Рішення № 31241979, 13.05.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" травня 2013 р. Справа № 911/1482/13

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», ідентифікаційний код: 20572069, місцезнаходження: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль»,

до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «АЕРОСВІТ», ідентифікаційний код: 20048090, місцезнаходження: 08324, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора,

про стягнення заборгованості,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Дзюбайло О.О., яка діє на підставі довіреності від 02.01.2013 року № 35-30-5;

від відповідача: не з'явився, -

Обставини справи:

державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «АЕРОСВІТ» (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 22.12.2010 року №37-14/1-71, у вигляді основного боргу в сумі 876,02 грн. (вісімсот сімдесят шість гривень 02 коп.), пені у сумі 9,36 грн. (дев'ять гривень 36 коп.) та трьох процентів річних у сумі 1,87 грн. (одна гривня 87 коп.).

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 22.12.2010 року №37-14/1-71 з оплати наданих послуг, у зв'язку з чим у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість у вигляді основного боргу в сумі 876,02 грн. (вісімсот сімдесят шість гривень 02 коп.), пені у сумі 9,36 грн. (дев'ять гривень 36 коп.) та трьох процентів річних у сумі 1,87 грн. (одна гривня 87 коп.)

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.04.2013 року порушено провадження у справі №911/1482/13, розгляд якої призначено на 13.05.2013 року.

26.04.2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог від 26.04.2013 року №35-22/3-306, у якій Позивач вказує, що на момент розгляду справи №911/1482/13, сума основного боргу Відповідача перед Позивачем за послуги, надані відповідно до умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 22.12.2010 року №37-14/1-71 збільшилась на 2,75 грн. і становить 878,77 грн., та просить зокрема задовольнити позовні вимоги та стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість в сумі 894,77 грн. (вісімсот дев'яносто чотири гривні 77 коп.) в тому числі: 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.) основного боргу, 13,33 грн. (тринадцять гривень 33 коп.) пені, 2,67 грн. (дві гривні 67 коп.) 3% річних.

13.05.2013 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 18.04.2013 року, надав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 18.04.2013 року не виконав.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Таким чином, справа розглядалась у редакції позовних вимог, викладених у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 26.04.2013 року №35-22/3-306, а саме про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 22.12.2010 року №37-14/1-71, у вигляді основного боргу у розмірі 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.), пені у розмірі 13,33 грн. (тринадцять гривень 33 коп.) та трьох процентів річних у розмірі 2,67 грн. (дві гривні 67 коп.)

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень Позивача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 13.05.2013 року.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Беручи до уваги викладене, а також те, що Відповідач належним чином повідомлений про подання до суду позову, дату та час розгляду справи та враховуючи те, що ухвалу про порушення провадження від 18.04.2013 року направлено на адресу Відповідача, суд дійшов висновку, що Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Оскільки Відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, доказів, на які він би посилався, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надав, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

Встановив:

згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

22.12.2010 року між державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «АЕРОСВІТ» укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 22.12.2010 року №37-14/1-71 (далі за текстом: Договір), відповідно до п. 1.1. якого, у зв'язку з наданням орендарю в оренду приміщення №145 в підвалі терміналу «В» балансоутримувача площею 21,9 кв.м (далі - Майно), для розміщення офісу, Балансоутримувач надає, а Орендар отримує наступні послуги (далі - Послуги) за такими цінами: 1. забезпечення теплом (теплова енергія) - 460,00 грн. за 1 Гкал; 2. забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці - 9,50 грн. за 1 працівника; 3. використання води для прибирання орендованого майна самостійно орендарем - 1,00 грн. за 1 кв.м; 4. прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів - 47,70 грн. за 1 куб.м; 5. відшкодування вартості спожитої електричної енергії - за тарифом отриманим від електропостачальної організації (? 0,68 грн. за 1 кВт/год); 6. компенсація за земельний податок - 0,66.

Відповідно до п. 1.3. Договору, сплата за послуги здійснюється орендарем з дати підписання сторонами акту приймання-передачі орендованого майна.

Пунктом 2.1.6. Договору визначено, що балансоутримувач зобов'язується щомісяця до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю рахунок за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг (надалі - Акт виконаних послуг), який є контролюючим та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.

