Постанова № 31254162, 15.05.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 року Справа № 18/290/12

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 р.у справі № 18/290/12 господарського суду Харківської області

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до проКомунального підприємства "Спеціалізований комбінат ритуальних послуг" стягнення 161 694,52 грн. за участю представників:

ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3;

КП "Спеціалізований комбінат ритуальних послуг" - Федосєєв Д.О.;

в с т а н о в и л а :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом та просила суд стягнути з відповідача - Комунального підприємства "Спеціалізований комбінат ритуальних послуг" 161 694,52 грн., у т.ч. 100 000,00 грн. основної заборгованості, 21 360,27 грн. пені, 30 000,00 грн. штрафу, 6 200,00 грн. збитків від інфляції та 4 134,25 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору підряду № 09/09 від 26.10.2009 р. в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (т.1 а.с.2-5).

Відповідач у справі - КП "Спеціалізований комбінат ритуальних послуг" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що:

- ним частково оплачені виконані позивачем роботи;

- позивачем надано копію договору, зміст якої не відповідає оригіналу (т.1 а.с.32-36).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.12.2012 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн. основної заборгованості, 7 771,23 грн. пені, 30 000,00 грн. штрафу, 6 200,00 грн. збитків від інфляції та 4 134,25 грн. процентів річних (т.2 а.с.30-36).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 100 000,00 грн.;

- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині мотивовані.

- договором встановлена відповідальність за порушення взятих на себе зобов'язань з оплати виконаних робіт у вигляді пені та штрафу, вимоги про стягнення яких обґрунтовано заявлені позивачем. При цьому, вимога про стягнення пені задоволена судом частково, з урахуванням здійсненого судом перерахунку.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 р. рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2012 р. скасовано. У задоволенні позову відмовлено (т.3 а.с.54-61).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд апеляційної інстанції посилався на відсутність в матеріалах справи належних і допустимих, в розумінні ст. ст. 33,34 ГПК України, доказів виконання позивачем робіт та прийняття виконаних робіт відповідачем.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (т.3 а.с.73-79).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

26.10.2009 р. між сторонами у справі укладено договір № 09/09, згідно умов якого позивач приймає на себе зобов'язання виконати комплекс робіт з благоустрою території Новоміського кладовища, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами договору передбачено, що остаточний розрахунок за цим договором проводиться відповідачем не пізніше 5 днів від дати підписання акта прийняття-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (п.3.2.).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем виконані роботи, які здані ним та прийняті відповідачем без зауважень, про що підписано акт приймання-передачі виконаних робіт на суму 100 000,00 грн.

Між тим, відповідач за виконані позивачем роботи не розрахувався.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 100 000,00 грн., ним зроблено висновок про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у вказаному розмірі.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з ненадання позивачем належних доказів виконання ним робіт та прийняття вказаних робіт відповідачем.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Так, згідно п. 5.2.3. договору, замовник зобов'язаний прийняти виконані підрядником роботи та підписати акт здавання-приймання виконаних робіт за умови належного виконання таких робіт підрядником протягом двох днів з дати одержання названого акта підрядника.

При цьому, в силу ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Враховуючи зазначене та зважаючи на наявний у матеріалах справи акт № 2 від 30.09.2010 р., обгрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо належного виконання позивачем передбачених договором робіт та відсутність підстав для звільнення відповідача від оплати вказаних робіт.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а отже, є недоведеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ним зроблено правильний висновок щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 4 134,25 грн. та збитків від інфляції у розмірі 6 200,00 грн.

Крім того, в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені пеня та штраф (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати виконаних робіт у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.6.3.) та у вигляді штрафу у випадку затримки остаточного розрахунку більше ніж на 60 днів.

Враховуючи зазначене, судом першої інстанції правомірно задоволена вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 771,23 грн. та штрафу у розмірі 30 000,00 грн.

З огляду на наведене, касаційна інстанція вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2012 р. - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, позивачу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача судові витрати, понесені у зв'язку з оплатою касаційної скарги судовим збором, у розмірі 1 616,96 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 р у справі № 18/290/12 господарського суду Полтавської області скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Полтавської області від 06.12.2012 р.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Спеціалізований комбінат ритуальних послуг" (39617, м. Кременчук, вул. Махоркова, 31, код ЄДРПОУ 13966170) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 1 616,96 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених у зв'язку з оплатою судовим збором касаційної скарги.

4. Доручити видати наказ на виконання п. 3 резолютивної частини постанови господарському суду Полтавської області.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Палій В.М.