Рішення № 31223657, 14.05.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "14" травня 2013 р. Справа № 906/530/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Сліпчук С.С. - адвокат;

від відповідача: Кадлубовська Л.А. - довіреність № б/н від 05.02.13;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Лазько Ольги Сергіївни (м. Житомир)

до Приватного підприємства "Миролюбівське" (с. Миролюбівка Житомирський район Житомирська область)

про стягнення 30276,23 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 30276,23грн. заборгованості, з яких: 27000,00грн. - основний борг, 2077,88грн. - пені, 1198,35грн. - 3% річних. Також просить стягнути з відповідача 3000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката та судовий збір.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги визнала частково з підстав, викладених у письмових поясненнях від 14.05.2013р. (а.с.38). Звертає увагу суду на те, що позивачем при нарахуванні пені пропущено строк позовної давності. Також заперечує щодо стягнення витрат на послуги адвоката, оскільки вважає, що вони не підтверджені належними доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 24.05.2011 року між Приватним підприємством "Миролюбівське" (покупець/відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Лазько Ольгою Сергіївною (постачальник/позивач) було укладено договір поставки органічних добрив №14/9 (а.с.9-10), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця регулятор росту і розвитку рослин Біогумус "Ліно-сол+", надалі - Товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його вартість відповідно до умов, вказаних у цьому договорі (п.1.1 договору).

Відповідно до п.п.2.1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у загальній кількості 6000 літрів по ціні 10,00 грн. за одну літру.

Покупець зобов'язується оплатити вартість товару відповідно до умов розділу 3.3 цього договору та прийняти товар (п.п.2.2.1 договору).

Згідно п.2.3 договору право власності переходить до покупця після отримання товару від постачальника, що підтверджується накладною.

Загальна вартість цього договору становить 60000 грн. (п.3.1 договору).

Отриманий від постачальника товар оплачується покупцем в національній валюті України - гривні у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем коштів на поточний рахунок постачальника (п.3.2 договору).

Оплата за товар проводиться покупцем відповідно до фактично одержаної кількості цього товару у строк до 15.08.2011 року - половина суми (50% вартості товару), а інша половина суми (50 % вартості товару) до 15.10.2011 року (п.3.3 договору).

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 37000,00грн., що підтверджується видатковими накладними №67 від 31.05.2011 року на суму 20000,00 грн., №69 від 31.05.2011 року на суму 6000,00 грн.; №84 від 06.07.2011 року на суму 4000,00 грн., № 87 від 23.07.2011 року на суму 7000,00 грн. (а.с.11-14).

Відповідач в порушення умов договору отриманий товар оплатив частково в загальній сумі 10000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №168 від 30.08.2011р. та №186 від 08.09.2011р. (а.с.16-17).

Таким чином, на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за одержаний товар складає 27000,00грн., що не заперечується відповідачем.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 2077,88грн. - пені та 1198,35грн. - 3% річних.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у відповідача існує борг перед позивачем, на підставі чого позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 2077,88грн. - пені та 1198,35грн. - 3% річних, в результаті чого дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1198,35грн.- 3% річних заявлено правомірно та підлягають задоволенню в повному обсязі, так як нараховані згідно вимог чинного законодавства.

Розглядаючи правомірність здійснених позивачем нарахувань пені, господарський суд враховує наступне.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюються за згодою сторін.

Укладаючи договір, а саме, пунктом 4.1 сторони визначили, що за порушення умов цього договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому законодавством України.

Проте, дана умова договору не відображає вимоги, встановлені законодавством, якими передбачено порядок, розміри та строки застосування господарської санкції за невиконання зобов'язання у вигляді пені, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 2077,88грн.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 3000,00 грн. витрат на послуги адвоката. Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.02.2013 року між адвокатом Сліпчук С.С. та ФОП Лазько О.С. укладено угоду про надання правової допомоги.

Підтвердженням того, що представник позивача Сліпчук С.С. по даній справі має статус адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №570, видане Житомирською обласною КДКА 11 березня 2011 року.

Згідно додатку №1 до договору про надання правової допомоги розмір гонорару встановлюється за домовленістю між сторонами в розмірі 3000,00 грн.

Суду надано платіжне доручення №9 від 04.04.2013р., що підтверджує сплату відповідних послуг до прийняття рішення у справі в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу є обґрунтованою та законною, а тому підлягає задоволенню в розмірі 3000,00 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 27000,00грн. - основного боргу, 1198,35грн. - 3% річних та 3000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Миролюбівське" (12453, Житомирська область, Житомирський район, с. Миролюбівка, вул. Петровського, 1, код 36297695)

- на користь Фізичної особи - підприємця Лазько Ольги Сергіївни (10001, м.Житомир, вул. Київська, 47, кв.8, код 3161502461) - 28198,35грн. заборгованості, з яких: 27000,00грн. - основний борг та 1198,35грн. - 3% річних, а також 1602,30грн. сплаченого судового збору та 3000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17 травня 2013 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу