Постанова № 312504, 07.12.2006, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.12.2006 Справа № 11/359-АП-06

Господарський суд Херсонської області у складі судді Чернявського В.В. при секретарі Вецало М.В., за участю представників сторін:

від позивача: Іпатова В.В. - упов. предст., дов. б/н від 19.07.2006р.

від відповідача: Шевченка О.А. - ст. держ. подат. інсп., дов. № 6/9/10-139 від 10.01.2006р., Хижняка А.О. - гол. держподат. ревізор-інспектор, дов. № 14219/9/10-039 від 31.10.2006р.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Гарант-Д", м. Херсон

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні, м. Херсон

про визнання нечинним акта

Провадження у справі відкрито за позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яким позивачеві зменшено на 1386502грн. 66коп. від'ємне значення з податку на додану вартість (ПДВ).

Позивач стверджує, що обгрунтовано відносив до податкового кредиту з ПДВ певні суми з операцій придбання металобрухту, отримуючи податкові накладні від продавця ТОВ ТПК "Стиль" та сплачуючи на його користь ПДВ у ціні придбання.

Та обставина, що у одного з контрагентів товариства "Стиль" –у ПП "Нікір" втрачені документи, а інший –ПП "Дельта-Сервіс" не знаходиться за юридичною адресою, не спростовують правильності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ. Фактичну надмірну сплату податку позивач вбачає у його сплаті на користь ТОВ ТПК "Стиль" як складової вартості отриманого товару.

Також позивач стверджує про порушення органом державної податкової служби п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі –Закон № 2181): у податковому повідомленні такий орган має право визначати податкове зобов'язання, а не зменшувати суму відшкодування ПДВ.

Відповідач позов не визнав, надав письмові заперечення проти позовних вимог, посилаючись на таке. Законодавець чітко передбачив, що однією з обов'язкових підстав включення сум ПДВ до податкового кредиту є сплата цих сум, а не лише факт існування і виконання зобов'язань по сплаті податку в ціні товару на користь іншого учасника господарських відносин.

Позивач –ПП "Гарант-Д" набув товар у ТОВ ТПК "Стиль", ТОВ ТПК "Стиль" набуло товар у ТОВ "Інтрекс", а ТОВ "Інтрекс" купувало цей товар частково у ПП "Нікір", частково у ПП "Дельта-Сервіс-ЕАМ".

Сплати ПДВ підприємствами "Нікір" та "Дельта-Сервіс-ЕАМ" контролюючим органом не встановлено. Тому не існує надмірного надходження ПДВ до бюджету, нема й підстав для повернення такого ПДВ з бюджету.

Представник відповідача в судовому засіданні зауважує про певну непослідовність позиції позивача у спорі: позивач вважає за надмірну оплату ПДВ на користь ТОВ ТПК "Стиль" у складі вартості придбаного товару, а повернути цей ПДВ бажає не від ТОВ ТПК "Стиль", а з Державного бюджету України, куди ці кошти в якості ПДВ не надійшли.

За позицією відповідача у спорі формальні підстави формування податкового кредиту з ПДВ а) отримання податкової накладної, яка будучи документом, є аркушем паперу, який не є достатнім доказом надходження коштів до бюджету та підставою для їх повернення;

б) сплата коштів платником податку такому ж іншому платнику суб'єкту господарювання –це ще недостатні обставини для повернення ПДВ з бюджету. Такі підстави будуть лише після надходження ПДВ до бюджету, чого у спорі не встановлено.

Відповідач вказує, що ПП "Нікір", стверджуючи про втрату бухгалтерських документів у результаті крадіжки, їх не відновлює, про крадіжку до органу дізнання не повідомляє, до перевірки орган державної податкової служби не допускає.

Представник відповідача наголошує на відсутності мотивів для крадіжки бухгалтерських документів, які не мають цінності для суб'єкта крадіжки, та на логічності дії ПП "Нікір" (щодо твердження про крадіжку) у випадку переслідування мети створення неможливості перевірки та труднощів контролюючому органу при документуванні ненадходження податку до бюджету. Така поведінка свідчить про зневагу до держави, державних органів, про намагання використати податкове законодавство як засіб для протиправної мінімізації податків та створення штучних підстав для боргу держави перед суб'єктом за податком.

