Постанова № 31255548, 13.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2013 року № 826/1312/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Паксервіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі місті Києва Державної податкової служби провизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0007932208 від 16.08.2012 та № 0007942208 від 16.08.2012

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Паксервіс" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0007932208 від 16.08.2012 та № 0007942208 від 16.08.2012.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з БВП "Строитель - Плюс" за період з 01.01.2009 по 31.03.2012. Підставою нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що договір, укладений між позивачем та БВП "Строитель - Плюс" не спричиняє реального настання правових наслідків.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з БВП "Строитель - Плюс" за договором № 01/02 від 01.02.2011, який мав реальний характер та за яким ним було сплачено, та отримано товар, який було використано у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Також позивач посилався на те, що у відповідача були відсутні правові підстави для проведення перевірки позивача на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки перевірка контрагента позивача не проводилась, а було лише складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки.

Представник позивача у судовому засіданні 24.04.2013 позовні вимоги підтримав повністю, надав додаткові усні пояснення та просив суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні 21.02.2013 надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 559/22-08/30782106 від 27.07.2012.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.04.2013 заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 24.02.2013 представники сторін не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження та подали заяву, в якій просили здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження, за відсутності представників сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 23.07.2012 по 25.07.2012 Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на підставі наказу № 980 від 20.07.2012 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства "Паксервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з БВП "Строитель - Плюс" за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 46 471, 00 грн., та порушення пункту 198.1 статті 198, статті 185 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 39 800, 00 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

В період, який перевірявся, ПП "Паксервіс" мав правовідносини з БВП "Строитель - Плюс" за договором № 01/02 від 01.02.2011, предметом якого є здійснення поставки товару в асортименті, кількості та за цінами вказаними в рахунках - фактурах.

Актом № 37/22/31263808 від 11.04.2012 "Про не можливість проведення зустрічної звірки БВП "Строитель - Плюс" (код ЄДРПОУ 31263808) з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами - покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведення взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово - господарської діяльності за період з 01.01.2009 по 31.0.2012" встановлено факти формування податкового кредиту від постачальників з ознаками "фіктивності", реальність проведення операцій по яким спростовано актами зустрічних звірок, а також той факт, що податкова вигода за придбані товари, роботи, послуги у контрагентів - постачальників фактично не була використана у власній господарській діяльності БВП "Строитель - Плюс", а була спрямована на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання, з огляду на що встановлено, що діяльність БВП "Строитель - Плюс" була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру.

Відповідно постанови слідчого групи слідчих - старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Мазуркевича В.А. від 02.04.2012, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146 порушеної, зокрема, відносно директора БВП "Строитель - Плюс" ОСОБА_2 за ознаками злочинів передбачених ст.ст. 28 ч.2, 205 ч. 2, 27 ч. 5, 212 ч. 5 Кримінального кодексу України, досудовим слідством встановлено, що групою осіб з метою здійснення незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету, заволодіння бюджетними коштами, у тому числі, було зареєстровано "транзитне" підприємство БВП "Строитель - Плюс", директором і головним бухгалтером якого являється ОСОБА_2, через яке здійснювались операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків підприємств різних форм власності , у готівкові.

Також досудовим слідством встановлено, що використовуючи реквізити та банківські рахунки підприємств, зазначена група осіб документально оформлювала неіснуючі операції, які нібито свідчили про отримання товарно - матеріальних цінностей, надання послуг, виконання робіт, після чого завідомо підроблені документи передавались замовникам "послуг" із конвертації в готівку безготівкових коштів для їх відображення в бухгалтерському і податковому обліках, з метою незаконного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств для подальшого заниження своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що договір № 01/02 від 01.02.2011 укладений між ПП "Паксервіс" та БВП "Строитель - Плюс" не спричиняє реального настання правових наслідків.

За результатами перевірки складено акт № 559/22-08/30782106 від 27.07.2012 на підставі якого прийнято податкові повідомлення - рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання № 0007932208 від 16.08.2012 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 46 254, 00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 6 454, 00 грн. та № 0007942208 від 16.08.2012 за платежем податок на прибуток на загальну суму 51 428, 00грн.н, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 4 957, 00 грн.

