Ухвала суду № 31244800, 07.05.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/537/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекціії Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекціії м.Вінниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області: № 0002541721 від 29.10.2012 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 482 536 грн., з яких 411 253 грн. основного платежу і 71 283 грн. застосовані штрафні (фінансові) санкції; № 0002551721 від 29.10.2012 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 436 956,28 грн., з яких 349 565,02 грн. за основним платежем і 87 391,26 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області № 0002541721 та № 0002551721 від 29.10.2012 року.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату слухання справи повідомленні належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як правильно встановлено судом І інстанції, ОСОБА_2 як фізична-особа підприємець зареєстрований виконавчим комітетом Вінницької міської ради 12.03.2008 року, взятий на податковий облік 14.03.2008 року та у спірний період був платником податку на додану вартість згідно із свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ за № НОМЕР_5 від 01.10.2010 року. На виконання плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІІІ квартал 2012 року та відповідно до наказу № 2034/17 від 28.08.2012 року у період з 20 вересня по 10 жовтня 2012 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Вінницької ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 2507/1721/НОМЕР_3 від 17.10.2012 року (том 1, а.с. 13-30), яким зроблено висновки про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого зменшено зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 411 253 грн., а також порушення п. 177.2 ст. 177, п. 138.6, п. 138.8, п. 138.9, п. 138.10.2-138.10.4 ст. 138 ПК України, внаслідок чого занижено зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 349 565,02 грн. На підставі вказаного акту перевірки 29.10.2012 року Вінницькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002541721 та № 0002551721 про збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 482 536 грн., в тому числі 411 253 грн. основного платежу і 71 283 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та з податку на доходи фізичних осіб на суму 436 956,28 грн., в тому числі 349 565,02 грн. основного платежу і штрафні (фінансові) санкції у розмірі 87 391,26 грн. (том 1, а.с. 11-12).

Приймаючи оскаржуване рішення суд І інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено правомірність винесених податкових повідомлень-рішень № 0002541721 та № 0002551721 від 29.10.2012 року.

Колегія суддів погоджується з постановою суду І інстанції, з таких підстав.

Як вбачається з акту перевірки № 2507/1721/НОМЕР_3 від 17.10.2012 року, у період, що перевірявся позивач, будучи на загальній системі оподаткування, здійснював господарську діяльність, пов'язану з оптовою і роздрібною торгівлею зерном, насінням та кормами для тварин, переважно шроту соняшника. Основними контрагентами, з якими позивач перебував у господарських відносинах були його постачальники ТОВ "Віойл-Агро", ТОВ "Ді Енд АЙ Еволюшн", ПП "Вектор-М" та покупці ТОВ "Птахофабрика Поділля" і ВНП "Укрзооветпромпостач".

Відповідно до наданих до перевірки договорів про надання транспортних послуг, товарно-транспортних накладних та актів виконаних робіт транспортування товарів проводилося зокрема наступними підприємствами: ПП "Агротранссервіс-2010", ПП "Роман", ТОВ "Вінницьке АТП 10556", ПП "Вівум", ПП "Юмласавто", ТОВ "Матіс плюс", ТОВ "Глоріум". Декларацію про доходи за 2011 рік ФОП ОСОБА_2 подав своєчасно, а саме 31.01.2012 року (вх. № 9014665381). При цьому перевіркою правильності визначення валового доходу, відображеного в декларації, з даними про суми валового доходу, встановленими у ході перевірки, будь-яких розбіжностей не виявлено.

