'язання перед позивачем по оплату залишків пакувального матеріалу та готової продукції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести свої вимоги та заперечення належними засобами доказування.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 25 946, 16 грн. вартості залишку виготовленої продукції та 53 152, 00 грн. вартості упаковки не доведені в частині настання строків оплати такого товару, відповідно позивачем не обґрунтоване порушення відповідачем його прав в цій частині, а отже не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищенаведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача підлягають 21 629, 33 грн. основного боргу за поставлений по договору товар та 479, 99 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» (03039, м. Київ, пр-т Науки, б. 8; код ЄДРПОУ 32104254; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Приватного підприємства «Мірус компані» (36009, м. Полтава, вул. Яківчанська, буд. 11; код ЄДРПОУ 33532080) 21 629 (двадцять одну тисячу шістсот двадцять дев'ять) грн. 33 коп. основної заборгованості, 479 (чотириста сімдесят дев'ять) грн. 99 коп. пені та 442 (чотириста сорок дві) грн. 19 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.05.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко