Ухвала суду № 31215170, 30.04.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/634/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Бернацькій І.А.

за участю представників сторін:

представника позивача - Тишківського С.Л.;

представника відповідача - Опалько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Торгово-виробничої фірми "Лі" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби в якому просив визнати протиправними дії відповідача, які полягають у викладенні висновків Акту № 3516/22-05/13328937 від 28.12.2012 року про допущені позивачем порушення норм ПК України та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000012330 від 17.01.2013 року на суму 10380,00 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.03.2013 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби за № 0000012330 від 17 січня 2013 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її вимоги.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як правильно встановлено судом І інстанції, Вінницькою ОДПІ, проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ "ТВФ "ЛІ" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по розрахунках з ТОВ "Столична торговельна агенція" за червень-липень 2012 року. За результатами проведеної перевірки складено Акт від 28.12.2012 року № 3516/22-05/13328937 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "ТВФ "Лі" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по розрахунках з ТОВ "Столична торговельна агенція" за червень-липень 2012 року (а.с.17-28). Вказаним актом задокументовано ряд наявних на думку контролюючого органу порушень податкового законодавства, що допущені у своїй діяльності позивачем, в тому числі й ті, яким надається оцінка у справі яка розглядається, а зокрема встановлено такі порушення: 1. підпунктів 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України, а саме TOB «ТВФ «Лі» завищено суму податкового кредиту з ПДВ (ряд. 17) у податковій декларації з ПДВ у загальній сумі 142 435 грн., в т.ч. за червень 2012 року на суму 55234 грн., за липень 2012 року на суму 87201 грн.; 2. ст. 187, ст. 198 ПК України, а саме TOB «ТВФ «Лі» завищено суму податкового зобов'язання з ПДВ (ряд.9) у податковій декларації з ПДВ у загальній сумі 134 131 грн., в т.ч. за червень 2012 року на суму 50547 грн., за липень 2012 року на суму 83584 грн.; 3.пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, а саме TOB «ТВФ «Лі» занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 25) у податковій декларації з ПДВ в загальній сумі 8304 грн., в т.ч. за червень 2012 року на суму 4687 грн., за липень 2012 року на суму 3617 грн.

Вказані порушення стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 17.01.2013 року № 0000012330 (а.с.29), яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10388,00 грн., в тому числі за основним платежем 8304 грн. та штрафною санкцією 2076 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд І інстанції виходив з того, що оскаржувані висновки податкового органу про порушення позивачем норм пп. 198.1, 198.6 ст. 198, ст. 187, 198 та пп. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Колегія суддів погоджується із висновком суду І інстанції, з таких підстав

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу п.201.6. ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

При цьому, п.201.7 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України, Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. При цьому, нормами ч. 2 ст. 9 вказаного закону встановлені вимоги до первинних документів. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як правильно встановлено судом І інстанції, до складу податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем включено суму в розмірі 142435 грн., сформовану по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ "Столична торговельна агенція".

Так, між ТОВ "ТВФ "ЛІ" та ТОВ "Столична торговельна агенція" укладено договір № 1205032 від 03.05.2012 року, згідно умов якого ТОВ "ТВФ "ЛІ" виступає як посередник від ТОВ "Столична торговельна агенція" для знаходження покупців для товарів ТОВ "Столична торговельна агенція" та знаходження замовників для виконання робіт та послуг контрагента.

Факт доставки товару (запчастин різного асортименту) від ТОВ "Столична торговельна агенція" до ТОВ "ТВФ "ЛІ" на підставі договору № 1205032 для його подальшої реалізації підтверджені видатковими накладними та податковими накладними (а.с.42-50).

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на безтоварність вказаних господарських операцій, оскільки матеріали справи містять податкові накладні надані позивачу його контрагентом, видаткові накладні, виписки із банківських рахунків ТОВ "ТВФ "ЛІ", акти звірки взаєморозрахунків, а відповідачем в Акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо анулювання свідоцтв платника ПДВ контрагента позивача або несплати ним податку на додану вартість до бюджету, наявності вироку в кримінальній справі чи на інші підстави, які б свідчили про безтоварність операцій. Тому, суд приходить до висновку про неправомірність посилань відповідача, викладених в акті перевірки щодо нікчемності правочину в частині посилань на відсутність намірів сторін по договору щодо настання реальних наслідків.

Також апеляційний суд, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на відсутність мети реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами (ПрАТ "Гніванський завод спец залізобетону", КП "Вінницяводоканал", ТОВ "Вінницький агрегатний завод", ТОВ "Юга-Сервіс", ПВКП "Вілєн", ТОВ "Плазмадеталь", ПАТ "Південьзахідшляхбуд", ПрАТ "Стрижавський карєр", ПАТ "Іванівський спеціалізований карєр", ТОВ "Гніванський гранітний кар'єр", ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", ПАТ "Мотор Січ") є безпідставними, оскільки суду надані договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні (а.с. 42-202).

Твердження апелянта стосовно відсутності здійснення господарських операцій ТОВ "Столична торговельна агенція" із ТОВ "Арігама" на які відповідач посилається як на обставину, що свідчить про безтоварність операцій, судом першої інстанції правильно не взяті до уваги судом першої інстанції виходячи з такого.

Діючим законодавством покладений обов'язок ведення податкового обліку на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків та не впливають на формування податкового кредиту покупцем. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань. Таким чином, пункт акту перевірки щодо вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "ТВФ "ЛІ" та ТОВ "Столична торговельна агенція", спростовується вищезазначеними нормами законодавства та дослідженими обставинами справи.

Щодо посилань апелянта, що судом І інстанції не було досліджено яким шляхом та на яку ж суму винагороди в рамках договору отримав позивач за надані послуги, не віднесення до договору асортименту поставленого товару. Апеляційний суд вказує те, що ч. 1 ст. 43 ГК України визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Статтю 44 ГК України передбачено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Так, в матеріалах справи міститься додаткова угода, згідно якої комісійна винагорода ТОВ "Столична торговельна агенція" в адресу "ТВФ " ЛІ" не сплачується, при цьому позивач реалізує покупцям товар придбаний у ТОВ "Столична торговельна агенція" за цінами, що самостійно встановлюються позивачем на момент реалізації (а.с. 224).

Щодо посилань апелянта про ненадання документів на підтвердження транспортування придбаних товарів колегія суддів вважає, що такі твердження не можуть слугувати підставою для визнання проведених господарських операцій фіктивними.

Оскільки в межах поданої апеляційної скарги, в частині визнання протиправними дій Вінницької ОДПІ, які полягають у викладенні висновків Акту № 3516/22-05/13328937 від 28.12.2012 року не оскаржене, то апеляційний суд, в силу приписів ч. 1 ст. 195 КАС України не перевіряє його правомірність.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд І інстанції дійшов вірного висновку, скасувавши податкове повідомлення - рішення № 0001332510 від 17.01.2013 року, так-як, оскаржувані висновки податкового органу про порушення позивачем норм пп. 198.1, 198.6 ст. 198, ст. 187, 198 та пп.200.1, 200.2 ст. 200 ПК України не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд І інстанції правильно застосував положення ч. 1 ст. 94 КАС України.

По-скільки, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом І інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд І інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 травня 2013 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.