Разом із тим, перевіркою правильності визначення документально підтверджених витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки, встановлено розбіжність в сумі 2 056 265 грн., що виникла в результаті порушення позивачем п. 177.2 ст. 177, п. 138.4, п. 138.6, п. 138.8, п. 138.9, п. 138.10.2-138.10.4 ст. 138 ПК України. На думку податкового органу таке порушення виникло внаслідок того, що підприємцем включено до складу витрат оплату транспортних послуг перевізників ПП "Вівум", ПП "Глоріум", ПП "Агротранссервіс-2010" та ТОВ "Матісс-плюс", які не підтверджені документально, а саме в актах виконаних робіт не вказано який товар перевозився, якими автомобілями та куди доставлявся; в товарно-транспортних накладних не повністю заповнені реквізити, відповідно до яких можливо ідентифікувати транспортні засоби, які перевозять товар; відсутні печатки підприємств-покупців; кількість товару та дата товарно-транспортних накладних не відповідає видатковим накладним. Крім того, автомобілі, якими надавались транспортні послуги не належать вищевказаним підприємствам, а громадянам або фізичним особам-підприємцям, або іншим юридичним підприємствам, а також під вказаними в товарно-транспортних накладних марками автомобілів та номерними знаками зареєстровані інші автомобілі. Таким чином, немає можливості відслідкувати безпосередній зв'язок між наданими транспортними послугами та перевезенням шроту підприємствами-постачальниками. За таких обставин контролюючий орган вважає, що документально підтверджені витрати ФОП ОСОБА_2 за 2011 рік становлять 17 678 269,55 грн., тоді як ним було задекларовано витрати в сумі 19 734 534,55 грн. Як наслідок заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб становить 349 565,02 грн. Крім того, згідно з актом перевірки за перевіряємий період підприємцем задекларовано податковий кредит з урахування коригування до зменшення податку на додану вартість на суму 3 969 109 грн. Однак, на думку податкового органу, наданими до перевірки документами (договорами, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт тощо) не підтверджується фактичне транспортування товару (шроту соняшника) від постачальників до покупців. Тому на порушення п. 198.3 ст. 198 ПК України ФОП ОСОБА_2 безпідставно відніс до складу податкового кредиту ПДВ з операцій по придбанню транспортних послуг у ПП "Вівум", ПП "Глоріум", ПП "Агротранссервіс-2010", ТОВ "Матісс-плюс", внаслідок чого завищив податковий кредит на суму 411 253 грн.

Апеляційний суд погоджується з судом І інстанції, що такі висновки Вінницької ОДПІ не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими.

Відповідно до ч. 4 п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п. 177.2 ст. 177 та п.178.3 ст. 178 цього Кодексу.

Згідно із п. 177.2. ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Таким чином, доходом фізичної особи-підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, є виручка у грошовій та негрошовій формі, тобто всі суми коштів, що надійшли на банківський рахунок чи в касу підприємця в рахунок оплати за реалізовані товари, виконані роботи чи надані послуги протягом звітного періоду.

У свою чергу п. 177.4 ст. 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Перелік витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, закріплений у ст. 138 ПК України та відповідно до п. 138.1 цієї статті включає витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті, а також інші витрати, визначені згідно з п. 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу.

В силу вимог п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 з наступними змінами і доповненнями передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, до декларації про доходи фізичної особи-підприємця, одержані за звітний річний період, включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності і факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає. Водночас підставою для зменшення платником податків об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на доходи на суму вартості придбаного товару (послуг) є факт придбання таких товарів чи послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Судом встановлено, що протягом 2011 року ФОП ОСОБА_2 здійснював підприємницьку діяльність, переважно пов'язану з оптовою (роздрібною) торгівлею шроту соняшника. Основними постачальники цього товару були ТОВ "Віойл-Агро", ТОВ "Ді Енд АЙ Еволюшн" та ПП "Вектор-М", а покупцем - ТОВ "Птахофабрика Поділля". З матеріалів справи вбачається, що його доставка контрагентам-покупцям позивача здійснювалася насамперед перевізниками ПП "Вівум", ПП "Роман", ТОВ "Вінницьке АТП 10556", ПП "Юмласавто", ПП "Глоріум", ПП "Агротранссервіс-2010", ТОВ "Матісс-плюс", з якими підприємець перебував у договірних правовідносинах.

