Рішення № 31235012, 13.05.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1859/13-ц

Провадження № 2/645/1096/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2013 р. м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Федорової О.В.

за участі секретаря - Ляхової І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1

до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції,

про зняття арешту та заборони відчуження з майна,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, в якому просив зняти арешт та заборону відчуження з квартири АДРЕСА_1, накладені постановами державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ від 13.05.2010 року ВП № 19424581, від 29.08.2012 року ВП № 34067865, від 29.08.2012 року ВП № 34067377. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вказаними постановами державного виконавця було накладено арешт та заборона на відчуження на квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві приватної власності померлій матері позивача. Після смерті матері позивача, яка настала 07.06.2009 року, він є спадкоємцем першої черги. Згідно з витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі, позивач за померлою прийняв спадщину шляхом подання заяви нотаріусу, внаслідок чого Третя харківська державна нотаріальна контора 26.11.2009 року завела спадкову справу за № 48510969. Проте, в процесі оформлення свідоцтва про право на спадщину виявилося, що на квартиру АДРЕСА_1, накладений арешт та заборона відчуження вищевказаними постановами державного виконавця. При цьому, боржником за відповідними виконавчими провадженнями є ОСОБА_2, яка, на думку позивача, є його колишньою дружиною, що була зареєстрована у вищевказаній квартирі до 2005 року. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідачем були прийняті вказані постанови з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакціях, що діяли на час винесення постанов), оскільки згідно з цим Законом арешт на майно боржника може бути накладений, якщо воно перебуває у його приватній власності. Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.

Позивач правом на участь у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Заяв про причини неявки чи клопотань про розгляд справи у відсутність відповідача до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти позову, посилаючись на те, що Фрунзенський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції не є належним відповідачем у даній справі, на підставі чого просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із позовної заяви ОСОБА_1 про звільнення з під арешту та заборони відчуження майна вбачається, що ним заявлено вимогу до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, про зняття арешту та заборони відчуження з квартири АДРЕСА_1, накладених постановами державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ від 13.05.2010 року ВП № 19424581, від 29.08.2012 року ВП № 34067865, від 29.08.2012 року ВП № 34067377. Боржником за відповідними виконавчими провадженнями є ОСОБА_2, яка є колишньою дружиною позивача, та була зареєстрована у вищевказаній квартирі до 2005 року. Проте, вказана квартира останній не належить, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачем були прийняті вказані постанови з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакціях, що діяли на час винесення постанов), оскільки згідно з цим Законом арешт на майно боржника може бути накладений, якщо воно перебуває у його приватній власності.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що арешт із майна боржника може бути знятий на підставі постанови державного виконавця про зняття арешту затвердженої начальником відповідного органу державної виконавчої служби.

Особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту надсилається боржнику, та органу якому було направлено постанову про накладення арешту на майно боржника.

Разом з цим, Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003 року та в п. 4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» № 6 від 27.08.1976 року роз'яснив, що позови по зазначеній категорії справ пред'являються до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими суд повинен розглянути і вирішити у порядку цивільного судочинства.

Позивачем у цивільному процесі є особа, на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів якої відкрито позовне провадження у цивільній справі, а відповідачем - особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і має відповідати за пред'явленими позовними вимогами.

Ознаками сторін цивільної справи є: виникнення між ними матеріально-правового спору, що стало підставою для відкриття провадження у цивільній справі; вони завжди діють на захист власних прав, свобод та інтересів від свого імені.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Зі змісту наведеної норми, які повністю кореспондується з вищевказаними нормами законів, вбачається, що право обирати коло осіб, до яких може бути пред'явлено позов, цілком належить позивачу і саме виходячи з його волі, наявність якої є обов'язковою і яка має бути виражена у відповідному клопотанні, суд має прийняти рішення щодо заміни певних осіб на інших, або залучення нових осіб у відповідному процесуальному статусі.

Зазначене підтверджується позицією Верховного суду України, викладеній у п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», яка визначає, що при пред'явленні позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Оскільки дії ВДВС щодо арешту майна боржника та заборону його відчуження спрямовані на примусове виконання рішення суду, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження", суд приходить до висновку, що у задоволенні позову як такого, що пред'явлений до неналежної сторони, слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», ст.ст. 11, 30, 33, 57-60, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про зняття арешту та заборони відчуження з майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Федорова О.В.