Рішення № 31228601, 14.05.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.05.2013р. Справа № 905/1585/13-г

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Чернової О.В.,

при секретарі судового засідання Лагодіні Д.С.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Козаренко Н.Ю. за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливна компанія «Індустріал Груп», м. Донецьк

до відповідача Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк

про зобов'язання повернути майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 1926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно Договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 527 088,42грн., -

Згідно ст.69 ГПК за клопотанням Відповідача строк розгляду справи продовжувався на 15 днів до 14.05.13 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паливна компанія «Індустріал Груп», м. Донецьк (далі- Позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк (далі-Відповідач) про зобов'язання повернути майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 2 542 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно Договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 695 669,14грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач в порушення умов договору зберігання №1933 від 20.11.2012р. безпідставно відмовляється повернути належне Позивачу вугілля на загальну суму 695 669,14грн.

Правовою підставою позову Позивач зазначив ст.ст. 611, 509, 526, 530, 629, 936, 943, 948, 949 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 1,2 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.03.2013р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 905/1585/13-г.

03 квітня 2013р. Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що внаслідок наявності у Позивача перед Відповідачем боргу в сумі 823 803,57грн. за Договором поставки №1157 від 16.06.2011р., укладеного між сторонами, у Відповідача на підставі ст.ст. 546, 594 ЦК України виникло право на забезпечення виконання грошового зобов'язання шляхом притримання вугілля, переданого за спірним Договором зберігання, яким він скористався.

08 квітня 2013р. Відповідач надав доповнення до відзиву та додаткові докази для залучення до матеріалів справи.

17 квітня 2013р. Позивач надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій, посилаючись на повернення Відповідачем частини вугілля на загальну суму 168 580,72грн., просив зобов'язати повернути майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 1 926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно Договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 527 088,42грн.

Частиною 6 ст.22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що такі дії Позивача не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву Позивача про зменшення позовних вимог.

Тієї ж дати Позивач надав заперечення на відзив, в якому вказав, що договори поставки та зберігання є самостійними та не пов'язаними один з одним, а також вказав на недотримання сторонами письмової форми для правочинну щодо забезпечення виконання зобов'язань, а саме щодо притримання.

26 квітня 2013р. Відповідач надав заперечення на заяву про зменшення позовних вимог, де вказав, що обраний Позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів не відповідає способам захисту, встановленим ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України, а також, що Позивачем не здійснено посилання на відповідний пункт спірного Договору на підставі якого Відповідач зобов'язаний повернути майно, що є перешкодою для належного виконання рішення, адже не визначено спосіб та порядок повернення майна.

Представник позивача у судове засідання 14.05.2013р. без пояснення причин не з'явився, у попередніх судових засідання позовні вимоги з урахуванням їх зменшення підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, з підстав, викладених у відзиві.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2011р. між Відповідачем (Постачальник) та Позивачем (Покупець) укладено Договір поставки №1157 (далі - Договір постачання), відповідно до п.1.1 якого Постачальник на умовах, передбачених даним Договором, зобов'язаний передати (поставити) у власність Покупця вугільну продукцію, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний прийняти зазначене вугілля та оплатити його вартість.

Ціну вугілля та порядок розрахунків визначено розділом 6 Договору.

Пунктом 10.1 Договору сторони встановили, що дата закінчення строку дії Договору визначається наступним чином: при належному виконанні обома сторонами своїх обов'язків, обумовлених чинним Договором, датою закінчення строку дії Договору є 31.12.2011р., а в разі невиконання або невиконання (неналежного виконання) сторонами своїх обов'язків за цим Договором, датою закінчення строку дії Договору є дата повного та належного виконання сторонами всіх прийнятих на себе по Договору зобов'язань.

16.11.2012р. між сторонами підписано Специфікацію до Договору, відповідно до якої Позивач прийняв на себе зобов'язання здійснити поставку вугілля марки Т-0-200 з ВП «Шахта «Моспінська» ДП «ДВЕК» у листопаді 2012р. за ціною 273,67 тон. без ПДВ за одну тону вугілля. Відповідно до п.3 специфіувції вугілля постачається на умовах EXW - на склад ВП «Шахта «Моспінська» ДП «ДВЕК».

20 листопада 2012р. ДП «ДВЕК» передано у власність Позивачу вугілля марки Т-0200 у кількості 5000 тон на загальну суму 1 677 205,6грн. з ПДВ , що підтверджується актом приймання передачі вугільної продукції від 20.11.2012р., рахунком №1424 від 20.11.2012р. та рахунком №92 від 29.01.2013.