Так, згідно з договором № 0004/2011 року від 01.04.2011 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом ПП "Вівум" (перевізник) взяло на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому ФОП ОСОБА_2 (замовник) вантаж з місця відправлення до пункту призначення, які узгоджуються сторонами додатково, а відправник - зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу. Свої обов'язки за цим правочином по перевезенню товару ПП "Вівум" здійснювало з квітня по серпень 2011 року, транспортуючи шрот соняшниковий покупцям ТОВ "Птахофабрика Поділля" (с. Степанівка Вінницької області), ТОВ "Приватагробуд" (м. Луцьк), ПП "Радівське" (м. Калинівка Вінницької області), СХК ВПГ (смт. Літин Вінницької області), ТОВ "Веремій (с. Гопчиця Вінницької області), ПП "Робімакс-агро", ТОВ "Агрофірма "Ватра" (с. Доброгостів Львівської області), ВАТ ВНП "Укрзооветпромпостач" (м. Тараща Київської області), ТОВ "Авант" (м. Коростень Житомирської області), ТОВ "Україна" (с. Скорики Тернопільської області), ПП "Дружба (м. Запоріжжя). Реальність відповідних господарських операцій повністю підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, які надані суду та долучені до матеріалів справи, зокрема видатковими і податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними, виписками з банківського рахунку про оплату позивачем отриманих послуг з перевезення, а також іншими документами (том 1, а.с. 75-76, 86-88, 94-110; том 2, а.с. 45-250; том 3, а.с. 1-177).

Так, договором № 2509/11 від 29.09.2011 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом ПП "Глоріум" у період з вересня по жовтень 2011 року здійснювало транспортування ввіреного йому позивачем товару (шроту соняшника) покупцям ТОВ "Птахофабрика Поділля" (с. Степанівка Вінницької області) та ПАТ "Волновахський комбінат хлібопродуктів" (м. Мелітополь Запорізької області). Реальність господарських операцій з цим перевізником підтверджується документально, зокрема видатковими і податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними та виписками з банківського рахунку про оплату послуг, іншими документами (том 1, а.с. 77-78, 91-93, 94-110; том 3, а.с. 178-250; том 4, а.с. 1-115).

Також, за умовами договору № 01/1120 від 01.10.2011 року ТОВ "Матісс плюс" взяло на себе зобов'язання з перевезення автомобільним транспортом товару від ФОП ОСОБА_2 до його покупців, які виконувало протягом жовтня-листопада 2011 року, що підтверджується усіма обов'язковими для даного різновиду господарських операцій первинними документами (том 1, а.с. 79-85; том 4, а.с. 116-221).

Тим самим, у період з січня по березень 2011 року на підставі договору № 156/2010 від 01.11.2010 року на перевезення вантажів ПП "Агротранссервіс-2010" надавало позивачу послуги з перевезення товару автомобільним транспортом, здійснивши у цей період транспортування шроту соняшника покупцям ТОВ "Каміа" (м. Київ), ПП "Радівське" (м. Калинівка Вінницької області), ТОВ "Птахофабрика Поділля" (с. Степанівка Вінницької області), ТОВ "Приватагробуд" (м. Луцьк), ТОВ "Веремій (с. Гопчиця Вінницької області), ТОВ "Агрофірма "Ватра" (с. Доброгостів Львівської області), ВАТ ВНП "Укрзооветпромпостач" (м. Тараща Київської області) та ТОВ "Альянсзернотрейд" (смт. Стрижавка Вінницької області). Реальність відповідних господарських операцій повністю підтверджується документально (том 1, а.с. 89-90, 94-250 ; том 2, а.с. 1-44). При цьому суд додатково враховує, що правовідносини ФОП ОСОБА_2 з цим перевізником у попередній звітній період (до 01.01.2011 року) вже були предметом перевірки і будь-яких порушень позивачем вимог податкового законодавства контролюючим органом виявлено не було, що вбачається з акту № 1924/1721/НОМЕР_3 від 10.05.2011 року (том 4, а.с. 231-250; том 5, а.с. 1-42).

Колегія суддів погоджується з судом І інстанції, що сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також, відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Сам акт перевірки не містить документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо безтоварності операцій суперечать первинним бухгалтерським документам підприємця та під час розгляду справи не підтвердилися.

Щодо посилання Вінницької ОДПІ на те, що поставка товару покупцям позивача не була супроводжена необхідними документами, які б підтверджували її реальність, суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу витрат у податковому обліку. Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тобто документи повинні мати ті обов'язкові реквізити, про які йшлося раніше.

Надані позивачем до перевірки документи (договори, акти виконаних робіт, видаткові і податкові накладні, банківські документи) є первинними документами у розумінні вимог статті 9 цього Закону та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій.

Відповідач в окремих випадках ставить під сумнів правильність оформлення товарно-транспортних накладних при здійсненні операції з перевезення товарів покупцям позивача.