Приватне підприємство "Паксервіс" не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями № 0007932208 від 16.08.2012 та № 0007942208 від 16.08.2012, вважаючи їх недійсними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 -витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та здійснених витрат до складу валових є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валових витрат для цілей визначення об'єктом оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що, відповідач необґрунтовано дійшов висновку про те, що договір № 01/02 від 01.02.2011 укладений з БВП "Строитель - Плюс" не спричиняє реального настання правових наслідків, оскільки фінансово - господарські відносини з БВП "Строитель - Плюс" за вказаним договором мали реальний характер та за ними було сплачено та отримано товар використаний ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, що підтверджується відповідними первинним документами.

На підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з БВП "Строитель - Плюс" позивачем надано суду копії договору поставки № 01/02 від 01.02.2011, видаткових накладних та податкових накладних.

Відповідно до пункту 1.1 договору № 01/02 від 01.02.2011, його предметом є здійснення поставки товару в асортименті, кількості та за цінами вказаними в рахунках фактурах.

Згідно з пунктами 2.2 та 3.1 зазначеного договору ціна товару вказується в рахунках фактурах та видаткових накладних, а поставка товару здійснення згідно замовлень на кожну окрему партію товару.

Пунктом 4.2 договору № 01/02 від 01.02.2011 встановлено, що оплата поставленого товару проводиться на підставі рахунків - фактур складених постачальником.

Таким чином, відповідно до умов договору № 01/02 від 01.02.2011 документами, які мають засвідчувати факт отримання позивачем товару від БВП "Строитель - Плюс" є замовлення, рахунок - фактура та накладні.

Позивачем на підтвердження правовідносин з БВП "Строитель - Плюс" за вказаним договором замовлень та рахунків - фактур суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості їх надання.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В наданих позивачем видаткових накладних в графах "Відвантажив(ла)" та "Отримав(ла)" міститься підпис та печатки підприємств, водночас не зазначено посаду та дані осіб, які вчинили зазначені підписи.

Таким чином, з видаткових накладних є неможливим встановити, хто саме їх підписав, а отже встановити осіб, які відвантажили та прийняли товар.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що видаткові накладні, копії яких надані позивачем на підтвердження здійснення поставки та транспортування товару не можуть бути прийняті судом у якості первинних документів, а отже підтверджувати факт здійснення БВП "Строитель - Плюс" поставки позивачу товару.

Надані позивачем на підтвердження факту використання товару отриманого від БВП "Строитель - Плюс" у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку первинні документи, а саме, видаткові накладні та виписки з особового рахунку не приймаються судом до уваги з огляду на те, що з зазначених документів не вбачається можливим встановити факт того, що товар, якій відповідно до них було поставлено позивачем контрагентам - покупцям, було отримано позивачем саме від БВП "Строитель - Плюс" за договором № 01/02 від 01.02.2011.

З огляду на викладене, враховуючи те, що, як було встановлено судом, позивачем не надано суду достатніх первинних документів, які мали складатися підчас здійснення поставки товару відповідно до умов укладеного договору, зокрема, замовлень та рахунків фактур, а також документів на підтвердження факту здійснення транспортування товару, а також те, що надані позивачем первинні документи складені з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік", суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з БВП "Строитель - Плюс", а отже не доведено факт здійснення поставки товару.

Судом не приймаються до уваги посилання позивача на те, що у відповідача були відсутні правові підстави для проведення перевірки на підставі на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що перевірка БВП "Строитель - Плюс" не проводилась, а лише було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки відповідно до положень зазначеного підпункту факти що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби може бути виявлено, як за наслідками перевірки, так і у зв'язку з отримання податкової інформації.

Суд погоджується з посиланням позивача на те, що у відповідача відсутнє право встановлювати нікчемність правочинів, а факти встановлені в рамках досудового слідства по кримінальній справі до винесення по ній вироку та акт про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть бути належними доказами на підтвердження відсутності у позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат по взаємовідносинах з БВП "Строитель - Плюс", водночас враховуючи той, факт, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту здійснення поставки товару БВП "Строитель - Плюс", вказані посилання позивача не можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Паксервіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0007932208 від 16.08.2012 та №0007942208 від 16.08.2012 - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов