Рішення № 31242370, 15.05.2013, Зміївський районний суд Харківської області

Справа № 621/454/13-ц

Провадження № 2/621/436/13

РІШЕННЯ

іменем України

15.05.2013 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Бережної Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Друпової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином,

встановив:

15.02.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПП «Грандфінресурс» про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином, в якому вказав, що у лютому 2012 року позивачу терміново знадобилися грошові кошти у розмірі 100 000 грн. для придбання автомобіля, у зв'язку з чим 20.02.2012 року між ним та ПП «Грандфінресурс» було укладено угоду № 206958, відповідно до якого компанія може надати йому кредит у розмірі 100 000 грн. під 3 % річних на строк 15 років (180 місяців). Схема погашення: щомісячно ОСОБА_1 повинен був сплачувати 1/180 від 100 000, тобто позика ділилася на 180 рівних частин. Обов'язковою умовою для отримання грошей є оплата першого внеску в розмірі 7000 (сім тисяч) грн. Дані умови позивача повністю влаштовували, і він відразу зробив цей платіж згідно наданих йому реквізитів. Йому пообіцяли перерахувати грошові кошти на банківський рахунок через 10 днів, однак, в обумовлений термін гроші на рахунок ОСОБА_1 не поступили. Позивач зателефонував до офісу відповідача, де йому пояснили, що його договір не потрапив під розподіл коштів та порадили дочекатися наступного розподілу, запевнивши, що в наступному місяці він обов'язково отримає гроші, але під час наступних розподілів повторювалась та ж ситуація, хоча позивач неодноразово наголошував, що кошти йому потрібні терміново, і кілька разів питав про точну дату їх отримання, конкретних причин виникнення такої ситуації ОСОБА_1 не пояснювали, відсилаючи його то до головного офісу підприємства, то до регіональної філії. Пізніше, ОСОБА_1 було роз'яснено, що, згідно договору, позику отримає лише той клієнт фірми, який здійснить найбільшу кількість щомісячних платежів, так як це роблять інші клієнти, оплачуючи одноразово на рахунки відповідача великі суми грошей. Таким чином, у зв'язку з даною ситуацією, навіть оплативши десять щомісячних платежів, гроші позивач станом на день подання позову так і не отримав, хоча під час підписання договору, на його запитання щодо необхідності сплачувати щомісячні платежі до отримання коштів, його запевняли, що це шаблонні формулювання, і тепер виплати грошей проводяться двічі на місяць, тобто він нічим не ризикує та гарантовано отримаю позику після найближчого розподілу. Таким чином, ОСОБА_1 умови договору були виконані, він вніс необхідні платежі, проте позика йому не була надана. Тільки після відмови в наданні позики він зрозумів, що укладений з ним договір за своїм змістом є пірамідальною схемою, за якою він міг би одержати кошти в позику у разі, якщо відповідач назбирав би такі кошти від інших учасників програми, таких же як він. ПП «Грандфінресурс» не є фінансовою установою і не може надавати кредити. Договір укладено з використанням нечесної підприємницької діяльності, внаслідок омани та помилки, що має істотне значення. При укладанні договору відповідач не мав на меті надання позики ОСОБА_1, а лише бажав забрати для власних потреб внесені ним грошові кошти, та продовжувати одержувати їх на протязі невизначеного строку, не маючи на меті надання йому будь-якої послуги. Отже, вищезазначений договір є недійсним, укладений з порушення ЗУ «Про захист прав споживачів» та вимог ст. 230 ЦК України, а за наслідками недійсності договору на підставі ст. 216 ЦК України відповідач повинен повернути сплачені ним грошові кошти. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив визнати договір від 20.02.2012 року № 206958, укладений між ним та ПП «Грандфінресурс» недійсним; стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені позивачем на його рахунок відповідно до угоди від 20.02.2012 року № 206958 у сумі 15 556 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, до суду надав заяву, в якій на задоволенні позову наполягав, справу просив розглядати у його відсутності.