Аналогічно відсутнє надмірне надходження податку до бюджету від ПП "Дельта-Сервіс-ЕАМ", яке приховує від держави своє місцезнаходження, за юридичною адресою не знаходиться.

Відповідач зауважує про можливість зменшення від'ємного значення ПДВ у рішенні органу державної податкової служби, яка передбачена Законом України "Про податок на додану вартість" (далі –Закон про ПДВ) в додаток до повноважень визначати податкові зобов'язання, передбачених Законом № 2181.

Представник відповідача в судовому засіданні акцентує увагу на сутності й предметі господарських операцій, що використовуються позивачем для формування податкового кредиту з ПДВ та від'ємного значення ПДВ: такими є операції з неодноразового перепродажу металобрухту між учасниками, склад яких зберігається від операції до операції, кожен суб'єкт нарощує як вартість металобрухту так і податковий кредит з ПДВ.

Суд встановив:

Податковим повідомленням-рішенням № 0006932301/0 від 16.08.2006р. Державна податкова інспекція у м. Херсоні зменшила на 1386502грн. 66 коп. бюджетне відшкодування з податку на додану вартість Приватному підприємству "Гарант-Д".

Це податкове повідомлення-рішення мотивоване посиланням на обставини, встановлені за актом перевірки № 2647/23-7/32725652 від 15.08.2006р. "Про результати документальної невиїзної перевірки обгрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету ПП "Гарант-Д" (код 32725252) за вересень, жовтень, листопад, грудень 2005р., січень, лютий, березень 2006р.»та за застосуванням п. 1.3, 1.8, п. 7.4, 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ.

Позов за заявленим предметом та підставами задоволенню не підлягає у зв'язку з наступним.

За названим актом перевірки ДПІ у м. Херсоні не встановила надходження (в т.ч. як надмірного надходження) до бюджету податку на додану вартість, що декларував позивач в якості податкового кредиту та заявив до відшкодування (повернення) з бюджету.

Декларування податкового кредиту з ПДВ позивач здійснював, отримуючи належні податкові накладні з ПДВ від ТОВ ТПК "Стиль"з операцій купівлі металобрухту у цього товариства, ТОВ ТПК "Стиль" цей металобрухт попередньо набувало у ТОВ "Інтрекс", а ТОВ "Інтрекс" його частково купувало у ПП "Нікір" та частково у ПП "Дельта-Сервіс-ЕАМ". Походження металобрухту (джерело набуття металобрухту підприємствами "Нікір"та "Дельта-Сервіс-ЕАМ") невідоме.

Позивач також сплачував на користь ТОВ ТПК "Стиль" ПДВ у вартості придбання товару. І отримання позивачем належних податкових накладних з ПДВ, і сплата коштів позивачем за придбаний металобрухт на користь ТОВ ТПК "Стиль" з виокремленням в визначенні платежу за платіжним документом суми податку на додану вартість не оспорюється органом державної податкової служби (контролюючий орган вважає, що цих обставин в ситуації, що оцінюється, недостатньо для відшкодування позивачу ПДВ з Державного бюджету України).

Суд приймає до уваги, що контролюючим органом не встановлено сплати до бюджету підприємствами "Нікір" та "Дельта-Сервіс-ЕАМ" зобов'язання з податку на додану вартість у розмірах, що кореспондуються з сумами податкового кредиту за податковими накладними, отриманими від цих суб'єктів ТОВ "Інтрекс" (згодом кореспондуючі розміри податкового кредиту з ПДВ декларував позивач після опосередкованих відносинах з купівлі-продажу металобрухту товариством "Інтрекс" товариству з обмеженою відповідальністю ТПК "Стиль", а товариством "Стиль"–підприємству "Гарант-Д").

Цим органом державної податкової служби встановлено приховування підприємством "Дельта-Сервіс-ЕАМ" свого місцезнаходження, за юридичною адресою це підприємство не знаходиться, про зміну місцезнаходження орган державної податкової служби не повідомляло. Інший учасник відносин, в результаті яких формувався податковий кредит з ПДВ, - ПП "Нікір" не допустив ДПІ у м. Херсоні до перевірки, стверджує про втрату бухгалтерських документів у результаті крадіжки, ухиляється від відновлення документів, про крадіжку не повідомляв орган дізнання.

