Рішення № 31273139, 15.05.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.05.2013Справа № 901/790/13-гЗа позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Південна будівельна компанія», Одеська область,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛК «УКРЛІФТ», м. Сімферополь,

про стягнення 381 835,90 грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - Полісько О.В., представник, довіреність №б/н від 16.12.2012.

Від відповідача - Дубініна С.М., представник, довіреність №б/н від 08.02.2013.

СУТЬ СПОРУ: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Південна будівельна компанія» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛК «УКРЛІФТ» суми попередньої оплати вартості обладнання за договором у розмірі 338 688,00 грн., пені в розмірі 25 610,38 грн. і 5 177,75 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням з боку відповідача умов договору №84 на поставку і монтаж обладнання, укладеного 26.10.2011 між позивачем та відповідачем, в частині зобов'язання постачання обладнання, вартість якого у повному обсязі перерахована позивачем в сумі 338 688,00 грн. відповідачеві.

Відповідач, згідно наданому відзиву на позов та додаткових пояснень, проти задоволення позову заперечував, з підстав, що повне виконання зобов'язань, передбачених п.3.2.договору, замовником було виконано 03.10.2012, період прострочки виконання зобов'язання замовником склав 337 днів (з 01.11.2011 по 02.10.2012), тому відповідач вважає, що оскільки позивачем були порушені строки сплати платежів, то відповідач, згідно п.12.1 договору, має право затримати строк на поставку обладнання на строк, аналогічний строку затримки сплати платежів замовником, тобто на 337 днів.

Представник позивача проти зазначеного заперечував, зазначаючи, що позиція відповідача не підтверджена належними доказами.

Заявою про збільшення позовних вимог від 12.04.2013, позивач збільшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати вартості обладнання за договором у розмірі 338 688,00 грн., пені в розмірі 34 239, 98 грн. та 6 903,67 грн. - 3% річних.

Дана заява прийнята судом до розгляду ухвалою суду від 18.04.2013.

29.04.2013 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати вартості обладнання за договором у розмірі 338 688,00 грн., пені в розмірі 35 910,22 грн. грн. та 7 237,67 грн. - 3% річних, загалом 381 835,90 грн.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.04.2013 суд прийняв заяву про збільшення позовних вимог від 24.04.2013 до розгляду.

Крім того, ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.04.2013 суд продовжив строк вирішення спору до 16.05.2013 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони.

У судовому засіданні 15.05.2013 позивач підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні. Також позивач надав додаткові письмові пояснення у справі, які оглянуті судом у судовому засіданні та долучені в матеріали справи.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у раніше поданому відзиві на позов та додаткових поясненнях. Також відповідачем надані письмові додаткові пояснення у справі, які оглянуті судом у судовому засіданні та долучені в матеріали справи.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.10.2011 між Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Південна будівельна компанія» (далі замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю СЛК «Укрліфт» (далі виконавець) укладений договір на поставку і монтаж обладнання №84 (далі договір, а.с. 11-18).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до моменту його повного виконання обома сторонами (п. 11.1договору).

Сторонами, під час розгляду справи, суду не надано доказів розірвання чи визнання даного договору недійсним у встановленому законом порядку.

Предметом даного договору є те, що виконавець зобов'язується в порядку і на умовах, вказаних в договорі, поставити замовнику, здійснити монтаж і пусконаладку ліфта в/п 450 кг, виробництва «KLEEMAN» (Греція), вказаного в додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору (далі обладнання), а замовник зобов'язався в порядку і на умовах, вказаних в договорі, прийняти і оплатити вартість обладнання, і виконаних робіт з його монтажу і пусконаладці (п. 1.1 договору).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Пунктом 3.1 договору визначена загальна вартість обладнання - 338688,00грн., що в еквіваленті в євро складає 30240,00 євро. Вартість обладнання вказана з доставкою до об'єкту.

Розділом 4 договору сторони обумовили строки і порядок поставки обладнання, так, зокрема, згідно з п. 4.1 строк поставки обладнання складає 15 тижнів з моменту здійснення замовником оплати, вказаної в п. 3.2 даного договору.

26.04.2012 відповідач виставив позивачеві до сплати рахунок-фактуру №СФ-0000125 на суму 135476,00грн (а.с. 19).

26.04.2012 позивач, у виконання умов договору, здійснив перший етап оплати та сплатив виставлений рахунок в розмірі 135476,00грн (а.с. 22).

Позивач, вважаючи, що відповідач мав поставити, у відповідності з пунктом 4.1 договору, товар протягом 15 тижнів з моменту оплати першого етапу, а саме з 26.04.2012, у строк не пізніше 09.08.2012, надіслав 11.12.2012 претензію від 10.12.2012 з вимогами виконати умови договору та здійснити поставку ліфта (а.с. 25, 26).