У судове засідання представник відповідача Філіпповський Є.В. не з'явився, справу просив розглядати у його відсутності, проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів про те, що укладений 20.02.2012 року договір № 206958 суперечить ЦК України та був укладений з використанням омани, законом не встановлена недійсність даного договору. Крім того, позивач консультувався щодо умов договору у представників ПП «Грандфінресурс», йому були досконально надані роз'яснення щодо всіх умов договору, з якими він погодився. Представник відповідача також заперечував проти того, що схема роботи ПП «Грандфінресурс» є фінансовою пірамідою, вона представляє накопичувальну систему, яка більше асоціюється з кругообігом грошових коштів. В діяльності підприємства не вбачається ознак нечесної підприємницької практики. Зі змісту укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Грандфінресурс» договору вбачається, що позивач повинен внести внесок, а також щомісячно сплачувати чисті платежі, які Підприємство може використовувати для формування фонду для здійснення оплати товару на користь клієнта, а також адміністративні витрати (п.п. 1.3, 2.1.1, п. 3.1., 4.1 п. 5.1 Додатку № 2). Товариство організовує і проводить розподіл грошових коштів та надає інформацію щодо їх результатів виключно учаснику. Позивач підписав угоду та на виконання сплатив 7000 грн. одноразового внеску та 10 щомісячних платежів по 805,56 грн., що склало 7805,56 грн. Відповідно до ст. 14 Додатку № 2 відповідач гарантує учаснику, що він одержить право на отримання позики, за умови що виконає всі зобов'язання, які випливають з цієї угоди. Пункт 2.1.2 Договору зобов'язує учасника програми щомісяця сплачувати чисті платежі та адміністративні витрати. Пунктами 3.1, 3.3 Додатку № 2 було передбачено, що учасник має право сплачувати внески в будь-який момент в довільній кількості. Авансові платежі будуть використані для покриття повних платежів, передбачених графіком платежів у зворотному порядку, починаючи з останнього повного платежу. Враховуючи обов'язок учасника щомісяця сплачувати чисті платежі та адміністративні витрати, правом учасника є не сам факт сплати авансових платежів, а обрання довільної кількості. З тексту Додатка № 2 вбачається, що загальний платіж - це щомісячний платіж, що виплачується учасником системи, розмір якого складається з суми чистого платежу та щомісячного платежу. Статтею 4 Додатку № 2 передбачено, що процедура розподілу грошового фонду проводиться на підставі розгляду поданих заяв, в яких зазначена кількість чистих платежів, сплату яких учасник системи бере на себе. Учасник системи повинен отримати позику, за умови виконання зобов'язань, встановлених договором. Тобто, кінцевим результатом укладеної угоди з учасником програми є отримання права на кошти, за умов дотримання ними передбачених Договором умов. Право на отримання оплати послуги надається за порядком, визначеним угодою та відповідно до платежів, здійснених самим учасником програми. Отже, Філіпповський Є.В. вказував на те, що ПП «Грандфінресурс» не надає клієнту можливість отримати компенсацію, натомість клієнт оплачує Адміністратору послуги, пов'язані з отриманням грошової позики, яку після отримання, він (клієнт) зобов'язується в обов'язковому порядку повернути за певний період часу в грошовий фонд, так як бере в борг у інших учасників. При цьому, клієнт оплачує Адміністратору компенсацію, пов'язану з витратами на організацію діяльності програми отримання грошових коштів «Альянс України». Також представник відповідача зазначав, що позивач є учасником реєстру № 217, дозволи на придбання товару або відповідної суми позики Адміністратор програми надавав не на власний розсуд, а згідно умов Договору, тим учасникам, які мали більшість платежів. Згідно останнього розподілу, у якому брав участь позивач дозвіл на отримання позики надано тим учасникам, які сплатили 18-20 платежів, що вказано у Додатку № 1 до протоколу заходу по розподілу грошового фонду від 27.12.2012 року. А ОСОБА_1 сплатив лише 10 щомісячних платежів, тобто питання щодо надання товару позивачу є передчасним. Філіпповський Є.В. не погоджувався із твердженням позивача щодо введення його в оману, оскільки у відповідача не було умислу на введення ОСОБА_1 в оману, усі умови діяльності відповідача, його права та обов'язки, а також права та обов'язки позивача були викладені у договорі № 206958, з умовами якого позивач погодився. Відповідно до умов договору № 206958 та додатку № 1 до договору, грошові кошти в сумі 100000 грн., позивач планував отримати на придбання автомобіля. Отже, з доданих до позовної заяви копій документів прямо вбачається, що кредитні кошти мав би отримати не для забезпечення власних побутових потреб громадян, та зазначені правовідносини не підпадають під дію ЗУ «Про захист прав споживачів». Таким чином, оскаржуваний позивачем правочин відповідає загальним засадам законодавства, а також моральним засадам суспільства, а волевиявлення позивача, під час укладання правочину було вільним і відповідало його внутрішнім переконанням, підписуючи Договір ОСОБА_1 перебував у здоровому глузді та при тверезій пам'яті. З огляду на вищевикладене, Філіпповський Є.В. вважав позов необґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у його задоволенні.