20.11.2012р. між Позивачем (Поклажодавець) та Відповідачем (Зберігач) укладений договір про надання послуг по зберіганню вугільної продукції №1933 (далі - Договір зберігання), згідно умов п.п. 1.1 якого Поклажодавець зобов'язується передати, а Зберігач прийняти та зберігати вугільну продукцію Поклажодавця (вугілля), а також повернути вугілля в схоронності за першою вимогою Поклажодвця. Найменування, кількість та якісні показники вугілля вказуються в актах приймання-передачі (в редакції протоколу розбіжностей до Договору).

Місце зберігання вугілля: - склад ОП «Шахта «Мосписька» ДП «ДВЕК».

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та до 31 грудня 2012р.

Пунктом 2.1 встановлені обов'язки Зберігача, зокрема, забезпечити схоронність вугілля протягом строку дії цього Договору, але в будь якому випадку з моменту передачі вугілля на зберігання, що підтверджується актом прймання-передачі вугілля на зберігання (додаток №2) та до моменту передачі вугілля Поклажодавцю, що підтверджується актом приймання-передачі вугілля зберігання (додаток №3) (п.2.1.3 в редакції протоколу розбіжностей до Договору) та обов'язок Зберігача повернути вугілля за першою вимогою Поклажодавця.

За змістом п.2.2.1 Договору Поклажодвець зобов'язується забрати вугілля зі спливом строку дії Договору за своєю власною ініціативою або за письмовою вимогою Зберігача про зняття вугілля зі зберігання згідно з умовами цього Договору.

Ціну та порядок розрахунків за договором сторони узгодили у розділі 4 Договору.

Згідно п.6.2 Договору зберігач несе відповідальність за втрату, або псування, або недостачу вугілля, прийнятого на зберігання, у розмірі заставної вартості втраченого або відсутнього вугілля, визначеною за відповідною методикою, наведеною у Додатку №1 до цього Договору.

На виконання умов Договору позивачем передано відповідачу на відповідальне зберігання вугілля марки Т 0-200 у кількості 5 000 тон за базовою ціною 273,67 грн. за тону на загальну суму 1 368 350,00грн. без урахування ПДВ, що підтверджується актом приймання-передачі від 20.11.2012р.

За період з 23.11.2012р. по 12.12.2012р. з і зберігання повернуте вугілля марки Т 0-200 у кількості 2 458 тон на загальну суму 672 680,86грн., що підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції зі зберігання віл 23.11.2012р., від 26.11.2012р., від 28.11.21012р., від 29.11.2012р., від 30.11.2012р. від 02.12.2012р., від 04.12.2012р.

Листом №77 від 31.01.2013р. Позивач звернувся до Відповідача з проханням повернути та зняти з користування вугілля марки Т 0-200, що передане на склад ВП «Шахта Моспинська» ДП «ДВЕК» у кількості 2 542 тон.

Відповідач листом №124/15 від 23.01.2013р. пояснив Позивачу, що у зв'язку з відсутністю оплати за Договором поставки, залишок вугілля - 2542 тонни знімаються зі зберігання та вважаються власністю «ДВЕК».

12.03.2013р. Відповідач надіслав на адресу Позивача грошову вимогу на суму 834 803,57грн. з ПДВ у порядку ст.530 ЦК України та повідомлення про притримання вугільної продукції в порядку ст.594 Цивільного кодексу України, в якому повідомив що він скористувався своїм правом на забезпечення виконання зобов'язань згідно Договору поставки №1157 від 16.06.2011р., з огляду на що листи відносно відвантаження вугільного концентрату залишив без задоволення.

У зв'язку із ухиленням Відповідача від обов'язку повернути належне Позивачу вугілля, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позов та з урахуванням зменшення позовних вимог просить зобов'язати Відповідча повернути майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 1926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно Договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 527 088,42грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до повернення майна через закінчення строку дії договору зберігання.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні регулюються, насамперед, положеннями Господарського кодексу України, а також іншими актами господарського законодавства, зокрема - Цивільним кодексом України, а також умовами договору про надання послуг по зберіганню вугільної продукції №1933 від 20.11.2012р.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору №1933 від 20.11.2012р., суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 1 глави 66 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про зберігання.

Відповідно до ст.938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір про надання послуг по зберіганню вугільної продукції №1933 від 20.11.2012р. є належною підставою для виникнення у останнього обов'язку із повернення об'єкту зберігання Поклажодавцеві у схоронності, факт попереднього прийняття якого на зберігання підтверджений наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі.

Як встановлено судом, з урахуванням повернення Відповідачем Позивачу частини вугілля за актами приймання передачі зі зберігання, не повернутим наразі залишилося вугілля у кількості 1926 тон на загальну суму 527 088,42грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов'язків є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням.

За приписами ст.594 Цивільного кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, підставою для виникнення забезпечувального зобов'язання є закон, що повністю відповідає загальним правилам, передбаченим ст. 548 ЦК України.