Невиконання претензії щодо поставки та монтажу і пусконаладки ліфта в/п 450 кг, виробництва «KLEEMAN» (Греція), стало причиною звернення позивача з позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛК «УКРЛІФТ» суми попередньої оплати вартості обладнання за договором у розмірі 338 688,00 грн., пені в розмірі 25 610,38 грн. і 5 177,75 грн. - 3% річних.

Неодноразово заявами про збільшення позовних вимог, позивач збільшував період нарахування санкцій, в результаті та вирішення суду поставлені вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати вартості обладнання за договором у розмірі 338 688,00 грн., пені в розмірі 35 910,22 грн. грн. та 7 237,67 грн. - 3% річних, загалом 381 835,90 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Звертаючись з даною позовною заявою до суду, позивач в його обґрунтування, посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 611, ч. 2 ст. 651, ч. 5 ст. 653, ст. 665, п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вважає, що оскільки відповідач не поставив товар у строк, передбачений умовами договору, укладений між сторонами договір має бути розірвано у судовому порядку, за рішенням суду, та відповідач має повернути суму попередньої оплати позивачеві. При цьому відповідних вимог щодо розірвання укладеного між сторонами договору, позивачем не заявлено.

Разом з тим, положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом спору у даній справі є повернення відповідачем позивачеві суму попередньої оплати за договором з поставки обладнання, у зв'язку з простроченням строків поставки.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено статтею 175 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджено, що 26.04.2012 відповідач виставив позивачеві до сплати рахунок-фактуру №СФ-0000125 на суму 135476,00грн. Даний рахунок 26.04.2012 сплачений позивачем платіжним дорученням №130 від 26.04.2012 в сумі 135476,00грн. з призначенням платежу: «передоплата за ліфтове обладнання зг. рах. 125 від 26.04.2012. у т. ч. ПДВ 20% - 22579,33грн.»

Пунктом 4.1 договору визначено, що строк поставки обладнання складає 15 тижнів з моменту здійснення замовником оплати, вказаної в п. 3.2 даного договору

Позивач вважає, що строк поставки обладнання протягом 15 тижнів має початок відліку саме від здійснення позивачем першого етапу проплати за обладнання, тобто з 26.04.2012 та відповідно кінцевою датою поставки має бути 09.08.2012.

Проте, дослідивши умови укладеного між сторонами договору, зокрема пункт 3.2, яким сторони обумовили порядок проведення розрахунків, судом встановлено наступне.

Розрахунки за даним договором здійснюються замовником (позивач у справі) поетапно у наступному порядку:

1-й етап - 40% загальної вартості обладнання - 135476,00грн., що еквівалентно 12096,00 євро, у тому числі ПДВ 20% - протягом 5 днів після підписання договору на підставі рахунку виконавця (відповідач у справі);

2-й етап - 30% загальної вартості обладнання - 101606,00грн., що еквівалентно - 9072,00 євро, у тому числі ПДВ 20% - через 4 тижні після оплати першого етапу розрахунків на підставі рахунку виконавця;

3-й етап - 30% загальної вартості обладнання - 101606,00грн., що еквівалентно - 9072,00 євро, у тому числі ПДВ 20% - протягом 5 днів після отримання повідомлення від виконавця про готовність обладнання до відвантаження на підставі рахунка виконавця (пункт 3.2 договору).

Згідно пункту 4.1 договору, строк поставки обладнання складає 15 тижнів з моменту здійснення замовником оплати, вказаної в п. 3.2 даного договору.

З урахуванням чого, суд дійшов висновку щодо помилкового трактування позивачем умов укладеного договору, щодо строку поставки обладнання за ним, визначаючи, що у виконання пункту 4.1 договору, яким передбачена поставка обладнання протягом 15 тижнів з моменту оплати, передбаченої п. 3.2 договору, поставка обладнання мала відбутись до 09.08.2012, тобто зі спливом 15 тижнів від першого етапу оплати. Пункт 4.1 договору не визначає поетапність проплат, а містить обов'язкову передумову для поставки обладнання - це виконання пункту 3.2 договору, тобто повної оплати обладнання.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про здійснення позивачем повної оплати обладнання, у виконання умов договору.

Так, 26.04.2012 відповідач виставив позивачеві до сплати рахунок-фактуру №СФ-0000125 на суму 135476,00грн (а.с. 19).

26.04.2012 позивач платіжним дорученням №130 від 26.04.2012 сплатив відповідачеві виставлений рахунок в сумі 135476,00грн (а.с. 22).

29.05.2012 відповідач виставив позивачеві до сплати рахунок-фактуру №СФ-0000160 на суму 101606,00грн (а.с. 20).