Згідно п.п. 2.2.1., 2.2.2. Договору, орендар зобов'язується своєчасно здійснювати розрахунки за договором. Щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт приймання-здачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу, він вважається підписаний сторонами.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що орендар зобов'язаний в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Договором у п.п. 6.1., 6.2. визначено, що сторони встановлюють, що згідно ст. 631 Цивільного кодексу України, умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме з дати підписання сторонами актів передачі-приймання орендованого майна та діє 1 (один) рік. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на кожний наступний рік.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Сторони Договору при укладенні останнього досягли згоди з приводу того, що Договір автоматично продовжує свою дію на наступний рік у випадку, якщо жодна із Сторін не заявила про його розірвання протягом 1 місяця до закінчення строку дії Договору.

Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 205 передбачає, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

В ході розгляду справи встановлено, що у встановлений п. 6.2. Договору місячний строк до закінчення строку дії Договору жодна із Сторін останнього у 2011 році та в 2012 році не заявляла про його розірвання, внаслідок чого відповідно до ч. 3 ст. 205 Цивільного кодексу України та в силу п. 6.2. Договору цей Договір вважається таким, що продовжений на наступний рік, в зв'язку з чим станом на дату розгляду справи Договір є діючим.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 14.09.2010 року Позивачем та Відповідачем підписано акт передачі-приймання орендованого майна від 14.09.2010 року б/н, згідно якого, балансоутримувач передав, а орендар прийняв у користування наступне нерухоме майно, що знаходиться за адресою: 08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», приміщення №145 в підвалі терміналу «В», загальною площею 21,9 кв.м.

24.05.2012 року між Позивачем та Відповідачем укладено додаткову угоду від 24.05.2012 року №1 (далі за текстом: Додаткова угода), згідно абз. 2 п. 1. якої, сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1. договору в наступній редакції: 1.1. У зв'язку з наданням орендарю в оренду приміщення №145 в підвалі терміналу «В» балансоутримувача площею 21,9 кв.м, для розміщення офісу, балансоутримувача надає, а орендар отримує наступні послуги за такими цінами: 1. забезпечення теплом (теплова енергія) - 724,00 грн. за 1 Гкал; 2. забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці - 10,15 грн. за 1 працівника; 3. використання води для прибирання орендованого майна самостійно орендарем - 1,15 грн. за 1 кв.м; 4. прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів - 30,70 грн. за 1 куб.м.

Відповідно до абз. 2 п. 2. Додаткової угоди, також сторони домовились доповнити пункт 1.1. наступними підпунктами: 1.1.1. Балансоутримувач забезпечує технічну можливість для під'єднання обладнання орендаря до електричних мереж балансоутримувача з метою передачі орендарю електричної енергії, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача за тарифами електропостачальної організації: відшкодування вартості спожитої електричної енергії - за тарифом отриманим від електропостачальної організації (? 0,8356 грн. за 1 кВт/год).

Згідно п. 5 Додаткової угоди, викласти перший абзац пункту 2.2.2. в новій редакції: Щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт приймання-здачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу та ненадана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаний сторонами.

Пунктом 8 Додаткової угоди визначено, що сторони встановлюють, що згідно ст. 631 Цивільного кодексу України, умови даної угоди застосовуються до відносин між ними, які виникли до її укладання, а саме з 01.02.2012 року.

Судом встановлено, що Позивачем у лютому та березні 2013 року виконано свої зобов'язання за Договором, внаслідок чого на виконання вимог п.п. 2.1.6. Договору, Позивачем виставлено для оплати рахунки-фактури від 28.02.2013 року №898/4, від 28.02.2013 року №762/670, від 31.03.2013 року №762/673 та складено акти приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2013 року б/н на суму 518,26 грн., від 28.02.2013 року б/н на суму 357,76 грн. та від 31.03.2013 року б/н на суму 2,75 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як вказує Позивач, в порушення положень п. 2.2.2. Договору, Відповідачем не отримані самостійно в бухгалтерії Позивача рахунки-фактури від 28.02.2013 року №898/4, від 28.02.2013 року №762/670, від 31.03.2013 року №762/673 та акти приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2013 року б/н на суму 518,2560 грн., від 28.02.2013 року б/н на суму 272,5440 грн., від 31.03.2013 року б/н на суму 2,75 грн.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Позивачем на адресу Відповідача надіслано рахунки-фактури від 28.02.2013 року №898/4, від 28.02.2013 року №762/670, від 31.03.2013 року №762/673, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 19.03.2013 року, виплату поштового переказу від 19.03.2013 року та описом вкладення у цінний лист від 17.04.2013 року.