Оскільки розгляд справи проводиться без участі сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає положенням ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, прийшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що 20.02.2012 року ОСОБА_1 (по тексту договору - Учасник) з метою отримання грошових коштів у позику у розмірі 100000 (сто тисяч) грн. для придбання автомобіля, уклав договір № 206958 з ПП «Грандфінресурс» (по тексту договору - Адміністратор), відповідно до умов якого Адміністратор, за згодою Учасника, зобов'язується вчинити від імені та за рахунок Учасника певні юридичні дії, спрямовані на придбання Товару, або відповідної суми у позику, зазначеної у Додатку № 1 до даного Договору, на умовах діяльності програми «Альянс Україна», що міститься в Додатку № 2, який є невід'ємною частиною цього Договору. Учасник доручив Адміністратору використовувати суми Чистих внесків для формування Фонду Реєстру та його розподілу, а також здійснювати оплату Товару на користь Учасників реєстру чи надавати відповідні суми у позику /а.с. 11, 12/.

Пунктом 1.3 Додатку № 2 до Договору від 20.02.2012 року № 206958 передбачено, що Послуги, які є предметом Договору, надаються шляхом формування реєстрів Учасників Програми «Альянс Україна», метою яких є придбання Товару, або відповідної суми у позику, зазначеного у Додатку № 1 до Договору. Учаснику присвоюється номер реєстру. Відповідно до п. 3.1. Додатку № 2 Учасник зобов'язується щомісяця сплачувати Загальний або Мінімальний платіж на зазначений Адміністратором поточний рахунок. Статтею 4 Додатку № 2 визначено, що коли Фонд реєстру є достатнім, у відповідності до ст. 1 Договору, Адміністратор організовує комітет по розподілу грошового фонду. Тобто після сплати ОСОБА_1 визначеної суми він набуває право на отримання грошових кошті у позику /а.с. 13-16/.

ОСОБА_1 20.02.2012 року було сплачено на користь ПП «Грандфінресурс» 7000 (сім тисяч) грн. одноразового комісійного внеску, потім ним сплачувалися адміністративні витрати по Договору від 20.02.2012 року. Всього ОСОБА_1 було перераховано на користь ПП «Грандфінресурс» грошові кошти у розмірі 15556 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн. /а.с. 17-22/.

Виконання умов Договору ПП «Гранфінресурс», а саме їх обов'язок щодо формування фонду реєстру та складання протоколу заходу по розподілу грошового фонду підтверджується наданими відповідачем документами /а.с. 43-171/.

Отже, судом встановлено не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_1 мав намір отримати швидкий кредит у розмірі 100000 грн. для придбання автомобіля, він звернувся до ПП «Гранфінресурс», яке запевняло позивача, що він отримає позику одразу після того як внесено грошові кошти на рахунок підприємства у розмірі 7000 грн., однак, відповідачем не було роз'яснено ОСОБА_1 сам механізм «придбання» позики, тобто, не роз'яснено, що за змістом та умовами укладений між сторонами договір є договором про надання послуги на придбання певного виду товару шляхом формування груп учасників програми «Альянс Україна», метою яких є придбання товару на умовах цієї програми.

23.01.2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПП «Грандфінресурс» із заявою про розірвання договору від 20.02.2012 року № 206598, посилаючись на те, що він станом на день подання заяви так і не отримав позику. Позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви /а.с. 23-24/.

