Ухвала суду № 31269056, 14.05.2013, Апеляційний суд Сумської області

Копія

Справа №592/1258/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Котенко О.А.Номер провадження 22-ц/788/1131/13 Суддя-доповідач - Маслов В. О. Категорія - 30

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Маслова В. О.,

суддів - Лузан Л. В., Дубровної В. В.,

за участю секретаря - Назарової О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду у м. Суми цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2013 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», третя особа: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» на його користь 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому обґрунтовує свої вимоги тим, що трудовим законодавством не передбачено порядок відшкодування моральної шкоди, до спірних правовідносин не можуть бути застосовувані норми цивільного законодавства, позивач не надав суду доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди, позивача було повідомлено про умови праці, судом безпідставно не було застосовано строки давності, передбачені трудовим законодавством.

Заслухавши пояснення представника відповідача Грек В.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача ОСОБА_5, який вважав рішення місцевого суду правильним, розглянувши матеріали справи в межах заявленого позову і апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на підставі ч.1 ст.308 ЦПК України.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, з 20 травня 1986 року по 30 липня 2007 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе», правонаступником якого є ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе». Вказана обставина підтверджується копією трудової книжки, яка є на а.с.5-6.

Згідно акту №30 розслідування хронічного професійного захворювання від 18 квітня 2007 року, затвердженого головним державним санітарним лікарем м. Суми, за формою П-4 ОСОБА_3 встановлено діагноз «вібраційна хвороба від впливу локальної вібрації ІІ стадії у формі вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок з вираженим вегетативно-трофічними порушеннями на кистях і частими ангіоспазмами пальців рук. Міофіброз м'язів передпліч та плечового пояса, двосторонній плече-лопаточний періартроз, двосторонній деформований остеоартроз ліктьових, променевозапястних суглобів зі стійким больовим синдромом і порушенням функції верхніх кінцівок». Захворювання професійне. Нейросенсорна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ стадії профхарактеру», та виявлено, що причиною професійного захворювання стало проведення робіт в умовах підвищеного рівня шуму та пилу. (а.с.7).

Відповідно до довідки МСЕК серії ПЗ №003831 від 03 серпня 2009 року, копія якої є на а.с.8, було встановлено ступінь втрати працездатності ОСОБА_3 50% та третю групу інвалідності.

Встановивши, що ОСОБА_3 отримав професійне захворювання через те, що ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» не виконано в повному обсязі вимоги законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти та норимативи, внаслідок чого позивач зазнав моральної шкоди, місцевий суд обґрунтовано частково задовольнив позов та стягнув на його користь суму такої шкоди, яка відповідає обсягу заподіяних моральних страждань, їх характеру та тривалості, а також істотності вимушених змін у зв'язку з професійним захворюванням. Колегія суддів знаходить, що таке рішення місцевого суду відповідає вимогам ст.1167 ЦК України та ст.153, 237-1 КЗпП України.

Не зважаючи на те, що на час звернення позивача до суду положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» щодо обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати моральну шкоду втратили чинність, таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, за правилами статті 237-1 КЗпП України повинен відшкодовувати роботодавець при встановленні судом тих юридично важливих обставин, які визначені законом. Цією нормою обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівнику шкоди покладено на власника або уповноважений ним орган. Відповідальність роботодавця, за наявності вини, за завдання каліцтва або іншого ушкодження здоров'я працівникові під час виконання ним трудових обов'язків настає відповідно до норм ЦК України. Тому посилання в апеляційній скарзі на те, що законодавчо не врегульовано порядок відшкодування моральної шкоди, що в свою чергу унеможливлює безпосереднє застосування ст. 237-1 КЗпП України до спірних правовідносин, є безпідставним.

Втрата ОСОБА_3 працездатності на 50% і, як наслідок фактична втрата з вини роботодавця нормальних життєвих зв'язків, вимушені зміни в його життєвих і виробничих стосунках, безперечно вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, а тому посилання відповідача на відсутність доказів заподіяння моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Передбачена нормативно-правовими актами можливість існування потенційно шкідливого виробництва не звільняє роботодавця від виконання передбаченого ст.153 КЗпП України обов'язку по створенню безпечних і нешкідливих умов праці. У зв'язку з чим, вказівка апелянта на те, що позивач був ознайомлений зі шкідливими умовами праці та знав про можливі шкідливі наслідки для свого здоров'я, висновків суду не спростовують, оскільки не спростовують факту наявності вини роботодавця в неналежному забезпеченні безпечних та нешкідливих умов праці та не є підставою для позбавлення позивача права на отримання відшкодування.

Доводи ПАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» про недотримання позивачем строків звернення до суду за захистом порушеного права колегією суддів також не можуть бути взяті до уваги, оскільки норми ст.237-1 КЗпП України не містять порядку відшкодування моральної шкоди, а такий порядок визначено положеннями Цивільного кодексу України і відповідно до п.3 ч.1 ст.268 цього Кодексу на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, позовна давність не поширюється.

Таким чином, суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, у відповідності зі ст.212 ЦПК України дав оцінку зібраним доказам і вирішив спір згідно з законом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Рішення місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -

З оригіналом згідно:

Суддя В.О. Маслов