За п.п. 7.7.1 ст. 7 Закону про ПДВ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з цим підпунктом така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з цим підпунктом, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2 ст. 7 Закону про ПДВ якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 ст. 7 цього Закону, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальником таких товарів.

Але поряд з цим законодавцем обумовлені окремі та загальні підстави ненадання платникам податків бюджетного відшкодування з ПДВ у певних випадках, з врахуванням як недостатності чи відсутності певного статусу у суб'єкта відшкодування так і сутності бюджетного відшкодування (поняття терміну "бюджетне відшкодування").

На отримання бюджетного відшкодування згідно з п.п. 7.7.11 ст. 7 Закону про ПДВ, зокрема не мають права особи, які були зареєстровані як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування; та/або мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); особи, які не проводили діяльність протягом останніх 12 календарних місяців; особи, які є платниками єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати.

Відповідно до п. 1.7, 1.8 ст. 1 Закону про ПДВ податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Крім, окремих підстав для відсутності права на відшкодування ПДВ з бюджету за статусом суб'єкта, таких не буде і при відсутності надмірної сплати податку як надмірного надходження коштів до бюджету.

В нинішній наведеній редакції статей Закону про ПДВ законодавець роз'єднав у різні податкові періоди формування податкового кредиту з ПДВ та заявлення до відшкодування ПДВ.

Суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані використовуються в тому числі для бюджетного відшкодування ПДВ.

Для суми, що перетворюється з податкового кредиту у бюджетне відшкодування недостатньо лише правильності формування податкового кредиту (отримані без вад податкові накладні та сплата ПДВ на користь іншого суб'єкта господарювання у вартості придбаного товару) –за наявності таких правильних підстав сформованого ПДВ у праві на його відшкодування може бути відмовлено як з огляду на наведену невідповідність, недостатність статусу суб'єкта так і з огляду на фактичне ненадходження до бюджету суми податкового кредиту, що сплачена контрагенту в ціні придбання.

Саме для встановлення наявності-відсутності підстав для бюджетного відшкодування ПДВ (а не лише підстав для формування податкового кредиту з ПДВ) орган державної податкової служби проводить перевірку платника у порядку п.п. 7.7.5 ст. 7 Закону про ПДВ щодо визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Наслідками такої перевірки може бути, в залежності від встановленого, або складання і подання органу державного казначейства висновку із зазначенням суми відшкодування ПДВ, або винесення податкового повідомлення про відмову у наданні бюджетного відшкодування чи про зменшення суми бюджетного відшкодування (п.п. 7.7.8 ст. 7 Закону про ПДВ).

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету слідує з поняття "податку", його основної функції –формування доходів Державного бюджету України (п. 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття "платника податку" як особи, що згідно Закону про ПДВ зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Саме з цих норм визначається зміст надмірності сплати податку як надмірного його надходження до бюджету, ще й тому, що саме така надмірність має бути серед підстав повернення коштів з бюджету (у іншому значенні надмірності - могла б виникати ситуація, коли підлягало б поверненню з бюджету те, що туди не надійшло –а це фізично неможливо: неможливо повернути те, чого не отримано).

Оцінюючи наведене, суд погоджується з наведеною відповідачем тезою про те, що за змістом законодавства право на бюджетне відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не тільки з факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у вартості товару на користь партнера у господарських відносинах, виконання такого зобов'язання на користь партнера, отримання від нього папірця –податкової накладної, при фактичному ненадходженні такого ПДВ до Державного бюджету України. Для повних, належних підстав для відшкодування ПДВ окрім інших обставин (в т.ч. формування податкового кредиту, відсутності вад статусу суб'єкта) потрібна така умова як опосередковане надходження коштів до бюджету (через контрагентів: спочатку у вартості придбання товару та шляхом сплати ними ПДВ до бюджету).