Згідно зі ст.ст. 901-905 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом.

Проте, ні вид послуги, ні строки її виконання в договорі між сторонами не визначені.

Фактично, відповідач виступив посередником у наданні позивачу позики за рахунок третіх осіб, коло та згода яких не були визначені на день укладання договору.

Згідно із ЗУ «Про захист прав споживачів» поняття «послуга» визначена як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до ст.ст. 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» виконавці послуг не повинні включати у договори із споживачем умови, що суперечать принципу добросовісності, наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, та спонукати споживача на укладання правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Споживач має право вимагати визнання недійсними окремих умов договору або визнання договору недійсним у цілому.

За змістом укладений між сторонами 20.02.2012 року договір не містить конкретного визначення предмету товару, на набуття у власність якого укладено договір, та умови його набуття.

Договором визначені чіткі обов'язки позивача, як споживача послуги, тоді як надання самої послуги про товар вартістю 100000 грн. обумовлене лише власним розсудом відповідача, як виконавця послуги, про що до відома замовника послуги не доведено ні до укладання договору, ні при його підписанні. Фактично за умовами договору передбачено щомісячну сплату споживачем платежів за можливість одержання в майбутньому компенсації в виді оплати за товар чи надання грошової позики, яка надається відповідачем за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу товару або споживання продукції.

Зазначені обставини підтверджуються змістом укладеного договору з позивачем з додатками № 1 та № 2.

Частиною першою ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, які стосуються змісту, форми правочину, особи, яка вчиняє правочин, її волевиявлення, а також спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у п. 20 роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин має бути реально спрямований на виникнення обумовлених ним правових наслідків, тобто необхідною умовою є єдність волі і волевиявлення. Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов'язків. Крім того, обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування, бо знання яких може перешкодити здійсненню правочину.

Оцінюючи встановлені у справі обставини, надані сторонами докази в їх сукупності суд дійшов висновку, що ПП «Гранфінресурс» запропонував ОСОБА_1 за договором № 206958 від 20.02.2012 року на майбутнє надання послуги на придбання конкретно не визначеного товару, на умовах, викладених у нечіткий та незрозумілий спосіб, без надання доступної для розуміння інформації, необхідної для здійснення замовником (споживачем) свідомого вибору при укладанні договору.

Не повідомлення позивачеві до укладання договору всіх істотних умов договору та негативних наслідків, пов'язаних із залученням відповідачем до виконання договору інших осіб, суд визнає обставинами, які мають істотне значення при укладанні між сторонами 20.02.2012 року договору № 206958, та за відсутності яких можна вважати, що правочин позивачем не був би укладеним.

Встановлені у справі обставини, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів та заперечень, доводять укладання між сторонами 20.02.2012 року договору внаслідок обману з боку відповідача, що є підставою згідно зі ст. 230 ЦК України для визнання правочину недійсним.

Статтею 216 ЦК України передбачені правові наслідки недійсності правочину, а саме недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Отже, основним майновим наслідком визнання правочину недійсним є двостороння реституція, тобто повернення сторін у становище, яке існувало до укладення правочину, про застосування якої на підставі ст. 216 ЦК України просить позивач, а саме про повернення йому 15556 грн., сплачених на підставі договору від 20.02.2012 року № 206958.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та можливість його задовольнити в повному обсязі.

Також на підставі ст. 88 ЦПК України на користь держави підлягають стягненню з відповідача судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 229,4 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 202, 203, 204, 213, 215, 216, 230, 901-905 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином - задовольнити.

Договір від 20 лютого 2012 року № 206958, укладений між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Грандфінресурс» - визнати недійсним.

Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс», код ЄДРПОУ 31469012, грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на користь підприємства, відповідно до угоди від 20 лютого 2012 року № 206958, укладеної між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Грандфінресурс», у розмірі 15556 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс», код ЄДРПОУ 31469012, на користь держави судові витрати у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 40 коп., які перерахувати на р/р 31212206700227, одержувач УДКСУ у Зміївському районі Харківської області, код ЄДРПОУ 37754227, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, код банку отримувача 851011.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: