Рішення № 31223629, 16.05.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" травня 2013 р. Справа № 911/1051/13

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", м. Київдо Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта", Київська обл., м. Вишгородпро стягнення 5 070,98 грн.за участю представників:

позивача:Білинова А.В. (дов. № 01/123-39811/2 від 06.11.2012 р.);відповідача:Боклан А.А., довіреність № 249-11/2 від 11.10.2012 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача про стягнення 5 070,98 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.03.2013 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 11.04.2013 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.04.2013 року розгляд справи було відкладено на 16.05.2013 року.

В судовому засіданні 16.05.2013 року представником позивача заявлено клопотання про зменшення суми позову до 4535,83 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.05.2013 року заявив клопотання про визнання позову за вирахування франшизи, пені, трьох відсотків річних, що склало 4322,66 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Транспортний засіб DAEWOO Lanos, д.н.з. АЕ5865СВ, був застрахований по договору добровільного страхування транспортних засобів № 06-ЗКZ\12-161-01562 від 28/01/2010 року в ТДВ СК «Альфа-Гарант».

11.01.2011 трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Газ 5319 д.н.з. АЕ2246СО, під керуванням Штинь В.М., та автомобіля DAEWOO Lanos, д.н.з. АЕ5865СВ під керуванням Кірібєєва Григорія Івановича.

Згідно постанови Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26.01.2011 року по справі № 3-250-11 дорожньо-транспортна пригода сталась у зв'язку з порушенням Штинь Валентином Михайловичем Правил дорожнього руху.

Матеріальний збиток згідно Рахунку № 00525/01 від 28.01.11 року становить 6 860,00 грн.

Оскільки, транспортний засіб DAEWOO Lanos, д.н.з. АЕ5865СВ був застрахований по договору добровільного страхування транспортних засобів № 06-ЗКZ\12-161-01562 від 28/01/2010 року в ТДВ СК «Альфа-Гарант», останнім було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 4 832,66 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та платіжним дорученням № 3985 від 16 березня 2011 року.

Згідно статті 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика у межах фактичної виплати, перейшло право вимоги, яке потерпілий Страхувальник мав до особи, відповідальної за нанесення шкоди.

Згідно статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика.

Згідно статті 1166 ЦК України шкода завдана неправомірними діями майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка їх завдала.

Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» отримало право вимагати від Штинь Валентина Михайловича суму в розмірі виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, а саме 4832,66 гри.

Відповідно до Полісу № ВЕ/232718 цивільно-правова відповідальність обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Штинь Валентина Михайловича застрахована в ТДВ СК «Провіта».

В зв'язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача регресну вимогу № 03/197 від 15.08.2012 року, яку останній отримав 22.08.2012 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, за твердженням Позивача, Відповідач був зобов'язаний оплатити Позивачу страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 4832,66 грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав:

Згідно ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі ст. 993 Цивільного кодексу України 2004 р. та ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник, або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 22.1 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

Згідно п. 37.4. ст. 37 Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам, організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про страхування", страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.27 Закону України „Про страхування").

Згідно постанови пленуму Верховного суду України №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

15.08.2012 р. в порядку досудового врегулювання спору Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-гарант» (позивач) звернулося до Товариства з додатковою «Страхова компанія «Провіта» (відповідача) з претензією на суму 4832,66 грн. Проте відповідач залишив дану претензію без задоволення.

Оскільки ліміт відповідальності страховика за полісом (Поліс ВЕ № 232718) становив 25 500,00 грн. та франшиза дорівнює 510,00 грн., на підставі чого Позивач виплатив належне страхове відшкодування в розмірі 4832,66 грн., до стягнення з відповідача підлягає 4 322,66 грн. (4 832,66 грн. - 510,00грн. = 4 322,66 грн.).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальникові грошову суму (страхову виплату). Оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних так само, як інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання. Така позиція викладена Верховним судом України в аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування.

Позивач, виплативши страхове відшкодування, отримав право регресної вимоги до відповідача на стягнення цієї суми, відтак, зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно нарахував 3% річних в сумі 35, 53 грн., які підлягають до стягнення.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені слід зазначити наступне:

Підставою для нарахування пені позивач вважає порушення відповідачем п. 37.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страхових документів.

Оскільки на момент розгляду спору розмір страхового відшкодування не сплачений, позивач вважає, що вступає в дію п. 37.2. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Поряд з цим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено перелік документів та їх вихідні дані, які є необхідними для здійснення страховиком страхувальнику страхового відшкодування. З аналізу вказаної норми випливає, що вона врегульовує правовідносини щодо нарахування пені між страховиком та страхувальником. Відтак право на нарахування пені виникає у особи, яка має право на отримання страхового відшкодування на підставі укладеного із страховиком договору.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України. Так, у відповідності із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений з недотриманням письмової форми є нікчемним (ст. 547 ЦК України).

Виконання основного зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Враховуючи вищенаведені норми, виконання даного зобов'язання не може бути забезпечене пенею, оскільки між сторонами не було письмово укладено договору, який би встановлював розмір пені за прострочення виконання зобов'язання, відтак не досягнуто згоди щодо її застосування у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищезазначені правові норми, зібрані докази по справі, суд прийшов до висновку, що до позивача переходить право вимоги до відповідача на відшкодування збитків в розмірі 4322,66 грн. та 3% річних у сумі 35,53 грн., тобто позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його позовні вимоги в частині стягнення 4322,66 грн. суми страхового відшкодування з врахуванням 3% річних (35,53 грн.) є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В частині стягнення 177,64 грн. пені суд відмовляє з вищезазначених підстав.

Витрати по судового збору згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Провіта" (юридична адреса: 07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 7) на користь Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бул. Л. Українки, 26, код 32382598) 4322 (чотири тисячі триста двадцять дві) грн. 66 коп. боргу, 35 (тридцять п'ять) грн. 53 коп., 1 653 (одну тисячу шістсот п'ятдесят три) грн. 6 коп. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 17.05.2013 р.

Суддя Т.Д. Лилак