Розуміючи формально не визнану прецедентність права на Україні, та все ж приймаючи до уваги:

а) що різна судова практика застосування одних і тих же нормативних актів у аналогічних справах є підставою за ст.237 Кодексу адміністративного судочинства України для перегляду Верховним Судом України постанов Вищого адміністративного суду України (така ж по суті процесуальна норма є і в господарському процесі);

б) прецедентною є практика Європейського суду з прав людини, а за ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права -

- суд обґрунтовано вважає, що застосування одних і тих же нормативних актів у аналогічних справах має бути однаковим - правильним. При цьому суд лише констатує, що розуміння у цій справі змісту нормативних актів щодо підставності бюджетного відшкодування ПДВ, як надмірного надходження ПДВ до бюджету, співпадає з таким же їх застосуванням при вирішенні аналогічних питань у Постанові Верховного Суду України № 05/216/33/509 (подвійний номер) від 19.04.2005р. за результатами розгляду касаційної скарги ДПІ у Шевченківському районі м. Києва у справі за позовом ТОВ “Кийон” до ДПІ в Шевченківському районі м. Києва та відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення коштів.

І та частина податкового кредиту з ПДВ, яка стає від'ємним значенням ПДВ і решта податкового кредиту з ПДВ за правовою природою є альтернативою безпосередньої сплати цього податку до бюджету лише в разі, коли сума цього податкового кредиту врешті-решт за ланцюгом відносин надходить до Державного бюджету України.

Поряд з викладеним суд приймає до уваги наявність повноважень ДПІ у м. Херсоні зменшувати бюджетне відшкодування ПДВ у податкових повідомленнях за п.п. 7.7.7 ст. 7 Закону про ПДВ поряд з повноваженнями визначати податкові зобов'язання за п.п. 4.2.2 ст. 4 Закону № 2181.

Відповідаючи на решту питань, що обговорювались в судовому засіданні при розгляді спору за цим предметом, суд зауважує наступне.

Дійсно, будь-яка відповідальність суб'єктів є індивідуальною, має наступати при наявності складу правопорушення, в т.ч. економічного.

В даному разі мова не йде про притягнення до відповідальності ПП "Гарант-Д", зменшення бюджетного відшкодування у певних податкових періодах за правовою природою не є відповідальністю, не позбавляє цього підприємства права на інше бюджетне відшкодування у інших податкових періодах за встановлення підстав для такого відшкодування (в тому числі надмірного надходження коштів саме до бюджету –саме в такому розумінні "надмірності сплати податку").

Суд погоджується з обгрунтуванням нелогічності поведінки позивача, наведеним ДПІ у м. Херсоні –органом виконавчої влади в державі, яка встановлює правила регулювання відносин у сфері оподаткування: суб'єкт господарювання заявляє до відшкодування податок на додану вартість з бюджету (до повернення з бюджету), доводячи лише сплату коштів партнеру по господарським відносинам за відсутності надходження коштів у якості ПДВ до бюджету –повернути з бюджету можна лише те, що надійшло в "державну кишеню", те, що надійшло в "кишеню партнера" по господарським відносинам та згодом до бюджету не потрапило, з державного бюджету повернуто бути не може і з-за фізичної неможливості повернути те, чого не отримано.

Класична економіка передбачає підприємливість в тому, щоб набути товар як можна дешевше; набуття ж товару-металобрухту після його неодноразового перепродажу при нарощуванні за рахунок перепродаж вартості товару передбачає підприємливість дещо в іншому: саме у відносинах з державою щодо знаходження вигоди у штучно створюваних підставах для відшкодування ПДВ.

Іншими словами висновок, якого дійшов суд, можна вкласти в одну ємну фразу: в нормальній державі з точки зору здорового глузду, формальної логіки, змісту чинного законодавства не можуть бути повернутими з бюджету як сплачений надмірно податок кошти, які не надійшли до бюджету, а залишились в кишенях опосередкованих партнерів за операціями з неодноразового перепродажу металобрухта, суб"єкта, який бажає повернення коштів.

Вимоги про повернення підприємству "Гарант-Д" коштів, сплачуваних як ПДВ у вартості металобрухту, від опосередкованих ланцюгом відносин контрагентів не є предметом судового розгляду.

Відмовляючи у позові суд відносить судовий збір у справі на позивача.

Керуючись ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд

постановив:

1. У позові відмовити.

2. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження, якщо такої заяви не буде подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження буде подано, але апеляційної скарги у визначений строк подано не буде, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.В. Чернявський

У повному обсязі постанову

складено 14.12.2006р.