Станом на день розгляду справи, Відповідачем не подано суду доказів оплати наданих Позивачем послуг за Договором згідно рахунків-фактур від 28.02.2013 року №898/4, від 28.02.2013 року №762/670, від 31.03.2013 року №762/673.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи, внаслідок порушення Відповідачем положень п.п. 1.3., 2.2.1., 2.2.2. Договору, вимог ст.ст. 526, 530, 629, 903 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв'язку з тим, що Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором з своєчасної та повної оплати наданих Позивачем послуг за Договором згідно рахунків-фактур від 28.02.2013 року №898/4, від 28.02.2013 року №762/670, від 31.03.2013 року №762/673, за Відповідачем перед Позивачем утворилась заборгованість у вигляді основного боргу у розмірі 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.).

В ході розгляду справи судом досліджено матеріали справи, з метою перевірки обґрунтованості визначення Позивачем суми основного боргу у розмірі 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.), за наслідками чого суд погоджується з наведеними у позові доводами Позивача щодо підстав виникнення та розміру вказаної суми основного боргу Відповідача. Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним і відповідає умовам Договору. На момент судового засідання Відповідачем не подано суду жодних належних доказів, які підтверджують сплату ним суми основного боргу у розмірі 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.).

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача заборгованості за Договором згідно рахунків-фактур від 28.02.2013 року №898/4, від 28.02.2013 року №762/670, від 31.03.2013 року №762/673 у вигляді основного боргу в розмірі 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.) визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Поряд з цим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача, за несвоєчасну оплату отриманих послуг, пеню, передбачену п. 4.2. Договору, у сумі 13,33 грн. (тринадцять гривень 33 коп.).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 611 передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Суд приходить до висновку, що дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та Договором відповідальності.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.ст. 1, 3 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та п. 4.2. Договору, Позивачем Відповідачу нараховано пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 13,33 грн. (тринадцять гривень 33 коп.).

Дослідженням правильності визначення Позивачем суми пені суд встановив, що сума пені у розмірі 13,33 грн. (тринадцять гривень 33 коп.) визначена Позивачем обґрунтовано і вірно. Доказів сплати Відповідачем вказаної суми пені перед Позивачем в добровільному порядку не надано.

Поряд з цим, Позивач, за прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, просить суд стягнути з Відповідача три проценти річних у сумі 2,67 грн. (дві гривні 67 коп.). Розрахунок суми трьох процентів річних знаходиться в матеріалах справи.

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою правильності визначення Позивачем вищевказаної суми трьох процентів річних, судом встановлено, що останні визначені Позивачем вірно і обґрунтовано.

На час розгляду справи, Відповідачем не надано суду доказів сплати Позивачу суми трьох процентів річних у розмірі 2,67 грн. (дві гривні 67 коп.).

Таким чином, суд дійшов висновку, що Позивач довів суду та Відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 22.12.2010 року №37-14/1-71 у вигляді основного боргу у розмірі 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.), пені у розмірі 13,33 грн. (тринадцять гривень 33 коп.) та трьох процентів річних у розмірі 2,67 грн. (дві гривні 67 коп.).

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 22.12.2010 року №37-14/1-71 у вигляді основного боргу в розмірі 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.), пені у розмірі 13,33 грн. (тринадцять гривень 33 коп.) та трьох процентів річних у розмірі 2,67 грн. (дві гривні 67 коп.) є обґрунтованими та доведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Надані Позивачем докази не спростовані та Відповідачем протягом розгляду справи не заперечувались.

Поряд з цим, Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача судовий збір у сумі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 коп.).

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України покладаються судом на Відповідача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «АЕРОСВІТ» про стягнення заборгованості, - задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «АЕРОСВІТ», ідентифікаційний код: 20048090, місцезнаходження: 08324, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, на користь державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», ідентифікаційний код: 20572069, місцезнаходження: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», заборгованість за договором від 22.12.2010 року №37-14/1-71 у вигляді основного боргу в розмірі 878,77 грн. (вісімсот сімдесят вісім гривень 77 коп.), пені у розмірі 13,33 грн. (тринадцять гривень 33 коп.), трьох процентів річних у розмірі 2,67 грн. (дві гривні 67 коп.) та судовий збір у сумі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.

Рішення підписано 13 травня 2013 року.