Позивач сплатив виставлений рахунок платіжним дорученням №172 від 29.05.2012 на суму 30000,00грн., платіжним дорученням №222 від 03.07.2012 на суму 25000,00грн., платіжним дорученням №224 від 05.07.2012 на суму 50000,00грн., тобто на загальну суму 105000,00грн. (а.с.22-24).

02.10.2012 відповідач виставив позивачеві до сплати рахунок-фактуру №СФ-0000246 на суму 98212,00грн (а.с. 21).

Позивач сплатив виставлений рахунок платіжним дорученням №375 від 03.10.2012 на суму 98212,00грн. (а.с. 24).

Таким чином, позивач, взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати обладнання виконав у повному обсязі.

Розділом 12 договору, визначена відповідальність сторін, зокрема пунктом 12.1 встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати замовником встановлених даним договором платежів, виконавець має право затримки поставки обладнання або виконання відповідних об'ємів підрядних робіт згідно договору на строк, аналогічний строку затримки відповідного платежу замовником.

За таких обставин, у відповідача виник обов'язок щодо виконання своїх зобов'язань, у вигляді поставки обладнання, протягом 15 тижнів з моменту виконання замовником п. 3.2 договору.

Умови договору щодо оплати обладнання у повному обсязі виконані замовником 03.10.2012 (останній платіж), тобто кінцевим строком поставки ліфта в/п 450 кг, виробництва «KLEEMAN» (Греція) виконавцем є 17.01.2013.

Саме з цього моменту у замовника виникло право вимоги щодо виконання виконавцем взятого на себе зобов'язання щодо поставки обладнання.

Пунктом 12.4 договору передбачено, що в разі якщо строк невиконання зобов'язань виконавцем, безпосередньо не пов'язаний з порушенням замовником цього договору, складає більш ніж один місяць, замовник вправі розірвати даний договір в односторонньому порядку і вимагати повернення сум передоплати.

Однак матеріали справи свідчать про порушення позивачем строків оплати виставлених відповідачем рахунків. Тобто право на одностороннє розірвання спірного договору, передбачене умовами договору, позивачем втрачено.

Проте, згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, згідно норм цивільного законодавства України, підставою для зміни або розірвання договору є істотне порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом. «Істотність порушення договору» є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки «істотності» у порушенні договору.

Так позивач, укладаючи договір з відповідачем, розраховував на одержання у встановлені договором строки обладнання - ліфт в/п 450 кг, виробництва «KLEEMAN» (Греція), та на його монтаж і пусконаладку, що є предметом даного договору, тому невиконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором позбавило позивача того результату, на який він розраховував.

Тому у позивача, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору на поставку і монтаж обладнання №84 від 26.10.2011 виникло право на розірвання цього договору у судовому порядку та право вимоги повернення сум попередньої оплати.

Однак позивач доказів звернення до суду з вимогами про розірвання договору на поставку і монтаж обладнання №84 від 26.10.2011, укладеного між сторонами у справі, та з вимогами щодо повернення сум попередньої оплати, у зв'язку з його розірванням, не надав.

Натомість позивач звернувся з позовом лише про стягнення з відповідача сум попередньої оплати за чинним договором, тоді як на даному етапі має право на звернення до суду з позовом про спонукання відповідача до виконання договору на поставку і монтаж обладнання №84 від 26.10.2011 в натурі.

Згідно статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Предмет та підстави позову є складовими його частинами, які визначають зміст позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи положення статті 54 Господарського процесуального кодексу України та межі повноважень суду при прийнятті рішення за статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає предмет та підстави поданого позову, вказує, яке саме його право чи охоронюваний законом інтерес є порушеними, доводячи це належними та допустимими доказами.

Розглядаючи ж спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, відповідність обраного ним способу їх захисту способам, визначеним законодавством, забезпечення внаслідок прийняття рішення відновлення порушених прав позивача.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем положень чинного законодавства України, у зв'язку з чим у позові щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛК «УКРЛІФТ» суми попередньої оплати вартості обладнання за договором у розмірі 338 688,00 грн., відмовляє, так як обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є помилковим.

Вимоги позивача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення з відповідача пені в розмірі 35 910,22 грн. грн. та 7 237,67 грн. - 3% річних, також задоволенню не підлягають, оскільки носять похідний характер від вимоги щодо стягнення сум попередньої оплати.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у випадку розірвання договору на поставку і монтаж обладнання №84 від 26.10.2011 у судовому порядку, позивач не позбавлений права на звернення до суду із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на позивача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 20.05.2013.

На підставі викладеного, керуючись статтею 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя О.І. Башилашвілі