Разом із тим, наявність помилки в оформленні певних документів сама собою не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, акт перевірки № 2507/1721/НОМЕР_3 від 17.10.2012 року містить загальне посилання на те, що акти приймання-передачі робіт по перевезенню шроту контрагентами позивача, а також відповідні товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не можуть братися до уваги при визначенні валових витрат позивача у звітній період (стор. 8 акту). Проте податковим органом, незважаючи на значний обсяг первинних документів, не вказано, в яких саме актах чи товарно-транспортних накладних допущено такі порушення і які саме реквізити відсутні в тому чи іншому конкретному первинному документі, що у свою чергу не дає можливості дійти висновку про фактичне надання послуг та їх використання у господарській діяльності позивача.

Судом перевірено пред'явлені до перевірки документи та встановлено, що вони є первинними в розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оформлені належним чином та містять усі обов'язкові реквізити, що спростовує вищевказаний висновок Вінницької ОДПІ. Судом І інстанції в судовому засіданні з'ясовано, що представники відповідача не змогли пояснити, які ж саме недоліки наявні у цих документах та інших документах первинного обліку, що подавалися ревізору, але не були ним враховані, зіславшись при цьому виключно на дві товарно-транспортні накладні (№ 683 від 20.06.2011 року та № 323 від 28.01.2011 року), про які йдеться на стор. 13 акту перевірки.

Правомірність своїх висновків контролюючий орган обґрунтовує також тим, що автомобілі, якими надавалися транспортні послуги з перевезення шроту покупцям, не належать підприємствам-перевізникам, а іншим фізичним або юридичним особам. Однак суд не вважає дану обставину такою, що свідчить про безтоварність спірних господарських операцій і бере до уваги доводи позивача про те, що зазначене питання стосується самих перевізників і їх взаємовідносин з власниками транспортних засобів, однак не підприємця як замовника послуг з перевезення. Необхідно також зазначити, що в ході перевірки не було виявлено розбіжностей у кількості продукції, яка була поставлена позивачу в 2011 році та реалізована ним своїм покупцям. Крім того, перевіркою не встановлено завищення або заниження валових витрат та валового доходу від придбання та реалізації позивачем товарно-матеріальних цінностей.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з судом І інстанції, що у спірний період ФОП ОСОБА_2 з дотриманням вимог податкового законодавства сформував валові витрати та включив до їх складу вартість транспортних послуг, придбаних у ПП "Вівум", ПП "Глоріум", ПП "Агротранссервіс-2010" та ТОВ "Матісс-плюс", а висновки відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у зв'язку з нереальністю господарських операцій з цими контрагентами є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення № 0002551721 від 29.10.2012 року визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо законність віднесення ФОП ОСОБА_2 до податкового кредиту ПДВ згідно з накладними, отриманими від вищевказаних суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно із п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ПП "Вівум", ПП "Глоріум", ПП "Агротранссервіс-2010" та ТОВ "Матісс-плюс" по оплаті послуг з транспортування шроту соняшникового, які заперечуються податковим органом. Проте, у ході розгляду справи реальність цих операцій повністю підтвердилася документально і визнається судом доведеною з раніше зазначених у постанові мотивів. Податкові накладні, отримані позивачем від цих перевізників, відповідають вимогам податкового законодавства та видані контрагентами, які були зареєстровані як платники ПДВ, що Вінницькою ОДПІ під сумнів не ставиться.

За таких обставин суд вважає безпідставним посилання відповідача в акті перевірки на неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку із придбанням транспортних послуг у вказаних суб'єктів господарювання протягом 2011 року.

Правомірність своїх висновків податковий орган обґрунтовує також актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 08.02.2012 року № 531/23-4/34936848 про неможливість проведення зустрічної звірки одного з контрагентів позивача - ПП "Вівум" (стор. 9-10 акту).

Щодо таких доводів відповідача суд апеляціної інстанції погоджується з судом І інстанції , що відповідно до ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Суд І інстанції також правильно застосував правову позицію викладену зокрема у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року, та практику Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

По-скільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, при розгляді справи суд І інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, суд дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини. Обґрунтування апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції правильно застосував положення ч. 1 ст. 94 КАС України.

З врахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд І інстанції вірно встановив, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень № 0002541721 та № 0002551721 від 29.10.2012 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекціії Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.