За змістом ст. 594 ЦК України мається на увазі борг боржника, що виник не тільки на підставі договору, згідно якого виникли спірні правовідносини сторін, а і інша заборгованість боржника перед кредитором, пов'язана з їх діяльністю та взаємовідносинами (в даному випадку це є заборгованість за договором поставки вугільної енергетичної продукції №1157 від 16.06.2011р.).

Судом встановлено, що заборгованість Позивача перед Відповідачем договором поставки вугільної енергетичної продукції №1157 від 16.06.2011р. станом на 01.04.2013р. дійсно становить 632 506,10грн.

Враховуючи вищевикладене, Відповідач не повернув Позивачу у встановлений строк вугілля за договором про надання послуг по зберіганню вугільної продукції №1933 від 20.11.2012р. до повного розрахунку з ним за договором поставки №1157 від 16.06.2011р.

Відповідно до ч.1 ст.595 Цивільного кодексу України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.

Разом з тим, Відповідач надіслав на адресу Позивача грошову вимогу на суму 834 803,57грн. з ПДВ у порядку ст.530 ЦК України та повідомлення про притримання вугільної продукції в порядку ст.594 Цивільного кодексу України, в якому повідомив, що він скористувався своїм правом на забезпечення виконання зобов'язань згідно Договору поставки №1157 від 16.06.2011р. лише 12.03.2013р.

В той час, 31.01.2013р. листом №77 Позивач звертався до Відповідача з проханням повернути та зняти з користування вугілля марки Т 0-200, що передане на склад ВП «Шахта Моспинська» ДП «ДВЕК» у кількості 2 542 тон.

Лист Відповідача №124/15 від 23.01.2013р., направлений Позивачу, містить лише посилання на те, що у зв'язку з відсутністю оплати за Договором поставки, залишок вугілля - 2542 тонни знімаються зі зберігання та вважаються власністю «ДВЕК» та не містить посилань на використання ним такого права на забезпечення виконання зобов'язань, як притримання речі, як того вимагає ст.595 Цивільного кодексу.

Таким чином, на момент направлення Відповідачем повідомлення про притримання майна Позивачу, останній вже вимагав від Відповідача повернення такого майна, як це передбачено п.2.1.4 Договору, що свідчить про неправомірність володіння Відповідачем майном на момент його притримання.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши представлені учасниками судового процесу документи, суд дійшов висновку, що Відповідач здійснює притримання належного Позивачу вугілля не правомірно, та Позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для повернення спірного майна в примусовому порядку, у зв'язку з чим позовні вимоги про повернення вугілля марки Т-0-200 у кількості 1 926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання підлягають задоволенню.

Відносно заперечень Відповідача з приводу того, що обраний Позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів не відповідає способам захисту, встановленим ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України, а також, що Позивачем не здійснено посилання на відповідний пункт спірного Договору на підставі якого Відповідач зобов'язаний повернути майно, що є перешкодою для належного виконання рішення, тобто не визначено спосіб та порядок повернення, суд зазначає наступне.

Порядок передачі та умови повернення вугільної продукції визначений розділом 3 Договору. Так, пунктом 3.2 Договору сторони узгодили, що повне повернення вугілля або часткова зміна його вартості здійснюється за актом приймання-передачі вугілля з користування. Крім того, п.5.1 Договору встановлено, що приймання вугілля за кількістю здійснюється у відповідності до інструкції №П-6 від 15.06.1965р., по якості - у відповідності до інструкції №П-7 від 25.04.1966р.

Між тим, до матеріалів справи не надано належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів складання акту приймання-передачі, який би свідчив про повернення Відповідачем залишку товару за Договором відповідального зберігання 2В3Б/10 від 01.02.2010р. Позивачу.

Отже, спонукання до примусового виконання обов'язку з повернення товару, переданого за договором відповідального зберігання є належним способом захисту порушеного права Позивача і відповідає вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

За змістом ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобов'язання виконати певну дію суд має вказати строк вчинення відповідної дії.

Враховуючи, що такий строк умовами договору не визначений, суд дійшов висновку про необхідність встановлення строку вчинення відповідних дій протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з Відповідача на користь Позивача в повному обсяз0і, оскільки зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим задоволенням позову відповідачем після подання позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливна компанія «Індустріал Груп», м. Донецьк до відповідача Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк про зобов'язання повернути майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 1 926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно Договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 527 088,42грн. задовольнити повністю.

Зобов'язати Державне підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути за актом приймання-передачі майна зі зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «Паливна компанія «Індустріал Груп», м. Донецьк майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 1 926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно Договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 527 088,42грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливна компанія «Індустріал Груп», м. Донецьк витрати зі сплати судового збору в розмірі 13 913,38 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя О.В. Чернова

У судовому засіданні 14.05.2013р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 17.05.2013р.